Постанова
Іменем України
31 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 317/3261/17
провадження № 51-3423 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 07 лютого 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080000000298, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 07 лютого 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з дня взяття під варту, з 07 лютого 2022 року, зараховано у строк покарання період попереднього ув`язнення з 22 по 28 серпня 2017 року.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 18 675 грн. матеріальної шкоди та 2 000 000 грн. моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у провадженні.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду встановлено, що водій ОСОБА_6, 22 серпня 2017 року, приблизно о 01:30 год., керуючи автомобілем "Ford Transit", реєстраційний номер НОМЕР_1, по автодорозі Запоріжжя-Маріуполь, в районі повороту на с. Юліївку Запорізької області, порушив вимоги п. п. 2.3 б), 2.9 а), 10.1, 12.2 Правил дорожнього руху, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухався зі швидкістю не менше 80 км/год, що перевищує безпечну швидкість, у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, порушенням координації дій, викликаних вживанням алкогольних напоїв, не впевнившись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, відволікся від керування транспортним засобом, змінив напрямок руху вліво та виїхав на зустрічну смугу руху, де скоїв зіткнення з автомобілем марки "ВАЗ 21063", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9, внаслідок чого останній загинув на місці.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.10.1 ПДР України знаходиться в причинному зв`язку з наслідками ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Зазначає, що його вина не доведена, а суд першої інстанції, встановивши відсутність в його діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення, не ухвалив виправдувальний вирок.
Вважає, що обвинувальний вирок ґрунтується на недопустимих доказах, які, на думку засудженого, отримані з порушенням встановленого КПК порядку, а саме висновках судових експертиз, проведених експертом ОСОБА_10, який брав участь у огляді місця події, протоколі огляду місця ДТП тому, що частина інформації міститься у схемі-додатку до нього, та інших похідних доказах.
При цьому, суд встановив очевидну недопустимість доказів і послався на них у вироку.
Крім того, місцевий суд всупереч ст.374 КПК України не зазначив у вироку мотиви неврахування показань свідка ОСОБА_11 і письмових показань обвинуваченого про те, що він не змінював напрямок руху та не виїжджав на зустрічну смугу, а також не дослідив речові докази.
Також, прийняв незаконне рішення про взяття його під варту в залі суду.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст.404 КПК України повторно докази не дослідив, а також не закрив кримінальне провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.
Прокурор, ОСОБА_5, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги засудженого, заперечувала проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена: даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 серпня 2017 року зі схемою, фототаблицями та відеозаписом до нього, у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП, місце зіткнення транспортних засобів та інші відомості; висновком судової автотехнічної експертизи від 30 серпня 2017 року, яким встановлено, що місце зіткнення автомобілів ВАЗ 21063 та "Ford Transit" розташоване на смузі руху в напрямку м. Запоріжжя, тобто на зустрічній смузі руху для водія автомобіля "Ford Transit" ОСОБА_6 ; висновком судової інженерно-транспортної експертизи №9-574 від 14 вересня 2017 року встановлено порушення вимог ПДР, допущені водієм ОСОБА_6, та причинно-наслідковий зв`язок із наслідками ДТП; висновок судової медичної експертизи №2935 від 22 серпня 2017 року підтверджує, що потерпілий ОСОБА_9 внаслідок ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких загинув на місці; даними висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22 серпня 2017 року про те, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп`яніння; показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які підтвердили факт вживання ОСОБА_6 спиртних напоїв за декілька десятків хвилин до ДТП і його перебування в стані алкогольного сп`яніння під час керування автомобілем "Ford Transit"; даними інтегрованої інформаційно-пошукової системи поршень ПДР та копіями судових рішень про те, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, зокрема, за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння; а також іншими доказами.
Таким чином, із вироку слідує, що суд першої інстанції не встановлював відсутності в діянні ОСОБА_6 складу інкримінованого кримінального правопорушення, як про те безпідставно стверджує засуджений у своїй касаційній скарзі, а навпаки, констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази, у своїй сукупності, доводять наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, за який його засудженого, оскільки його вина доведена поза розумним сумнівом.
Засуджений скаржиться на те, що в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема, протокол огляду місця ДТП та висновки судових експертиз, проведених експертом ОСОБА_10 через те, що, на його думку, ці докази отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Згідно із ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.