Постанова
Іменем України
18 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 521/15127/19
провадження № 61-100св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: державна установа "Одеська виправна колонія № 14", головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року в складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року в складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - заявник), заінтересовані особи: державна установа "Одеська виправна колонія № 14", головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, звернувся із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Заява мотивована тим, що заявник є уродженцем с. Тригради, Красноокнянського району, Одеської області. Однак він не має паспорта громадянина України. Проживання на території України підтверджується, зокрема, такими доказами: копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ; копією листа Окнянської районної ради № 02-22/119 від 07 серпня 2018 року; копією архівної довідки №04.01-24/50 від 07 серпня 2018 року; копією архівного витягу №04.01 -24/51 від 07 серпня 2018 року.
ОСОБА_1 стверджував, що вказаний факт є юридичним, тягне набуття ним прав громадянина України, іншого способу захисту порушеного права немає, оскільки документи для вирішення питання в досудовому порядку у заявника відсутні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вважав, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року є юридичним, за відсутності у заявника документів, які вимагаються законом не може бути встановлений в досудовому порядку; цей факт є встановленим судом у процесі розгляду справи.
Врахувавши, що встановлення факту постійного проживання на території України має для ОСОБА_1 юридичне значення, і це необхідно йому для підтвердження належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України, суди дійшли висновку про задоволення його заяви.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі також - ГУ ДМСУ в Одеській області) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.
У касаційній скарзі ГУ ДМСУ в Одеській області просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДМСУ в Одеській області на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ГУ ДМСУ в Одеській області мотивована тим, що в оскаржуваних рішеннях суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду: від 08 квітня 2020 року у справах № 654/3462/17 та № 757/44694/17-ц. Зокрема, наголошувало на тому, що заявник в цій справі не використав досудового порядку врегулювання спору, не подавав відповідної заяви до територіальних органів Державної міграційної служби України, тому його звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України є передчасним. Суди не врахували, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти, зокрема, належність до певної національності, набуття громадянства України громадянином іншої держави. Крім того, будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства перебувають в межах інтересу ГУ ДМСУ в Одеській області, тому в цій справі наявний спір про право. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме, не досліджені зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають значення на підставі недопустимих доказів.
Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився на території України, а саме, в с. Гедеримове Перше, Захарівського району, Одеської області. Вказане підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1, виданим Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Згідно листа Окнянської районної ради № 02-22/119 від 07 серпня 2018 року за документами фонду з особового складу колгоспу КСП "Перемога" с. Тригради (раніше - колгосп "Іскра" с. Гулянка) Красоокнянського району, Одеської області за період з 01 липня 1989 року до 31 грудня 1995 року є відомості про трудовий стаж заявника.
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2017 року в кримінальній справі № 521/1774/17 ОСОБА_1 засуджений як громадянин України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України").
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.