Постанова суду № 461/4283/21 від 30.08.2023 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 461/4283/21

провадження № 61-11238 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Львівська обласна прокуратура;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 травня 2022 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що постановою старшого слідчого прокуратури Личаківського району міста Львова від 12 серпня 2010 року було порушено кримінальну справу за фактом виявлення та вилучення у ОСОБА_1 наркотичної речовини канабісу (марихуани) за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 20 серпня 2010 року Прокуратурою Львівської області матеріали цієї кримінальної справи скеровано прокурору Франківського району міста Львова для організації подальшого розслідування.

Постановою старшого слідчого прокуратури Франківського району міста Львова від 27 серпня 2010 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за фактом незаконного зберігання наркотичних засобів без мети збуту за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України.

27 серпня 2010 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України, в редакції 1960 року (далі - КПК України), за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України.

Постановою судді Франківського районного суду міста Львова від 30 серпня 2010 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання до десяти діб.

06 вересня 2010 року старшим слідчим прокуратури Франківського району міста Львова винесено постанову про перекваліфікацію злочину та порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 307 КК України.

06 вересня 2010 року старшим слідчим прокуратури Франківського району міста Львова винесено постанову про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_1 і пред`явлення йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 307 КК України. Крім того, постановою судді Франківського районного суду міста Львова Драчу Б. Б. продовжено строк затримання до п`ятнадцяти діб.

10 вересня 2010 року відносно ОСОБА_1 складено та затверджено обвинувальний висновок.

Постановою Франківського районного суду міста Львова від 27 вересня 2010 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, прийнято до провадження Франківського районного суду міста Львова.

22 грудня 2014 року державним обвинувачем, прокурором прокуратури Франківського району міста Львова прийнято постанову про зміну обвинувачення, відповідно до якої ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні незаконного зберігання наркотичних засобів без мети збуту, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України.

Постановою Франківського районного суду міста Львова від 29 грудня 2014 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, повернуто прокурору Франківського району міста Львова для організації додаткового розслідування з метою усунення неповноти та неправильності досудового слідства.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року постанову Франківського районного суду міста Львова від 29 рудня 2014 року скасовано, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, направлено для розгляду в суд першої інстанції, а постановою Франківського районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року кримінальну справу прийнято до провадження Франківського районного суду міста Львова.

Вироком Франківського районного суду міста Львова від 12-14 грудня 2017 року ОСОБА_1 виправдано за частиною першою статті 309 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року вирок Франківського районного суду міста Львова від 12-14 грудня 2017 року залишено без змін.

Таким чином, в результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури, ОСОБА_1 в період з 27 серпня 2010 року (з моменту затримання) по 27 жовтня 2020 року незаконно перебував під судом і слідством, що в загальному становить 122 місяці (10 років і 2 місяці). Даними незаконними діями та рішеннями посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури позивачу було завдано значну матеріальну шкоду, яка полягає у витратах на правову допомогу, за якою він змушений був звернутися під час перебування під судом і слідством, а також - моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь кошти у розмірі 46 625 грн, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги, та 1 464 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги, у розмірі 46 625 грн, моральну шкоду, завдану діями органів досудового розслідування у розмірі 793 000 грн, витрати за проведення експертизи у розмірі 21 096,93 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, за якою він змушений був звернутися під час перебування під судом і слідством у період з 27 серпня 2010 року (з моменту затриманння) по 27 жовтня 2020 року, у розмірі 46 625 грн. Незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури були порушені конституційні права ОСОБА_1, що завдало йому фізичних і моральних страждань та призвело до погіршення психологічного стану. Позивач дійсно зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу внаслідок перебування у стані невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через надуманість обвинувачення. Від триваючих психічних хвилювань і переживань ОСОБА_1 не здатний був займатися будь-якими звичними для життя справами, нормально спілкуватися з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з якими він почував себе невпевненим. Тому в даному випадку наявні всі правові підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, оскільки сам факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності або знаходження під судом та слідством свідчить про наявність у такої особи фізичних та душевних страждань, і, як наслідок, спричиняє моральну шкоду. Разом з цим, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що заявлений позивачем розмір відшкодування цієї шкоди в сумі 1 464 000 грн є необґрунтованим і безпідставним. Враховуючи, що згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становила 6 500 грн, і ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 27 серпня 2010 року (з моменту затриманння) по 27 жовтня 2020 року, тобто 122 місяці, то суд дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 793 000 грн (6 500 грн х 112 місяців)на відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 19 липня 2021 року у справі було призначено судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експерту Волочаю С. П. 28 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та експертом Волочаєм С. П. було укладено договір № 28/10/2021 про надання послуг, на підставі якого проведено судово-психологічну експертизу із застосуванням спеціальних знань в галузі психології щодо факту спричинення ОСОБА_1 моральних страждань (моральної шкоди) внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності та кримінального переслідування органами досудового розслідування та прокуратури. Додатком № 1 до вказаного договору, актом розрахунком від 28 жовтня 2021 року та квитанцією підтверджено, що позивач поніс витрати на залучення експерта та проведення експертизи у розмірі 21 096,96 грн. Тому на користь позивача слід стягнути судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи. Крім того, 11 січня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням "Мицик, Кравчук і Партнери" було укладено договір про надання правової допомоги, умовами якого передбачено сплату 10 000 грн за підготовку, складання та подання позовної заяви, а також - 3 000 грн за безпосередню участь виконавця в кожному судовому засіданні. Надання правової допомоги позивачу підтверджується актом виконаних робіт, підписаним ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням "Мицик, Кравчук і Партнери". Однак наведений стороною позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн є необґрунтованим, таким, що не відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, так як правнича допомога адвоката полягала у складанні позовної заяви та відвідуванні трьох судових засідань, і правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно яких існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало. Тому суд вважав, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені стороною позивача є завищеними та їх необхідно зменшити до 10 000 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційну скарги Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана адвокатами Мициком О. В. та Ставрук Н. З., задоволено частково. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 травня 2022 року змінено й викладено абзаци другий, третій, четвертий та п`ятий резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у розмірі 46 625 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану діями органів досудового розслідування, у розмірі 1 000 000 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи у розмірі 21 096,96 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн". Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди. Мотиви постановлення виправдувального вироку щодо позивача, зокрема внаслідок допущених органом досудового розслідування процесуальних порушень, не мають правового значення для вирішення питання відшкодування шкоди у порядку, визначеному Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР). Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними, як і доводи щодо не звернення виправданого (позивача) до органів досудового розслідування про його реабілітацію у порядку визначеному частиною третьою статті 11 Закону № 266/94-ВР. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначена норма Закону № 266/94-ВР не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у більшій сумі, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15. Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду. Оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції мінімальна заробітна плата становила 6 500 грн, то місцевий суд правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 793 000 грн (122 х 6 500), яке є мінімальним відшкодуванням, передбаченим Законом № 266/94-ВР, і цей розмір не може бути зменшено. Разом з тим, враховуючи встановлені обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, який у зв`язку з цим зазнав значних репутаційних ризиків, оскільки працював в правоохоронних органах, та звільнився з них після пред`явлення йому обвинувачення, з огляду на ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством і судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважав, що мінімальний гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди, визначений місцевим судом, є недостатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру, у зв`язку з чим дійшов висновку про збільшення розміру відшкодування до 1 000 000 грн. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідачем у такій категорії справ, у тому числі у справі, що переглядається, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції вірно зазначив в резолютивній частині про стягнення коштів з Державного бюджету України, однак неправильно вказав про стягнення коштів шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Вирішуючи питання про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат за проведення експертизи у розмірі 21 096,96 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в рішенні місцевого суду не наведено мотиви відхилення висновку судово-психологічної експертизи як одного з доказів, однак цей доказ підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Крім того, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, суд апеляційної інстанції врахував заперечення відповідача щодо розміру понесених позивачем витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15 тощо. Крім цього, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано з Галицького районного суду міста Львова цивільну справу № 461/4283/21.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Львівської обласної прокуратури мотивована тим, що кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, розглядалася Франківським районним судом міста Львова, тому саме цей суд, а не Галицький районний суд міста Львова, мав розглядати справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він тривалий час перебуває у стані психічного хвилювання, порушені його нормальні життєві зв`язки, знищено його репутацію як працівника правоохоронного органу та він зі своєю сім`єю позбавлений постійного джерела доходів. Однак суди попередніх інстанцій не перевірили, якими доказами підтверджуються зазначені обставини, та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову.

При цьому висновок проведеної у справі судово-психологічної експертизи від 10 січня 2022 року не може бути допустимим доказом, так як при проведенні дослідження експерт застосував методику Спілберга-Ханіна, застосування якої було припинено рішенням Міністерства юстиції України від 28 січня 2021 року. Крім того, експерт ОСОБА_2, який проводив вказану експертизу, відсутній в реєстрі атестованих судових експертів.

Наведений в оскаржуваних судових рішеннях розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим і безпідставним, так як суди не врахували положень пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", у зв`язку з чим при розрахунку моральної шкоди помилково виходили з мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, оскільки такий розмір є необґрунтований та неспівмірний з обсягом виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, та не відповідає критерію реальності таких витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року представники ОСОБА_1 - адвокати Мицик О. В. та Ставрук Н. З. подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначили, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими. Вважають висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою старшого слідчого прокуратури Личаківського району міста Львова від 12 серпня 2010 року було порушено кримінальну справу за фактом виявлення та вилучення у ОСОБА_1 наркотичної речовини канабісу (марихуани) за частиною першою статті 309 КК України.

20 серпня 2010 року Прокуратурою Львівської області матеріали вищевказаної кримінальної справи скеровано прокурору Франківського району міста Львова для організації подальшого розслідування.

27 серпня 2010 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України.

Крім того, постановою судді Франківського районного суду міста Львова у вересні 2010 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання до п`ятнадцяти діб.

10 вересня 2010 року відносно ОСОБА_1 складено та затверджено обвинувальний висновок, в якому зазначено, що 15 липня 2010 року ОСОБА_1 маючи умисел на незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів з метою збуту, зберігав у своєму портфелі наркотичну речовину канабіс (марихуану). В подальшому ОСОБА_1, продовжуючи свою злочинну діяльність, на автомобілі марки "Опель Омега" реєстраційний номер НОМЕР_1 направився на вулицю Личаківську до "Винниківського ринку" з метою збуту наркотичної речовини канабісу (марихуани) невстановленій слідством особі. Близько 23:00 год. ОСОБА_1, перебуваючи на перехресті вулиць Личаківської-Чернігівської у місті Львові, був зупинений працівниками Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області та доставлений до Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області. В ході проведення огляду портфеля ОСОБА_1, в ньому був виявлений паперовий згорток з подрібненою речовиною зеленого кольору, яка згідно з висновком спеціаліста НДЕКЦ при ГУ МВС України у Львівській області від 16 липня 2010 року № 3/1357 являється канабісом (марихуаною) та відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено. Маса канабісу (марихуани) в перерахунку на висушену речовину становить 7,04 гр.

Постановою Франківського районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року кримінальну справу прийнято до провадження Франківського районного суду міста Львова.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

................

Перейти до повного тексту