ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 120/3482/20-а
касаційне провадження № К/9901/31122/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Залімський І.Г.; судді: Драчук Т.О., Сушко О.О.)
у справі № 120/3482/20-а
за позовом Приватного акціонерного товариства "Інфракон"
до Головного управління ДПС у Вінницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Інфракон" (далі - ПрАТ "Інфракон", позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 березня 2020 року № 0007783306, № 0007763306, № 0002460515.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515.
У цій частині прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року залишено без змін.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у Вінницькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач вказує, що для розрахунку земельного податку контролюючим органом були використані належні дані Державного земельного кадастру та документи, надані до перевірки, відповідно до яких ПрАТ "Інфракон" використовувало земельні ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:036:0169, площею 1,5402 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0170, площею 0,105 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0171, площею 0,45 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0172, площею 0,0204 га. У 2016 - 2017 роках ПрАТ "Інфракон" самостійно декларувало земельний податок за зазначені земельні ділянки за ставкою 1 %, тобто ставкою, яка рішенням Вінницької міської ради від 23 січня 2015 року № 1984 передбачена для власників земельних ділянок. При цьому, перевіркою встановлено, що право власності на такі земельні ділянки у позивача відсутнє, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку, що ПрАТ "Інфракон" є постійним користувачем вказаних земельних ділянок. Рішенням Вінницької міської ради від 23 січня 2015 року № 1984 ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, встановлена на 2016 рік у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, на 2017 - 2018 роки у розмірі 12 %. У зв`язку із безпідставним застосуванням позивачем у 2016 - 2017 роках ставки земельного податку 1 % від нормативної грошової оцінки землі, ПрАТ "Інфракон" занижено земельний податок на 5 085 532,40 грн.
Ухвалою від 11 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Вінницькій області.
16 листопада 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання апеляційним судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 05 лютого 2020 року № 347/0515/14310968.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення ПрАТ "Інфракон", зокрема, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено земельний податок всього в сумі 5 085 532,40 грн, в тому числі за 2016 рік на 839 454,52 грн, за 2017 рік на 4 246 077,88 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем 18 березня 2020 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002460515, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок на 5 307 597,35 грн, з яких за основним платежем 4 246 077,88 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 061 519,47 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про порушення ПрАТ "Інфракон" вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, пункту 286.2 статті 286 ПК України.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належності джерела інформації для визначення податкового зобов`язання із земельного податку та наявності у позивача статусу платника такого податку за вказані земельні ділянки у 2016 та 2017 роках.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За приписами підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За приписами пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Згідно із пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (підпункт 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок або землекористувачі, якими можуть бути фізичні або юридичні особи. Обов`язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею та триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.