ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 909/466/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області
(суддя - Михайлишин В.В.)
від 15.12.2021
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Зварич О.В., судді: Гриців В.М., Малех І.Б.)
від 15.05.2023
у справі № 909/466/19
за позовом ОСОБА_1
до Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Дочірнє підприємство "Обрій"
про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" за договором купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ "Шляхбудіндустрія", укладеного 08.05.2019 між Городенківським Товариством з обмеженою відповідальністю "ШБІ" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер",
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_5
відповідача 1 - ОСОБА_6
відповідача 2 - ОСОБА_7
ОСОБА_2, ОСОБА_3 - Леник Ю.М.
ДП "Обрій" - не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія" (далі - Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" (далі - ТОВ "Агро-Вест-Трейдер") про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" за договором купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", укладеного 08.05.2019 між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" (з врахуванням заяви про зміну предмета позову).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням переважного права позивача, як учасника Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", на придбання частки в статутному капіталі товариства, що відчужена відповідачем за договором від 08.05.2019 на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №08/05 від 08.05.2019.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 у справі №909/466/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
2.2. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що до укладення договору купівлі-продажу від 08.05.2019 єдиним засновником і, відповідно, власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій" було Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія". Відтак, вирішення питання щодо відчуження цієї частки належало саме відповідачу-1 як єдиному засновнику дочірнього підприємства. Загальні збори товариства 08.05.2019 виявили свою волю на укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ДП "Обрій" шляхом прийняття відповідного рішення, яке станом на час вирішення спору у цій справі є дійсним, а питання правомірності цього рішення не є предметом розгляду та дослідження в межах вирішення спору у даній справі. Суд виснував, що позивач ототожнює поняття частки у статутному капіталі Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" з часткою у статутному капіталі Дочірнього підприємства "Обрій". За договором купівлі-продажу від 08.05.2019, укладеним між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" корпоративні права та частки у статутному капіталі Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія" взагалі не відчужувалися, та правовий статус позивача, як засновника (учасника) товариства не змінився.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 у справі №909/466/19 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2021 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі №909/466/19, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 12.09.2018 у справі №478/2192/13-ц, від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 21.01.2020 у справі №908/2606/18, від 06.03.2018 у справі №907/167/17, від 08.09.2020 у справі №922/2199/19; від 10.09.2020 у справі №904/3368/18; від 07.02.2018 у справі №918/154/17; від 12.01.2021 у справі №924/1103/19; від 24.04.2018 у справі №911/2531/17 та від 26.09.2019 у справі №911/2531/17; від 23.07.2020 у справі №903/744/19; від 12.12.2018 у справі №442/7505/14-ц; постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №21-452а14, від 17.03.2015 у справі № 21-58а15.
3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за аналогією частини четвертої статті 362 Цивільного кодексу України у правовому зв`язку з положеннями статей 62-63, частини третьої статті 66, статті 126 Господарського кодексу України та статті 191 Цивільного кодексу України при вирішенні питання реалізації учасником ТОВ переважного права на придбання частки іншого учасника (-ів) в статутному капіталі цього ТОВ, за умов прийняття загальними зборами рішення про продаж 100 % частки в статутному капіталі дочірнього підприємства, який (статутний капітал) за статутом цього підприємства визначений, але засновником ТОВ "Шляхбудіндустрія" не сплачений, що вказує про належність дочірнього підприємства до єдиного майнового комплексу (ЄМК).
3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Крім того підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено письмові докази, не надано їм жодної правової оцінки.
3.9. У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія" проти вимог касаційної скарги заперечують з підстав, викладених у них, та просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзиви на касаційну скаргу обґрунтовані тим, що учасники товариства не висловлювали жодних намірів на продаж ними часток в товаристві, а тому у позивача не могло виникнути переважного права на її придбання. Учасники справи вважають, що товариством, виходячи з умов договору та положень статуту, враховуючи рішення загальних зборів останнього, було відчужено на користь ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" власний актив, частку в статутному капіталі ДП "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" у розмірі 100% статутного капіталу, а не 100% частки у статутному капіталі товариства.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Згідно Свідоцтва № 05414870 державну реєстрацію ТОВ "Шляхбудіндустрія" як суб`єкта підприємницької діяльності проведено 25.04.1996.
Городенківське Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія" є господарським товариством, що створено на добровільних засадах учасниками (перелік яких визначено в пункті 1.2 статуту), шляхом об`єднання своїх коштів та підприємницької діяльності з метою забезпечення суспільно-корисних цілей та одержання прибутків (пункт 1.1 статуту в редакції, затвердженій загальними зборами учасників Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", протокол № 2 від 17.07.2013, зареєстрованого 22.08.2013).
Учасниками товариства є: громадянка України ОСОБА_3, громадянин України ОСОБА_2 та громадянин України ОСОБА_1 . Товариство засноване на спільній дольовій власності учасників, має статутний капітал в розмірі 38 208 (тридцять вісім тисяч двісті вісім) гривень. Статутний капітал поділено на частки, розмір яких визначено в пункті 5.1 (пункт 1.2 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія").
Відповідно до розділу 5 Статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 38 208,00 грн, зокрема по учасниках: ОСОБА_3 - розмір частки в статутному капіталі 12 736,00 грн, що складає 33,333% статутного капіталу товариства; ОСОБА_2 - учасник товариства, розмір частки в статутному капіталі 12 736,00 грн, що складає 33,333% статутного капіталу товариства; ОСОБА_1 - учасник товариства, розмір частки в статутному капіталі - 12 736,00 грн, що складає 33,333% статутного капіталу товариства. Статутний капітал товариства створюється з грошових коштів, рухомого та нерухомого майна. Статутний капітал може включати в себе вартість матеріальних цінностей (будівельних споруд, окремих приміщень, обладнання, товарів, інших матеріальних цінностей), цінних паперів, нематеріальних активів не заборонених чинним законодавством.
Вищим органом управління товариства є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Збори скликаються не менш одного разу на рік по мірі необхідності. Учасник товариства має право передати свої повноваження на зборах іншому учаснику товариства, або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів пропорційно розміру їх часток в статутному капіталі товариства (пункт 8.1 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія").
В пункті 8.4 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" визначено, що збори учасників можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства. До виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема, створення, реорганізація та ліквідація філій та представництв, затвердження їх статутів та положень.
Відповідно до пункту 8.6 статуту Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.
Рішенням від 21.03.2000, оформленого протоколом №2, загальні збори членів товариства "Шляхбудіндустрія" відкрили дочірнє підприємство, затвердили статут в цілому, а також передали з балансу на баланс техніку та частину адмінбудинку, що підтверджується довідкою товариства від 03.04.2000 №37.
Згідно з пунктом 1.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", затвердженого загальними зборами учасників Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", протокол № 1 від 18.06.2013, зареєстрованого 25.06.2013, Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" є дочірнім підприємством Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", яке, відповідно, виступає його єдиним засновником.
Відповідно до пункту 3.1 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" підприємство вважається створеним та набуває всіх прав та обов`язків юридичної особи з моменту його державної реєстрації.
Підприємство має відокремлене майно та інші активи, вартість яких відображено в окремому балансі, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку та штампи з власним найменуванням та товарний знак (пункт 3.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").
Пунктом 3.3. статуту Дочірнього підприємства "Обрій" визначено, що підприємство несе відповідальність по своїх зобов`язаннях всім своїм майном на яке може бути звернуте стягнення згідно з діючим законодавством України. Держава не відповідає за зобов`язаннями підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями держави. Підприємство не відповідає за зобов`язаннями засновника (крім випадків передбачених діючим законодавством та пункт 7.3 цього статуту), рівно як засновник не відповідає за зобов`язаннями підприємства.
Підприємство від свого імені має право: укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права та зобов`язання, виступати позивачем та відповідачем в судах; відкривати рахунки в установах банків; приймати на роботу громадян України та інших держав, самостійно визначати для цього форми, розмір та види оплати праці; з метою виконання статутних цілей здійснювати зовнішньоекономічну діяльність; здійснювати інші права, передбачені діючим законодавством України та цим статутом (пункт 3.4 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").
Згідно з пунктом 4.1 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" майно підприємства складається з основних та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в балансі підприємства.
Пунктом 4.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" визначено, що все майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання, що означає володіння, користування та розпорядження ним в межах, визначених засновником в цьому статуті. Підприємство має право здійснювати по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать діючому законодавству та цьому статуту.
За змістом пунктів 5.1, 5.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" управління підприємством здійснюється згідно з діючим законодавством та цим статутом товариством, як його засновником, та директором, призначеним відповідно до чинного законодавства та цього статуту.
Відповідно до пункту 5.5 статуту Дочірнього підприємства "Обрій" вирішення питання створення, реорганізації та ліквідації підприємства, затвердження його статуту та результатів діяльності за рік належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
Реорганізація підприємства здійснюється шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення та відбувається за наявності відповідного рішення засновника (пункт 7.2 статуту Дочірнього підприємства "Обрій").
08.05.2019 відбулися загальні збори учасників Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", на яких були присутні його учасники: ОСОБА_3 та ОСОБА_2, кожен з яких володіє по 33,333 % частки у статутному капіталі товариства. На зазначених зборах учасники товариства прийняли рішення, оформлені протоколом загальних зборів № 08/05 від 08.05.2019, про відступлення 100% частки корпоративних прав у Дочірньому підприємстві "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" на користь ТОВ "Агро-Вест-Трейдер".
Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.05.2019, укладеного між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" (продавець) та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" (покупець), за цим договором продавець зобов`язався передати у власність корпоративні права на Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) та частку у розмірі 100 % у статутному фонді Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність корпоративні права на Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) та частку у розмірі 100 % у статутному фонді Дочірнього підприємства "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" (код ЄДРПОУ 30923458) та сплатити за нею оговорену грошову суму (пункт 1 договору).
Відповідно до акта приймання-передачі від 08.05.2019 Городенківське ТОВ "Шляхбудіндустрія" як продавець передав, а ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" як покупець прийняв і оплатив корпоративні права на Дочірнє підприємство "Обрій" Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" та частку у розмірі 100 % у статутному фонді Дочірнього підприємства "Обрій" номінальною вартістю 94 500,00 гривень.
Учасник Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" - ОСОБА_1, вважаючи, що рішенням загальних зборів товариства порушено його переважне право на придбання частки Дочірнього підприємства "Обрій", звернувся до суду та просив перевести на нього права та обов`язки покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" на корпоративні права номінальною вартістю 94 500 грн (з урахуванням заяви про зміну предмета спору).
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 12.09.2018 у справі №478/2192/13-ц, від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 21.01.2020 у справі №908/2606/18, від 06.03.2018 у справі №907/167/17, від 08.09.2020 у справі №922/2199/19; від 10.09.2020 у справі №904/3368/18; від 07.02.2018 у справі №918/154/17; від 12.01.2021 у справі №924/1103/19; від 24.04.2018 у справі №911/2531/17 та від 26.09.2019 у справі №911/2531/17; від 23.07.2020 у справі №903/744/19; від 12.12.2018 у справі №442/7505/14-ц; постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №21-452а14, від 17.03.2015 у справі № 21-58а15.
У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.3. У справі, що переглядається, предметом спору є матеріально-правова вимога ОСОБА_1, як учасника Городенківського Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбудіндустрія", яке є засновником Дочірнього підприємства "Обрій", про переведення на нього прав та обов`язків покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Вест-Трейдер" за договором від 08.05.2019.
Звертаючись з зазначеною вимогою, позивач обґрунтовував її тим, що укладенням договору 08.05.2019 між Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" та ТОВ "Агро-Вест-Трейдер" щодо продажу частки у статутному капіталі Дочірнього підприємства "Обрій" розміром 100% третій особі, порушено переважне право ОСОБА_1 як учасника Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія" на придбання частки у статутному капіталі дочірнього підприємства.
Проте, встановивши, що рішення про відчуження корпоративних прав на дочірнє підприємство, як активу, було прийнято єдиним одноосібним засновником та власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій", а саме Городенківським ТОВ "Шляхбудіндустрія" шляхом прийняття рішення загальними зборами, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
5.4. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
У справі №917/1338/18 спадкоємці померлого засновника (дружина да дочка) звернулися з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів підприємства та нової редакції статуту, які одноособово прийняв партнер померлого засновника, визнання нікчемним укладеного цим партнером з іншою людиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі; визнання недійсними рішень загальних зборів приватного підприємства та нової редакції статуту, які прийняв покупець за нікчемним договором. Мотивували позов тим, що вони є спадкоємцями померлого засновника приватного підприємства, частка якого становила 60% статутного фонду, й успадкували не тільки відповідну частку, а й право участі у цьому підприємстві. Тому той засновник, який мав 40% не міг відмовити спадкоємцям у вступі до підприємства, зареєструвати всі 100% за собою і продати іншій людині. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу в порядку касаційного провадження, дійшла наступних висновків: застосування стосовно даного приватного підприємства приписів, які регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю; єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, так як рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства та зробила висновок щодо нікчемності договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, зокрема, якщо правочин спрямований на незаконне заволодіння часткою спадкоємців у статутному капіталі згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
У справі №916/2813/18 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, вимоги мотивовані тим, що позивач не уповноважував відповідачку на розпорядження спільним сумісним майном - статутним капіталом приватного підприємства, яке створено під час перебування з ним у шлюбі на основі спільного сумісного майна, зокрема, за спільно нажиті кошти подружжя. На час укладення договору подружжю належало 80% статутного капіталу приватного підприємства (60% - дружині, 20% - чоловіку). Водночас за договором дружина без згоди та відома чоловіка подарувала третій особі частку статутного капіталу приватного підприємства у розмірі 40%. Вважаючи, що дружина розпорядилася спільним сумісним майном подружжя без згоди позивача (чоловіка), тобто за відсутності необхідних повноважень, позивач вважав, що договір має бути визнаний судом недійсним відповідно до частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України. Велика Палата у даній справі зробила висновок щодо правового режиму майна приватного підприємства, відповідно до якого, право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належать кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
У справі №478/2192/13-ц про стягнення частки складеного капіталу, частини прибутку та нарахованих на них сум 3% річних та інфляційних, позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем припинено членство у фермерському господарстві, проте не вирішено питання про виділ та повернення частки зі складеного капіталу та прибутку господарства. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикції зазначеного спору та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, дійшла висновків, що на час звернення з позовом до суду у порядку цивільного судочинства підлягали розгляду справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між юридичними особами, які не є господарськими товариствами (фермерські, кооперативні, приватні, колективні підприємства тощо), та їх учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, якщо стороною у спорі є фізична особа.
У справі №924/641/17 про визнання недійсним та скасування рішення ради колективного малого підприємства позовні вимоги мотивовані тим, що засідання ради проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, оскільки спадкоємці успадкували частки в майні підприємства в рівних частинах та мали бути безпосередньо присутніми на засіданні ради; засідання ради проходило без належного повідомлення позивача, а оскаржуваний протокол підроблено. Велика Палата погодилася із висновками судів попередніх інстанцій стосовно юрисдикції спору, зазначивши, що підприємство є корпоративним підприємством, та відповідно його учасники мають корпоративні права, змістом яких є, зокрема й те, що учасники підприємства мають право на участь в управлінні ним й інші правомочності, передбачені законом і статутом. Щодо суті прийнятого судами рішення про задоволення позовних вимог, Велика Палата погодилася із встановленими судами обставинами про порушення права позивача на участь в управлінні підприємства.
У справі №907/167/17 про визнання недійсним рішення загальних зборів підприємства з огляду на порушення вимог закону та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників з позбавленням учасника можливості участі у загальних зборах та по суті прихованим відчуженням частки іншого учасника підприємства, Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції по задоволення позовних вимог, адже право позивача на управління підприємством шляхом участі у загальних зборах його учасників було порушеним.
Оцінюючи правовідносини на предмет подібності у зазначених справах та у справі №909/466/19, що розглядається, шляхом визначення, які правовідносини є спірними, застосовуючи змістовий критерій порівняння, а також суб`єктний і об`єктний критерії, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справі не є подібними, висновки судів стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки в межах повноважень судів.
5.5. У справі №922/2199/19 предметом спору було переведення на позивача прав та обов`язків покупця частки, визнання недійсними рішень власника підприємства, визнання недійсним статуту та скасування державної реєстрації. Позов мотивований посиланням на порушення одним із учасників переважного права позивача на придбання частки в статутному капіталі підприємства, порушення відповідачами порядку скликання загальних зборів підприємства та прийняття рішень, порядку оформлення відчуження частки в статутному капіталі підприємства. Верховний Суд, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що без дослідження положень статуту підприємства в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передчасними є висновки як суду першої інстанції, так і апеляційного господарського суду стосовно моменту набуття позивачем прав щодо підприємства, за захистом яких від звернувся з позовом у даній справі, а відтак щодо наявності чи відсутності підстав для висновку про їх порушення у зв`язку з відчуженням частки в статутному капіталі підприємства між відповідачами, ухваленням спірних рішень, затвердженням статуту підприємства в новій редакції.
Натомість у справі, що переглядається, судами встановлено, що рішення про відчуження корпоративних прав на дочірнє підприємство було прийнято єдиним одноосібним засновником та власником 100% статутного капіталу Дочірнього підприємства "Обрій" та не доведено позивачем, що порушено його переважне право на придбання частки у статутному фонді дочірнього підприємства. При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач, скориставшись своїм правом, визначеним положеннями частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, змінив предмет позову, виключивши вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів Городенківського ТОВ "Шляхбудіндустрія", оформленого протоколом загальних зборів №08/05 від 08.05.2019, і така заява була прийнята господарським судом.
Отже, у справі, що розглядається, та у зазначеній справі, хоча й за подібного правового регулювання спірних правовідносин (зокрема переведення прав та обов`язків покупця), суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.
5.6. У справі №908/2606/18 предметом спору було визнання недійсним договору на право користування земельною ділянкою, укладеного відповідачкою з третьою особою. Мотивуючи позов позивачем зазначено, що відповідачка є членом фермерського господарства та передала господарству у постійне користування земельні ділянки для організації господарства. Відповідачка направила на адресу позивача нотаріально посвідчену заяву про вихід її з фермерського господарства з наступним поверненням їй усього рухомого та нерухомого майна. Оспорюючи укладений між відповідачкою та третьою особою договір, позивач зазначив, що він суперечить приписам Закону України "Про фермерське господарство", оскільки предметом цього договору є земельна ділянка, що увійшла до цілісного майнового комплексу позивача, який є її єдиним законним користувачем. Велика Палата Верховного Суду, виходячи із правового статусу фермерського господарства, оскільки у фермерського господарства право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону, дійшла висновку, що спір у цій справі не можна вважати таким, що виник з корпоративних правовідносин, оскільки він не пов`язаний з діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, а стосується дій відповідачки з розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою.
У справі №904/3368/18 про визнання недійсними з моменту прийняття рішень сесії міськради "Про передачу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" об`єктів нерухомого майна" та "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" та зобов`язання Комунального ЖЕП передати об`єкти нерухомого майна з його балансу на баланс іншого комунального підприємства, позивачі обґрунтували позовні вимоги тим, що вони, будучи добросовісними набувачами нерухомого майна, законно та обґрунтовано вважали, що належним чином набули право власності на нерухоме майно за договорами купівлі-продажу; в подальшому майно було втрачено позивачами з підстав, які були обумовлені діями комунальних підприємств-продавців майна і відповідача, що полягали у послідовному прийнятті ним низки суперечливих рішень щодо нерухомого майна. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваними рішеннями міськради жодних прав позивачів на захист яких подано позов у даній справі не порушено. До того ж встановлено, що позивачі не були та не є учасниками організаційно-господарських відносин між радою та комунальними підприємствами.
У справі №918/154/17 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради щодо передачі комунального майна, позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та всупереч заборони на відчуження чи передачу зазначеного майна, встановленої постановою державної виконавчої служби. Верховний Суд, погодився із судовими рішеннями, якими у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що міська рада в межах своїх повноважень, приймаючи рішення, передала житлові будинки згідно з додатком до рішення на баланс комунального підприємства для забезпечення надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Міська рада не порушила права та охоронювані інтереси позивача як стягувача у виконавчому провадженні та норми статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не відбулося відчуження та передачі майна, яке належить боржнику. Крім того, передача комунального майна на баланс не є відчуженням.