Постанова суду № 638/4433/20 від 18.08.2023 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування його державної реєстрації

Постанова

Іменем України

18 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 648/4433/20

провадження № 61-11921св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ковчег"

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року в складі судді Семіряд І. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Обідіної О. І.,Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березі 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ковчег", про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування його державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що будинок АДРЕСА_1, в якому вона є власником квартири № 50, побудований за кошти співвласників та не є об`єктом комунальної власності. Тобто позивачу та іншим співвласникам будинку належить право на спільне сумісне майно багатоквартирного будинку, разом з допоміжними приміщеннями.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року в справі № 40-356/07 позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності задоволені; визнано право власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 1-29) загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язано комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ХМ БТІ") здійснити державну реєстрацію права власності на ці нежитлові приміщення за ОСОБА_2 ; визнано право власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. "А-9-10", загальною площею 265,8 кв. м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язано КП "ХМ БТІ" здійснити реєстрацію права власності на ці нежитлові приміщення за ОСОБА_2

19 грудня 2007 року ФОП ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 частину зазначених нежитлових приміщень, а саме, нежитлових приміщень підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 9-11, 14-16,24) загальною площею 137,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до укладеного між ними договору купівлі-продажу від 19 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 839.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня

2017 року у справі № 40/356-07 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на вказані нежитлові приміщення.

Cпірні приміщення підвалу є складовими частинами житлового будинку АДРЕСА_1 та за функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями. Спірні приміщення підвалу як складові частини житлового будинку, які є його невід`ємними допоміжними приміщеннями, протиправно належать на праві власності ОСОБА_3 . Перебування цих приміщень у власності ОСОБА_3 перешкоджає співвласникам житлового будинку (у тому числі і позивачу) належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Належність ОСОБА_3 права власності на нежитлові приміщення підвалу є порушенням прав власності осіб (у тому числі і позивача), які є власниками квартир та співвласниками нежитлових приміщень загального користування в будинку.

Позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме, нежитлових приміщень підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 9-11, 14-16, 24) загальною площею 137,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, від 19 грудня 2007 року, який укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 839, з скасуванням його державної реєстрації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач, вважаючи, що її права, права інших співвласників будинку порушені незаконним відчуженням спірних допоміжних приміщень їх багатоквартирного будинку, та які незаконно перебувають у власності ОСОБА_3 . Позивач звернулася до суду з вимогами про визнання договору купівлі-продажу цих приміщень недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд дійшов висновку щодо неправильно обраного позивачем способу захисту своїх прав та зазначив, що позивач мала звертатися до суду з позовом про витребування спірного майна. Одночасно, суд взяв до уваги як преюдиційно встановлений судовим рішенням Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2017 року в справі № 40/356-07 факт, що в житловому будинку АДРЕСА_1 приміщення технічного поверху та приміщення підвалу (до яких належать спірні приміщення) є допоміжними приміщеннями цього житлового будинку, та належать на праві власності усім співвласникам житлових (квартир) та нежитлових приміщень цього будинку.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме, підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 9-11, 14-16,24) загальною площею 137,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, від 19 грудня 2007 року, який укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 839.

Постанова мотивована тим, що обираючи спосіб захисту свого цивільного права у вигляді визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, позивач вказувала на те, що як власник квартири в багатоквартирному будинку не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем ОСОБА_3, яка набула таке право на підставі оспорюваного правочину, у зв`язку з чим її права та інтереси підлягають захисту саме в такий спосіб. Зважаючи, що технічний поверх та приміщення підвалу, в якому на праві власності ОСОБА_3 належить частина приміщень, є допоміжними приміщеннями житлового будинку, а позивач як і інші власники квартир в цьому будинку мають право на спільне сумісне майно багатоквартирного будинку, висновки суду першої інстанції щодо неправильного обраного позивачем способу захисту своїх прав, шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним є помилковими.

За вказаних обставин спірних правовідносин, апеляційний суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним є належним (ефективним), оскільки сприяє відновленню прав та інтересів позивача як власника квартири в багатоквартирному будинку володіти та користуватись його допоміжними приміщеннями. Тому апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених вимог, а саме, в частині визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним. При цьому суд визнав необґрунтованими позовні вимоги в частині скасування держаної реєстрації спірного правочину.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача ОСОБА_3 про наявність підстав для відмови в задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності. Суд вказав, що позивач по справі стороною оспорюваного правочину не була, про його укладення не знала і не могла знати. Матеріали справи не місять фактичних даних про те, коли саме позивач дізналась про порушення її прав як власника квартири багатоквартирного житлового будинку внаслідок укладення оспорюваного нею правочину. При цьому, з тексту постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2017 року вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та інших мешканців будинку була подана у вересні 2017 року, а з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач звернулась в березні 2020 року. Разом із цим, протоколом загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку від 21 вересня 2017 року не підтверджується, що позивач дізналась чи могла достовірно дізнатись про порушення своїх прав у 2016 році.

Апеляційний суд відхилив як безпідставні аргументи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 щодо скасування рішення суду в частині, того, що у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2017 року у справі № 40/356-07 від 05 грудня 2017 року встановлені преюдиційні обставини для цієї справи. Так, встановлені даною постановою обставини, що в житловому будинку АДРЕСА_1 технічний поверх та приміщення підвалу (до яких належать спірні приміщення, які є предметом оспорюваного правочину) є допоміжними приміщеннями житлового будинку, які належать на праві власності усім співвласникам житлових та нежитлових приміщень цього будинку, та стосуються осіб, які приймали участь в її розгляді - позивача ОСОБА_2 як сторони спірного правочину, який оспорюється в даній справі та ОСОБА_1, яка є позивачем по даній справі, а тому є преюдиційними при розгляді даної справи. При цьому, належних доказів, які б спростували вказаний статус нежитлових приміщень та підтверджували, що такі не належать до допоміжних приміщень відповідного житлового багатоквартирного буднику (є самостійними об`єктами цивільних прав) відповідачі при розгляді справи суду не надали.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бєлих Я. Є. (далі також - заявник) звернувся до Верховного Суду через систему "Електронний суд" з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року, та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 та постановах Верховного Суду: від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 523/1993/18, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/1814/15, від 24 листопада 2021 року у справі № 752/8410/19, від 21 лютого 2022 року у справі № 280/1199/18. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників справи

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пекаренін А. А. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якій вказував на необґрунтованість та безпідставність її доводів, зазначав про законність оскаржуваної постанови апеляційного суду. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Житловий будинок АДРЕСА_1 не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова та на балансі КП "Жилкомсервіс" не обліковується, що підтверджується відповіддю заступника директора департаменту житлового господарства від 23 листопада 2017 року № 7240/0/90-17.

Цей житловий будинок знаходиться на балансі обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Ковчег" (далі - ОК "ЖБК "Ковчег"), про що свідчить реєстраційна справа ОК "ЖБК "Ковчег".

За рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, які мешкають за адресою АДРЕСА_1, оформленим протоколом від 21 вересня 2017 року № 21/09/17 надано, у тому числі, ОСОБА_1 повноваження представляти їх інтереси перед фізичними та юридичними особами з питань захисту прав та інтересів, які стосуються власності на допоміжні приміщення будинку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року в справі № 40/356-07позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності задоволено. Визнано право власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 1-29) загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано КП "ХМ БТІ" здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за ФОП ОСОБА_2 . Визнано право власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. "А-9-10", загальною площею 265,8 кв. м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано КП "ХМ БТІ" здійснити реєстрацію права власності на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. "А-9-10", загальною площею 265,8 кв. м за ФОП ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2007 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3, остання придбала нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 9-11, 14-16, 24) загальною площею 137,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 839.

Державна реєстрація права власності придбаного нерухомого майно була здійснена за покупцем ОСОБА_3 КП "ХМ БТІ" 16 січня 2008 року згідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня

2017 року у справі № 40/356-07 апеляційну скаргу ОСОБА_1,

ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності відмовлено. Харківським апеляційним господарським судом встановлено, що нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення підвалу: № 1-29) загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення технічного поверху: № 23, № 24, № 29-43), загальною площею 265,8 кв. м, за вказаною адресою, право власності на які було визнано за ФОП ОСОБА_2, є допоміжними приміщеннями житлового будинку та за функціональним призначенням відносяться до приміщень для обслуговування житлового будинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У даній справі апеляційний суд встановив, зокрема, наступні обставини.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Житловий будинок АДРЕСА_1 не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова та знаходиться на балансі ОК "ЖБК "Ковчег".

За рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, які мешкають за адресою АДРЕСА_1, оформленим протоколом № 21/09/17 надано, зокрема і ОСОБА_1 повноваження представляти їх інтереси перед фізичними та юридичними особами з питань захисту прав та інтересів, які стосуються власності на допоміжні приміщення будинку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року в справі № 40/356-07 визнано, зокрема, право власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення № 1-29) загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня

2017 року у справі № 40/356-07 апеляційну скаргу ОСОБА_1,

Харківським апеляційним господарським судом у постанові від 05 грудня 2017 року в справі № 40/356-07 встановлено, зокрема, що нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-9-10" (нежитлові приміщення підвалу: № 1-29) загальною площею 814,8 кв. м, розташовані у будинку АДРЕСА_1, право власності на які було визнано за ФОП ОСОБА_2, є допоміжними приміщеннями житлового будинку та за функціональним призначенням відносяться до приміщень для обслуговування житлового будинку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

За частиною другою статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

В своїй усталеній судові практиці Верховний Суд неодноразово зазначав, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 вказано, що "допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. У даній справі при визначенні статусу спірних приміщень суди попередніх інстанцій керувалися преюдиційними обставинами, встановленими судовим рішенням у справі №461/4181/18, у якій брали участь Львівська міська рада, ОК "Площа Ринок, 43" та ОСББ "Площа Ринок, 43". Так, рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02.04.2019 у справі №461/4181/18, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено, що спірні приміщення є саме допоміжними та належать та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир у багатоквартирному будинку".

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 521/6366/14-ц зазначено, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц).

Апеляційним судом при вирішенні даного спору (позову) обґрунтовано взято до уваги встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2017 року в справі № 40/356-07 обставини, які мають преюдиційне значення при розгляді даної справи проте, що в житловому багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку, які належать на праві власності усім співвласникам житлових та нежитлових приміщень цього будинку, а відтак не відносяться до нежитлових приміщень, які призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і не можуть розглядатись як самостійні об`єкти цивільно-правових відносин.

В даному випадку, обираючи спосіб захисту свого цивільного права у вигляді визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, позивач вказувала на те, що як власник квартири в багатоквартирному будинку не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем по справі ОСОБА_3, яка набула таке право на підставі оспорюваного правочину, у зв`язку з чим її права та інтереси підлягають захисту саме в такий спосіб.

................

Перейти до повного тексту