Постанова
Іменем України
04 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 161/15497/16
провадження № 61-8354 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - акціонерне товариство "Сенс Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк") про визнання кредитного договору та договорів забезпеченнянедійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариства "Альфа-Банк", яке змінило найменування на АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 90 тис. доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 454 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 травня 2022 року.
Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,
16 травня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалась у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.
Посилаючись на те, що вказані договори були укладені на вкрай невигідних умовах і всупереч вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати кредитний договір, договори іпотеки й поруки, які укладені 16 травня 2007 року, недійними.
Короткий зміст судових рішень
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-4982св21). Судові рішення були скасовані з безумовних й обов`язкових підстав (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі при укладенні оспорюваних договорів діяли свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилися з умовами цих договорів, без заперечення отримали кошти в іноземній валюті, користувалися ними та певний час виконували умови договорів. Доказів, які би давали підстави визнати оспорювані договори недійсними, позивачі суду не надали.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 у дохід держави 551,20 грн судового збору, оскільки вважав, що на неї, як на поручителя, дія положень статті 22 Закону "Про захист прав споживачів" щодо пільг на сплату судового збору не поширюється.
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня
2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з неї судових витрат скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ "Сенс Банк" про визнання кредитного договору та договорів забезпечення недійсними відмовлено.
У решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, оскільки позивачка обґрунтовувала апеляційну скаргу такою підставою.
Водночас ОСОБА_1 шляхом надіслання sмs-повідомлень був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи на підставі його відповідної заяви, що ним не заперечувалося, проте в судове засідання повторно не з`явився. Отже, врахувавши тривалість судового розгляду справи (з листопада 2016 року), процесуальну поведінку позивачів, значення остаточного вирішення справи для сторін, положення статті 2, частини третьої статті 223 ЦПК України щодо завдань та засад цивільного судочинства, додержання принципу розумності строків розгляду справи, неприпустимості зловживання процесуальними правами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про ухвалення рішення по суті позову, так як залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача у цьому випадку було правом, а не обов`язком суду першої інстанції.
Оскільки позовні вимоги позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, були спільними, нероздільними, обґрунтовувалися одними й тими самими обставинами, положеннями закону і доказами, враховувавши відсутність у ОСОБА_2 доводів в апеляційній скарзі щодо незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог, апеляційний суд вважав, що в частині позову ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції слід скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав, наведених у рішення щодо позову ОСОБА_1, яке апеляційним судом залишено без змін.
Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки позивачка пред`явила позов про захист прав споживача, а тому на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", яка не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, звільнена від сплати судового збору як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати, а пред`явлений ними позов залишити без розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2023 року клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року та постанови Волинського апеляційного суду
від 20 квітня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 5 частини третьої статті 411 ЦПК України.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції у порушення вимог частини другої статті 128 ЦПК України під час розгляду справи не повідомив ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, хоча вона і просила розглянути справу за її відсутності. При цьому судом проігноровано положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, згідно з якими суд повинен був постановити ухвалу про залишення позову без розгляду щодо ОСОБА_1, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.