Постанова
Іменем України
31 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 755/6445/22
провадження № 61-2840св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року в складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ, про скасування рішення державного реєстратора,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ, про скасування рішення державного реєстратора.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 22 жовтня 2001 року його мати - ОСОБА_4 отримала кімнату № НОМЕР_1, житловою площею 17,8 кв. м, у комунальній квартирі АДРЕСА_1 . 20 квітня 2004 року родина позивача була поставлена на квартирний облік загальної черги, а пізніше, 30 березня 2005 року, його мати отримала ордер серії Б № 3115 на вказану кімнату, площею 17,8 кв. м, у комунальній квартирі на трьох осіб: позивача, матір позивача та сестру позивача.
Відповідачам на сім`ю з трьох осіб 09 червня 2004 року був виданий ордер серії Б № 2654 на зайняття кімнати № НОМЕР_2, загальною площею 18,0 кв. м.
Позивач вказував, що у комунальній квартирі мешкає вісім родин, які займають 8 окремих кімнат.
У зв`язку зі звільненням кімнати № 5, площею 19,20 кв. м, у комунальній квартирі, мати позивача подала до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації заяву про надання звільненої кімнати з посиланням на те, що вона та четверо членів її сім`ї мешкають в одній кімнаті, загальна площа якої становить 17,8 кв. м, у зв`язку з чим вони потребують поліпшення житла. Однак їм було відмовлено, оскільки розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 березня 2016 року № 119 "Про надання житлової площі та інші квартирні питання" звільнена кімната АДРЕСА_2 у комунальній квартирі була надана відповідачу ОСОБА_2 на сім`ю із 3-х осіб.
Вважаючи таке розпорядження протиправним, а виданий на його підставі ордер таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом. Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 755/8749/16, яка набрала законної сили, визнано недійсним ордер № 013528 серії Б, виданий 29 березня 2016 року на підставі розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації від 11 березня 2016 року ОСОБА_2 з сім`єю із трьох осіб на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 19,20 кв. м, яке складається з 1 кімнати в комунальній квартирі; визнано незаконним розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 березня 2016 року № 119 про відмову ОСОБА_4 у передачі на родину із п`яти осіб звільненої кімнати, площею 19,20 кв. м у комунальній квартирі.
Під час розгляду вказаної справи позивачу стало відомо, що кімната № НОМЕР_3 у комунальній квартирі приватизована відповідачами, на підставі чого їм було видано свідоцтво про право власності на майно серії НОМЕР_4 від 26 липня 2016 року.
На підставі рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Корчинської Л. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про реєстрацію права власності за відповідачами на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_3 ), у розмірі частки кожного по 15/200.
Вказував, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року у справі № 755/12044/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження органу приватизації житла Дніпровської РДА в м. Києві № 43-367 від 26 липня 2016 року, скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_4 від 26 липня 2016 року, видане органом приватизації житла Дніпровської РДА в м. Києві згідно з розпорядженням № 43-367 від 26 липня 2016 року.
Оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено незаконність набуття відповідачами права власності на приватизоване ними житло, то позивач вважає, що для відновлення його порушеного права необхідно скасувати державну реєстрацію їх права власності на спірне майно.
Позивач, посилаючись на порушення своїх прав та на статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", просив суд: скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Корчинської Л. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень від 30 серпня 2016 року, індексний номер - 31148001, щодо державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (у розмірі частки кожного по 15/200) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 у розмірі частки кожного по 15/200 на квартиру АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суду м. Києва рішенням від 08 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Скасував рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Корчинської Л. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер - 31148001, від 30 серпня 2016 року щодо державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (у розмірі частки кожного по 15/200) з одночасним припиненням їх права власності.
Стягнув із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 496,20 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-367 від 26 липня 2016 року та скасовано свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 26 липня 2016 року, яке було підставою прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 30 серпня 2016 року, індексний номер - 31148001, щодо державної реєстрації права спільної часткової власності відповідачів на спірну квартиру. Крім того, суд зазначив, що реєстрацією за відповідачами права власності на вказане нерухоме майно порушуються права та законні інтереси позивача, а тому обраний ним спосіб захисту права з огляду на зміст порушеного права та характер його порушення є ефективним.
Київський апеляційний суд постановою від 25 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про обрання позивачем належного способу захисту та задоволення позовних вимог. Суд не прийняв до уваги доводи апеляційної скарги щодо наявності передбачених положеннями пункту 3 частини першої статті 251 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі, оскільки вимога про скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності не є тотожною до вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.
Крім того, суд врахувавши зміни в законодавстві, які відбулися у період судового розгляду справи та стали підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог з підстав обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав, дійшов висновку, що відмова у задоволенні позову позбавить позивача права на ефективний судовий захист своїх порушених прав, яке в цьому випадку ОСОБА_1 реалізував шляхом подання до суду нового позову про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 березня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року та закрити провадження у справі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає:
- неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права;
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19, від 20 серпня 2020 року в справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2022 року в справі № 295/8285/19, а також без врахування висновків, викладених у рішенні № 9-р(ІІ)/2022, яке ухвалене Другим сенатом Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року в справі № 3-270/2019(6302/19).
Касаційна скарга мотивована тим, що, скасовуючи оскаржуване рішення державного реєстратора, суди не врахували те, що заявником ОСОБА_2 було подано усі документи, необхідні для державної реєстрації прав, що підтверджують виникнення права власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у зв`язку із чим у державного реєстратора були відсутні підстави для прийняття рішення про відмову у державній реєстрації таких прав. Тому державним реєстратором прийнято рішення відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих йому повноважень.
Заявник зазначає, що суди помилково розглянули цю справу та не закрили провадження у справі, оскільки наявне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року в справі № 755/12044/19, яке набрало законної сили, та яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами і з тих самих підстав. Позовні вимоги, визначені позивачем у позовних заявах щодо скасування записів про право власності у справі № 755/12044/19 та про скасування рішення державного реєстратора у справі № 755/6445/22 щодо одного і того самого майна є тотожними та повторному судовому розгляду не підлягають, що відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 225 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У квітні 2023 року третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ в особі представника Чіпко В. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
У квітні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 755/8749/16, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, визнано недійсним ордер серія Б № 013528, виданий 29 березня 2016 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації від 11 березня 2016 року на сім`ю з трьох осіб на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 19,20 кв. м, яке складається з 1 кімнати в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Визнано незаконним розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 березня 2016 року № 119 про відмову ОСОБА_4 у передачі на родину із п`яти осіб звільненої кімнати площею 19,20 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 21-23).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, у справі № 755/12044/19 позов ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування розпорядження органу приватизації житла та свідоцтва про право власності на майно, скасування запису про право власності задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 липня 2016 року № 43-367. Скасовано свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 26 липня 2016 року, видане органом приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з розпорядженням від 26 липня 2016 року № 43-367. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено (а. с. 10-16, 24-30).
Зі змісту судових рішень у справі № 755/12044/19 встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 755/8749/16 ордер серії Б № 013528, виданий 29 березня 2016 року на підставі розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації від 11 березня 2016 року ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 19,20 кв. м, яке складається з 1 кімнати в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_4, визнано недійсним.
Таким чином, в судовому порядку визнаний недійсним документ, який був єдиною підставою для вселення відповідачів у спірне жиле приміщення, та який є обов`язковим документом, на підставі якого органом приватизації житла було видано оспорюване розпорядження про передачу спірної кімнати у власність ОСОБА_2 та оспорюване свідоцтво про право власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування записів про право власності у справі № 755/12044/19, Дніпровський районний суд м. Києва виходив із того, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про скасування записів про право власності на нерухоме майно є неефективним та таким, що не передбачений законом у чинній редакції.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
У частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.