Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 641/3893/20
провадження № 61-12472св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року у складі судді Музиченко В. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та неприйняття спадщини.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Харківській області.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Харківській області.
Після їх смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 23 травня 1963 року.
Спадкоємцями після смерті батьків є вона та відповідач ОСОБА_2 .
Вказувала, що у встановлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, інші особи, зокрема відповідач, із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися.
На день смерті батьків вона була зареєстрована та проживала разом з батьками за місцем відкриття спадщини. Відповідач також був зареєстрований за місцем відкриття спадщини, проте фактично в будинку не проживає більше ніж десять років.
Зазначала, що під час оформлення спадкових прав їй стало відомо, що вона не може оформити всі спадкові права, оскільки відповідач також є зареєстрованим у будинку та вважається таким, що прийняв спадщину.
Встановлення факту неприйняття відповідачем спадщини їй необхідне для спадкування всього майна після смерті батьків. Факт непроживання відповідача за місцем відкриття спадщини підтверджується актами, квитанціями про сплату комунальних послуг та показаннями свідків. Зважаючи, що відповідач більше десяти років не проживав у будинку, тому він ще до смерті батьків втратив право користування житловим будинком і не міг у ньому проживати.
Оскільки законодавець пов`язує прийняття спадщини із фактом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, а не з фактом їх реєстрації за однією адресою, тому відповідачу як такому, що не проживав із спадкодавцями, необхідно було у встановлений законом строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте таку заяву він не подав, тому спадщину не прийняв.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд встановити факт, що на день смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідач ОСОБА_2 постійно не проживав за адресою: АДРЕСА_1, а також встановити факт, що ОСОБА_2 спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 не прийняв.
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, який мотивовано тим, що 03 січня 2020 року, до спливу шестимісячного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, він звернувся до державного нотаріуса Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Вовкожі О. М. з метою подання заяви про прийняття спадщини, проте державний нотаріус повідомила йому про те, що він не повинен подавати заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, так як спадкова справа № 743/2019 вже заведена, а тому він повинен звернутися після 31 січня 2020 року до нотаріальної контори задля подання заяви про отримання свідоцтва про право на спадщину, як це передбачено частиною першою статті 1298 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зважаючи на те, що його місцем реєстрації є АДРЕСА_1, іншого нерухомого майна на праві власності для проживання він не має, в установленому порядку він звернувся до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте отримав усну відмову в прийнятті вказаної заяви; житловий будинок АДРЕСА_1 за станом обстеження 11 травня 1984 року має загальну площу 50,4 кв. м, що є недостатнім для його проживання в будинку з власною сім`єю, та з розумінням ставлячись до життєвих обставин в житті сестри ОСОБА_1, він тимчасово проживав за іншою адресою, проте місцем реєстрації залишався будинок батьків.
Оскільки він був зареєстрований за місцем відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, тому про відмову від прийняття спадщини не заявляв, в установлені законом строки звернувся із заявою про прийняття спадщини, проте отримав усну відмову державного нотаріуса про прийняття такої заяви, а після 31 січня 2020 року знову звернувся до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, проте отримав пояснення, що позивачка ОСОБА_1 ще не зверталася з такою заявою, а тому потрібно чекати доки ОСОБА_1 подасть таку заяву та надасть правовстановлюючі документи на будинок.
19 травня 2020 року він знову звернувся до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, проте державний нотаріус знову повідомила йому, що ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса, у зв`язку з чим відсутні оригінали правовстановлюючих документів для оформлення свідоцтва про право на спадщину.
Цього ж дня він повторно звернувся до нотаріуса, бажаючи отримати письмову відмову в порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про нотаріат".
Постановою державного нотаріуса від 26 травня 2020 року за № 1421/02-31 постановлено відмовити ОСОБА_2 у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на належну йому частку спадщини на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 через відсутність оригіналу документа, який посвідчує право власності на нерухоме майно, а не у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Вважав, що відповідно до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України він є таким, що прийняв спадщину, проте не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з відповідним позовом.
Посилаючись на викладене, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати за ним право власності на частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та неприйняття спадщини відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 35,7 кв. м, загальною площею 50,4 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 100,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із підтвердженого паспортом громадянина України та Інформацією з реєстру територіальної громади м. Харкова факту реєстрації відповідача у будинку АДРЕСА_1 та з того, що з часу відкриття спадщини пройшло більше шести місяців, і протягом цього строку від ОСОБА_2 не надходило заяв про відмову у прийнятті спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . На підставі цього місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_4, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, прийняв спадщину, а реєстрація місця проживання є достатньою обставиною для визнання спадкоємця таким, який прийняв спадщину за правилами частини третьої статті 1268 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що вимога про встановлення факту постійного непроживання зі спадкодавцем не є належним способом судового захисту позивачки у розумінні статті 16 ЦК України. Вказаний юридичний факт підлягає встановленню при вирішенні спадкового спору, а не як окрема позовна вимога. Вимог про визнання права власності на всю квартиру у порядку спадкування за законом як за єдиним спадкоємцем позивачка не заявляла.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачу з незалежних від нього причин відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом і він бажає її прийняти, обраний ним спосіб захисту прав є належним, тому суд вважав за можливе визнати за ОСОБА_2 право на спадкове майно.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу (у січні 2023 року - уточнену касаційну скаргу на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 грудня 2022 року) на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити. У касаційній скарзі заявниця просить поновити строк на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, а також зупинити дію постанови Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 717/1470/16-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 402/438/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України); недослідження письмових доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Заявниця у своїй касаційній скарзі також зазначає, що суди неправильно застосували статтю 1268 ЦК України, прирівнявши факт реєстрації відповідача в будинку до факту постійного проживання в цьому будинку, а також неправильно застосували статтю 16 ЦК України (зокрема визнання факту неприйняття спадщини ОСОБА_2 є належним способом захисту, оскільки надає позивачці можливість оформити спадщину на все майно в позасудовому порядку у нотаріуса без зайвих витрат на судовий збір і правову допомогу, а розглянувши і задовольнивши зустрічну позовну вимогу, суди позбавили позивачку можливості звернутися із позовом про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за законом як за єдиним спадкоємцем, оскільки спадковий спір по суті вже вирішений, окрім цього, встановлення факту непроживання спадкоємця із спадкодавцем може бути розглянуто судом у вигляді окремої вимоги); суд дослідив у засіданні, але не врахував при прийнятті рішення і не спростував у рішенні надані позивачкою докази непроживання відповідача із спадкодавцями; суд першої інстанції помилково вважав факт реєстрації місця проживання спадкоємця єдиною необхідною підставою для встановлення факту прийняття спадщини, тому належним чином не відобразив у рішенні дослідження доказів фактичного непроживання відповідача з батьками, не спростував такі докази і не з`ясував обставин, які доводилися цими доказами, у свою чергу апеляційний суд не звернув на вказані обставини увагу.
У травні 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
У червні 2023 року від ОСОБА_1 через її представника ОСОБА_5 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2
21 липня 2023 року через засоби електронного зв`язку до Верховного Суду від ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_6 надійшла заява про участь в судовому засіданні у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, в якій адвокат просить забезпечити її участь як представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні у справі 26 липня 2023 року о 10 год 00 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та здійснити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку (htts://vkz.court.gov.ua).
З приводу цієї заяви Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК України не передбачено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі "Жук проти України" (Zhuk v. Ukraine, заява № 45783/05, § 32)).
ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь "публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції" (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява № 8273/78, § 25).
Проте, публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у цій справі зазначена гарантія забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява № 8273/78, § 28).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Сторони у справі реалізували свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своїх позицій у касаційній скарзі, відзиві на касаційну скаргу та відповіді на відзив відповідно. Заява не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник ОСОБА_2 лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.
Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.
Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення заяви відповідача (позивача за зустрічним позовом).
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для сплати судового збору та подання нової редакції касаційної скарги з наведенням належних підстав касаційного оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року, після усунення заявницею недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Комінтернівського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 641/3893/20, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2023 року матеріали справи № 641/3893/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно зі свідоцтвом про право особистої власності від 23 травня 1963 року, виданим Комінтернівським райжилуправлінням Виконавчого комітету Комінтернівської районної ради депутатів трудящих, будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, про що 04 березня 2019 року Харківським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Харківській області складено актовий запис № 3479 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, про що 02 серпня 2019 року Харківським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Харківській області складено відповідний актовий запис № 11276 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 .
Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшло право на житловий будинок АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності від 23 травня 1963 року, виданого Комінтернівським райжилуправлінням Виконавчого комітету Комінтернівської районної ради депутатів трудящих.
12 листопада 2019 року за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини Шостою харківською міською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 743/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
Начальником Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області 27 квітня 2020 року надано відповідь, що згідно з обліками Слобідського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 та інші особи у період з 01 січня 2010 року до теперішнього часу з будь-якими заявами щодо перешкоджання їм у проживанні в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до ВП не звертались.