ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 340/197/20
провадження № К/9901/28900/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року (у складі: головуючого судді - Петренко О.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В.) у справі №340/197/20,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в особі голови ліквідаційної комісії з ліквідації Стоян О.Г. (далі - відповідач-1), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач-2), в якому просила суд:
визнати протиправними та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 року №997/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
поновити її на посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 28.12.2019.
стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а її реорганізація з переходом майна, прав та обов`язків до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); також, Міністерство юстиції України у порушення вимог статей 40,49-2 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України), не запропонувало позивачу вакантні посади у новоутвореній установі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в постанові Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, але разом з тим, функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Південно - Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. м.Дніпро), який визначено його правонаступником; і вже з 29 жовтня 2019 року, тобто, з дня утворення Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870.
5. За вказаних обставин, і спираючись на положення п.5 п.6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, ч.1 та ч.2 ст.104, ч.1 ст.89, ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області було саме ліквідовано згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції".
6. Суди попередніх інстанцій зауважували, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються спеціальним Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців тільки у частині відносин, не врегульованих цим Законом; зокрема, відповідно до п.4 ч.1 ст. 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону), а п.1-1 ч.1 ст. 87 Закону №889-VIII чітко визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
7. На переконання судів попередніх інстанцій, оскільки станом на час прийняття оскаржуваного у цій справі позивачем наказу, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а натомість цього, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну службу", якими чітко врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", то у відповідача-1 по цій справі на час прийняття оскаржуваного наказу від 26.12.2019 №997/к "Про звільнення" відсутній був обов`язок по переведенню державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу, оскільки ч.3 ст.87 так і ч.5 ст.22 Закону України "Про державну службу" чітко прописано, що у суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу є право приймати відповідне рішення про переведення державного службовця, а не обов`язок.
8. Суд апеляційної інстанції вважав вірними висновки суду першої інстанції про те, що на час виникнення спірних правовідносин у цій справі дія ч.2 ст.40, ч.2 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України не поширювалася на державних службовців в силу приписів ч.5 ст.40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки звільнення держслужбовця на той час вже були врегульовані ст. 22 Закону України "Про державну службу". З наведеного, судова колегія апеляційного суду не взяла до уваги, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції доводи апелянта про невиконання відповідачем обов`язку по її працевлаштуванню на вакантні посади в новоутвореній установі (Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції), які з`явилися та існували на день її звільнення.
9. Суд апеляційної інстанції додатково вказував на відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача і для поновлення її на посаді, зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки судом першої інстанції беззаперечно було встановлено і в суді апеляційної інстанції було підтверджено, що з прийняттям Закону України від 19.09.2019 року №117-IX, положення ст.87 цього Закону, що регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі ліквідації, реорганізації державного органу, скорочення штату або чисельності, не містять обов`язку суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації, а з дати набрання чинності Законом №117-ІХ (з 25.09.2019 року) ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї, позиція сторін
10. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у цій справі, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі №340/197/20, і прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
11. Підставою касаційного оскарження судових рішень у даній справі скаржник зазначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/651/16-а, від 16 травня 2019 року у справі №820/10744/15, від 20 червня 2018 року у справі №П/811/3349/15, від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі №820/2932/16, від 04 липня 2019 року у справі №2а-108/12/2670.
12. Також, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченого пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
13. Так, скаржник звертає увагу на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень Кодексу законів про працю України, зокрема, але не виключно, статей 42 та 49-2 останнього, під час звільнення державного службовця на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (редакція Закону від 25.09.2019), що має значення для вирішення судами спорів у подібних правовідносинах.
14. Позивач наголошує, що Законом України "Про державну службу" визначено лише підставу для звільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення (роботодавця), а не порядок та процедуру вчинення таких дій та вважає, що судами попередніх інстанцій зроблено хибний висновок про незастосування до правовідносин між сторонами гарантій звільнення, які передбачені Кодексом законів про працю України, оскільки стаття 87 цього Закону, в редакції чинній на час звільнення, не визначала порядок і процедуру припинення державної службу на підставі пункту 1-1 частини першої цієї статті; тому до спірних правовідносин, згідно з приписами частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" підлягали застосуванню положення КЗпП України, зокрема, в частині гарантій прав працівника при звільненні.
15. Окрім того, з посиланням на частини першу та третю статті 87 Закону України "Про державну службу" позивач зазначає, що суб`єктом її призначення є Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, яке при прийняті рішення про звільнення зобов`язане було забезпечити дотримання норм чинного законодавства, зокрема, КЗпП України.
16. Касатор також зауважує, що норми Кодексу законів про працю України станом на дату попередження та звільнення її з посади не зазнали змін: чинними були відповідні гарантії для працівників у правовідносинах при звільненні у випадку реорганізації підприємства, скорочення чисельності або штату, ліквідації (статті 36, 49-2 Кодексу законів про працю України).
17. Скаржник вважає, що з огляду на відсутність відповідного правового регулювання у Законі України "Про державну службу" станом на дату виникнення спірних правовідносин зі звільнення державного службовця, слід застосовувати загальні норми Кодексу законів про працю України, а отже, роботодавець (територіальний орган Мін`юсту) зобов`язаний був запропонувати їй іншу роботу, чого зроблено не було, а також перевірити та врахувати наявність переважного права на залишення на роботі; натомість, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.
18. Також, позивач зазначає, що лише з 02.02.2020 гарантії, визначені частиною другою статті 40, а також частиною другою статті 49-2 КЗпП України, не застосовуються при звільненні працівників, які мають статус державного службовця, однак суд першої інстанції не проаналізував вказану норму у системному взаємозв`язку з приписами Закону України "Про державну службу", а суд апеляційної інстанції проігнорував такий довід апеляційної скарги. Позивач вказує, що станом на 28.12.2019 КЗпП України чітко передбачав, що звільнення з підстав ліквідації/реорганізації органу допускається при умові дотримання відповідної процедури, а саме: роботодавець пересвідчився у неможливості переведення працівника за його згодою на іншу (запропоновану) роботу із застосуванням статті 42 останнього.
19. Окрім вказаного, позивач зауважує, що відповідачем-1 не надано доказів відсутності вакантних посад в установі, як станом на час попередження про наступне вивільнення (28.10.2019), так і станом на час звільнення (28.12.2019); протягом зазначеного періоду вакантні посади були також у відокремлених структурних підрозділах Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, які далі змінили підпорядкування, а саме: у відділах державної виконавчої служби, відділах державної реєстрації актів цивільного стану, державних нотаріальних конторах; зазначене суди не аналізували та не дали належної оцінки викладеним обставинам; при цьому, законодавцем разом з одночасним попередженням працівника про наступне вивільнення передбачено обов`язок надання пропозиції всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу запропоновану йому роботу.
20. Позивач, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, звертає увагу, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) юридичної особи, яка ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи, а у спірних правовідносинах фактично мало місце реорганізація, а не ліквідація державного органу, тому між сторонами мали бути застосовані приписи статті 43 КЗпП України.
21. До Верховного Суду від Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач-1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
22. Із відзивом на касаційну скаргу до Верховного Суду звернулось також Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, в якому відповідач-2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
23. У додаткових поясненнях позивач повторно просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а відповідач-2 - відмовити у задоволенні касаційної скарги.
24. Також, до Верховного Суду від адвоката Боруша Андрія Олександровича - представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а саме: від 26 травня 2021 року у справах № 140/90/20, № 260/261/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20, від 04 серпня 2022 року у справі № 280/531/20, від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20, від 26 січня 2023 року у справі № 160/336/20 та від 31 травня 2023 року у справі № 640/4922/20 тощо.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
25. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 02 листопада 2020 року.
26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М, Мельник-Томенко Ж.М.
27. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №340/197/20.
28. Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотань про розгляд даної справи за участю сторін та їх представників, а справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала в органах юстиції з 2003 року.
30. Згідно наказу №16/к від 18.02.2015 позивач призначена на посаду заступника начальника відділу кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 23.05.2017. В зв`язку з перейменуванням відділу займала посаду - заступника начальника відділу персоналу ГТУЮ у Кіровоградській області.
31. За наслідками оцінювання результатів службової діяльності для визначення якості виконання поставлених завдань в 2019 році, позивач отримала позитивну оцінку, висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" затверджено наказом ГТУЮ у Кіровоградській області №849 від 11.12.2019.
32. Постановою КМ України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком, згідно з додатком 1, серед яких Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
33. На виконання зазначеної постанови №870 від 09.10.2019 Міністерством юстиції України 16.10.2019 року видано наказ №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України".
34. 28.10.2019 позивач була попереджена про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", в зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
35. Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №997/к від 26.12.2019 позивач звільнена з займаної посади з 28.12.2019, відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", в зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в зв`язку з припиненням державної служби.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).
38. Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
39. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
40. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
41. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
43. Статтею 43 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
44. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (Закон № 889-VIII), у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).
45. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
46. Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
47. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець
48. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
49. Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
50. За змістом абзацу третього частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
51. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (частина друга статті 1 КЗпП України). Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
52. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
53. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
54. Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-IX), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
55. Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
56. Згідно з частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
57. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.