Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)
Велика Палата Верховного Суду (далі також - Велика Палата) постановою від 05.07.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ТОВ "Магазин "Будинок радіо" (далі - Товариство), скасувала постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та додаткову постанову цього ж суду від 18.10.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2022 про задоволення позову залишила в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.
Велика Палата виходила з того, що оскільки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання додаткової угоди про поновлення такого договору укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, додаткова угода не була укладена, то договір оренди не був поновлений на новий строк, а сторони договору не мають права на поновлення договору по завершенню строку дії.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.
Беручи до уваги наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, та враховуючи, що перебіг строку, на який договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 між Товариством та Дніпровською міською радою (далі також - Рада) міг бути поновлений (відповідно до норми частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV) почався з наступного дня після закінчення строку дії договору (20.11.2013) та сплине 19.11.2026, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій, що право Товариства на оренду земельної ділянки порушено та підлягає захисту.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції, що у задоволенні позову Товариства слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки вважала, що Товариство її не пропустило через триваючий характер порушення прав Товариства з боку Дніпровської міської ради.
Велика Палата, пославшись на свої ж висновки, зроблені в постановах від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, звернула увагу на те, що закон не містить визначення поняття "триваюче правопорушення", а характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально, виходячи із специфіки спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання.
Взявши до уваги, що процедура поновлення договору оренди земельної ділянки від 20.07.2000, передбачена статтею 33 Закону № 161-XIV, не була завершена внаслідок невиконання Радою обов`язку щодо укладення в місячний строк відповідної додаткової угоди, Велика Палата виснувала, що порушення Радою як орендодавцем вимог Закону № 161-XIV щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору є триваючим правопорушенням та позбавляє Товариство як орендаря можливості зареєструвати право оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду протягом строку, на який договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути перешкоду зареєструвати право оренди, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений. Відтак Товариство має право в будь-який час протягом строку, на який договір міг бути поновлений (тобто до 19.11.2026), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди (строк, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди) вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Ради, що позовна давність поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 20.07.2000.
Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо строку, протягом якого можливе поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, не можу, однак, погодитись з висновком, що Товариство не пропустило позовну давність, та з результатом касаційного перегляду справи.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц.
Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).