Постанова
Іменем України
18 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 740/1070/21
провадження № 61-2228св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Турчин Антоніна Миколаївна, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року в складі судді Олійника В. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2023 року в складі колегії суддів Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Турчин Антоніна Миколаївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 23 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Турчин А. М.
Позовна заява мотивована тим, що спірний правочин вчинений позивачем як продавцем під впливом тяжкої для нього обставини і вкрай на невигідних умовах, чим скористалась друга сторона договору. Зокрема, у період 2016-2017 років він тяжко хворів, перебував у лікарні, у зв`язку з чим йому не вдалось оформити належним чином відповідну документацію щодо будівлі (гуртожитку) на АДРЕСА_1 під відповідне житло, виконати роботи по його ремонту та благоустрою. Перед укладенням оспорюваного правочину ОСОБА_3 було відомо про обставини, які унеможливлювали підписання договору. При укладенні спірного договору у нотаріуса як покупець перебувала ОСОБА_2, яка була особою похилого віку, тому позивач розхвилювався та розгубився від всього цього, та під тиском щодо загрози втрати житла та тяжкого стану захворювань, вчинив оформлення спірного договору. При вказаних умовах під час укладення спірного договору позивач не міг зосередитись, розгубився, не міг усвідомлювати неправильно сформований договір з нотаріальними порушеннями. Крім того, зазначає, що мав великі борги за лікування та найм житла, а тому погодився на продаж своїх приміщень.
При цьому, оцінка вартості приміщень, які були предметом правочину, є неналежною; стороною покупця не були сплачені позивачу домовлені кошти за приміщення після його продажу. Технічна документація до договору, зокрема, і звіт про оцінку, вчинені ОСОБА_3, вартість спірного майна як предмета договору занижена у 3-4 рази, що для нього є вкрай невигідним. До укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 написав розписку щодо виплати 3 000,00 доларів США за придбане ним майно до 01 вересня 2018 року, що свідчить про неповний розрахунок покупця при укладенні договору.
Позивач наголошував, що постійно звертався до ОСОБА_3 щодо протиправності вказаного договору, проте останній, після неодноразових обіцянок, уникав зустрічей, принижував його в присутності працівників, грубо лаявся, провокував бійки. Також позивач неодноразово звертався до ОСОБА_3 щодо виплати коштів для допомоги своїм дітям, сестрам, які мали і мають пряме відношення до приміщень згідно спірного договору.
Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_2, укладений 23 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Турчин А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 159.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 серпня 2021 року залучено до участі у цій справі в якості третьої особи ОСОБА_4 .
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2021 року залучено до участі в справі в якості відповідача (співвідповідача) ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року відмолено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Судове рішення мотивоване тим, що надані позивачем на обґрунтування своїх вимог докази у їх сукупності, не доводять, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 23 лютого 2018 року є недійсним. Зокрема, позивачем не доведено, що правочин укладений на вкрай невигідних для нього умовах та, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним правочином; позивач взагалі не визначив та не навів, які саме невигідні умови настали для нього при укладенні цього договору та чи дійсно умови оспорюваного договору були вкрай невигідними для нього з огляду на його майновий стан і доходи. Ним не доведено: що оспорюваний договір був вчинений саме для усунення тяжких обставин; існування на час вчинення спірного правочину у позивача можливості продати нежитлові приміщення на більш вигідних умовах; намір позивача передати нерухоме майно в комунальну власність; нерозривний причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладенням оспорюваного договору, який вчинений виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційним судом установлено, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель на АДРЕСА_2, від 23 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 (як продавцем) та ОСОБА_2 (як покупцем). Проте власником цього нерухомого майна є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27 квітня 2021 року, укладеного з ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважав що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення його прав, оскільки особа, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, може захищати свої права шляхом пред`явлення віндикаційного позову (витребування майна) до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин). Апеляційний суд при цьому врахував, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення прав позивача на нежитлові будівлі, а тому вказані вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання. Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав, які він вважає порушеними, є самостійною підставою для відмови в позові, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду. Тому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача, однак з інших, наведених апеляційним судом, мотивів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 лютого 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2023 року. Повний текст постанови складений 16 січня 2023 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2023 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2022 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2023 року позивач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 28 лютого 2019 року в справі № 646/3972/16-ц, та у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі № 6-551цс16. Також позивач зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема, ненадання належної оцінки наявним у справі доказам, встановлення обставин справ за недостатніми доказами.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників
У квітні 2023 року ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу. Вказував на безпідставність доводів позивача, оскільки апеляційний суд належним чином встановив застосування останнім неналежного (неефективного) способу захисту його прав власності на спірне нерухоме майно. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2006 року у справі № 2-173/2006 визнано за ОСОБА_1 право власності: на 1/2 частку нежитлової будівлі контори під літерою "А" та будівлю столярної майстерні під літерою " М", розташовані на АДРЕСА_2, придбане на ім`я його матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; на склад (щитову) під літерою "И" з майстернею під літерою "И1", та на будівлю пилорами під літерою "У", розташовані на АДРЕСА_2, придбані на ім`я його брата ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 червня 2006 року, виданого Ніжинським міжміським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1 є власником в цілому нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_2 ; державна реєстрація права власності проведена 05 червня 2006 року на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2006 року.
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 був власником нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_2, загальною площею 559,3 кв. м, а саме: нежитлової будівлі контори під літерою "А", нежитлової будівлі столярної майстерні під літерою "М", прибудови "м12, нежитлової будівлі склад-щитова під літерою "И", майстерні під літерою "И1", нежитлової будівлі пилорами під літерою "У" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1392225274104).
23 лютого 2018 року між ОСОБА_1 (як продавцем) і ОСОБА_2 (як покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нежитлових будівель, а саме нежитлових будівель на АДРЕСА_2, загальною площею 559,3 кв. м (контору під літерою "А", загальною площею 87,1 кв. м; столярну майстерню під літерою "М", загальною площею 308,1 кв. м;, прибудову під літерою "м1", загальною площею 14,5 кв. м; склад-щитову під літерою "И", загальною площею 54,6 кв. м; майстерню під літерою "И1", загальною площею 48,9 кв. м; пилораму під "У", загальною площею 46,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1392225274104). За умовами договору продаж вчинено за 139 825,00 грн, які покупець сплатив повністю продавцю до підписання договору, сторони не мають претензій щодо проведених розрахунків (пункт 3 договору). Ринкова вартість нежитлових будівель 139 825,00 грн згідно звіту № 2347480_18102017_49 про оцінку майна оцінювача ОСОБА_7, ТОВ "Бюро нерухомості" від 18 жовтня 2017 року (пункт 4 договору). Сторони підтверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомлення ними суті договору, умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (пункт 10 договору). Сторони свідчать, що в тексті договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу, будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у цьому тексті після підписання договору не матимуть правового значення (пункт 11 договору). Правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна, а також про правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки, обману, насильства сторони ознайомлені (пункт 15 договору). Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Турчин А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 157.
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, остання набула у власність нежитлові будівлі загальною площею 559,3 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1392225274104). Цей правочин посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Турчин А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 302.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судами встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний правочин був вчинений ним як продавцем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Як на підставу заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилався також на те, що він не мав житла, мав неналежний рівень матеріального забезпечення, тяжкий стан здоров`я, у зв`язку з чим лікувався, мав борги за лікування та найм житла; ціна продажу спірного майна занижена; він повністю не розумів умов договору, що неправомірно не враховано нотаріусом; на нього здійснювався тиск зі сторони ОСОБА_3 та останній з позивачем повністю не розрахувався за придбане майно, тому ним були написані боргові розписки.
Згідно з статтями 15, 16 ЦК Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
За частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена стороною недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, а такий захист можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.