Постанова
Іменем України
28 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 638/961/21
провадження № 61-6500св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту", товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чумак Роман Васильович, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року у складі судді Аркатової К. В.та постанову Харківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" (далі - ТОВ "ФК "Маніту"), товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та визнання припиненим договору іпотеки.
Позовну заяву мотивовано тим, що 03 липня 2007 року між ним та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений кредитний договір, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 42 630 доларів США, строком до 03 липня 2022 року. На забезпечення умов кредитного договору, цього ж дня між ним та ЗАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Вказує, що 12 липня 2010 року ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником
ЗАТ "ОТП Банк", відступило право вимоги за кредитним та іпотечними договорами на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", яке в свою чергу у грудні 2020 року відступило право вимоги на користь ТОВ "ФК "Карточка плюс".
02 грудня 2020 року ТОВ "ФК "Карточка плюс" відступило право вимоги за вказаними договорами на користь ТОВ "ФК "Маніту".
Позивач вважає неправомірним договір про відступлення права вимоги
від 02 грудня 2020 року, оскільки квартира
АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, використовується як місце його проживання і у останнього немає іншого нерухомого житлового майна, а тому його укладено всупереч підпункту 3 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Крім того, відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами відбулось без його як позичальника та іпотекодавця згоди. Також зазначає, що договір про відступлення права вимоги укладений у письмовій формі, без нотаріального посвідчення, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Крім того, вважає припиненим договір іпотеки від 03 липня 2007 року у зв`язку з пропущеним строку давності кредитором на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно не є єдиним житлом позивача, тому відсутні підстави для застосування пунктів 1, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б давали підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04 грудня 2020 року та визнання припиненим договору іпотеки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомив відповідача про дату, час та місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
При цьому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, не є єдиним житлом позивача, він у цій квартирі не проживає, а має зареєстроване місце проживання за іншою адресою, а саме на АДРЕСА_2 .
Суд зазначив, що відступлення права вимоги здійснюється без необхідності отримання згоди позичальника, а тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору.
Суд відхилив посилання позивача на недотримання сторонами форми оспорюваного договору, оскільки вони не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року справа № 937/10434/19-ц, від 04 червня 2020 року справа № 522/7758/14-ц,
від 18 серпня 2021 року справа № 201/15310/16.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що факт реєстрації позивача за адресою, відмінною від адреси місця знаходження предмета іпотеки, не свідчить про те, що він не проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки. Вважає, що оскільки спірна квартира належить йому на праві власності, то презюмується, що вона і є основним його місцем проживання. Вважає, що іпотека є припиненою, оскільки до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки минув строк позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 липня 2007 року між позивачем та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений кредитний договір, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 42 630 доларів США, строком до 03 липня 2022 року.
На забезпечення умов кредитного договору, цього ж дня між позивачем та ЗАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу квартира
АДРЕСА_3 .
12 липня 2010 року ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк", відступило право вимоги за кредитним та іпотечними договорами на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
У свою чергу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у грудні 2020 року відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на корить "ТОВ "ФК "Карточка плюс".
02 грудня 2020 року ТОВ "ФК "Карточка плюс" відступило право вимоги за вказаними договорами на користь ТОВ "ФК "Маніту", про що укладено відповідні договори. При цьому договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О. (а. с. 126, 127, т. 1).
Відповідно до наданої на запит суду відповіді ГУ ДМС України в Харківській області, ОСОБА_1 з 10 жовтня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, а не за адресою предмета іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох
або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо підстав для оспорювання правочину особою, яка не є його стороною
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша
статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.