Постанова суду № 490/6324/19 від 16.08.2023 про скасування реєстрації права власності, витребування земельної ділянки шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта...

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 490/6324/19

провадження № 61-6869св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя - доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - прокурор Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Миколаївської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Власенко Сергій Олександрович, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності, витребування земельної ділянки шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

Позов мотивований тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 24 липня 2014 року № 42/44, а саме пунктами 6, 6.2 розділу 4, затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 000 кв.м, із земель комплексної забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 22 вересня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, на АДРЕСА_1 .

02 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, про що 26 лютого 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис № 11860886.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на спірній земельній ділянці на АДРЕСА_1 збудовано та прийнято в експлуатацію житловий будинок літ. А-1, загальною площею 48, 6 кв. м, який відповідно до запису про право власності від 26 лютого 2016 року № 13538179, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Прокурор вказуючи, що зазначений будинок збудований на незаконно відведеній земельній ділянці, всупереч земельному, водному та містобудівному законодавству, просив:

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 26 лютого 2016 року № 13538179 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-1, загальною площею 48, 6 кв. м, житловою площею 32,1 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 ;

витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1 000 кв. м, вартістю 309 552,46 грн, кадастровий номер 4810137200:15:005:0002, розташовану на АДРЕСА_1 у придатному для використання стані, шляхом знесення житлового будинку літ. А-1, загальною площею, 48.6 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2020 року (у складі судді Чулуп О. С.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справи щодо визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на неї, а отже, право власності на спірну земельну ділянку відповідач набув правомірно, відповідно до договору купівлі-продажу. Суд першої інстанції зауважив, що на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки будь-яких заборон щодо укладення договору не було.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки питання щодо регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях ради, то міська рада рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 прийняла у порядку визначеному законом, бо є представницьким органом територіальної громади, а відтак у цьому випадку не має підстав стверджувати, що рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність міська рада приймала поза волею власника, адже міська рада уповноважена в силу закону вирішувати такі питання на пленарних засіданнях ради.

Суд першої інстанції вважав, що право власності на житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, виникло у позивача на підставі декларації про готовність об`єкта будівництва до експлуатації. Отже, витребування земельної ділянки шляхом знесення житлового будинку, належного відповідачеві як добросовісному набувачу, не відповідає положенням статті 388 ЦК України, на яку як на підставу своїх вимог посилається прокурор.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2022 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна шляхом знесення житлового будинку задоволено частково.

Повернуто на користь держави земельну ділянку площею 1 000 кв. м, кадастровий номером 4810137200:15:005:0002 на АДРЕСА_1 .

Постановлено знести житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

У задоволені позову прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для повернення спірної земельної ділянки державі, адже належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб, тобто на підставі статті 391 ЦК України, частини другої статті 52 ЗК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зроблено висновок, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Водночас Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі було зазначено, що помилкова кваліфікація для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписів статей 387, 388 ЦК, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 52 ЗК України з огляду на принцип jura novit curia ("суд знає закони") не може слугувати підставою для відхилення цих вимог, так як не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14?364цс19), також виходив з того, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність. Тому, справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений.

Крім того, апеляційний суд зауважив, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка розташована в прибережній зоні річки Інгул, інформація про яку є загальновідомою. Він міг ознайомитись зі змістом земельного, водного та природоохоронного законодавства (норми якого щодо отримання у власність земельних ділянок водного фонду є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності міг отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірної земельної ділянки.

Отже, відповідач міг і повинен був розуміти, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, і її отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. Апеляційний суд наголосив, що втручання у право власності того об`єкта, який ОСОБА_1 за добросовісної поведінки не міг отримати, не є для нього надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що перед набуттям спірної земельної ділянки у власність, існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки. Таким чином, у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним житловим будинком є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

Апеляційний суд вважав, що висновок суду про те, що прокурор, заявляючи вимоги про витребування спірної земельної ділянки у спосіб, що передбачає знесення жилого будинку, не ставить питання про відповідну компенсацію відповідачеві у разі припинення його права власності на спірний житловий будинок є необґрунтованим, оскільки самостійно, без відповідної вимоги відповідача, заявленої у встановленому процесуальним законом способом, і без належних і допустимих доказів, якими може бути обґрунтований розмір такої компенсації, її відшкодування не може бути вирішено.

Водночас, апеляційний суд вказав, що заявлена у цій справі позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 26 лютого 2016 року за № 13538179 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-1, загальною площею 48,6 кв. м, житловою площею 32,1 кв.м, розташований на АДРЕСА_1, не відповідає належному способу захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Власенко С. О., просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14?91цс20), постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 916/2470/18 щодо добросовісності і правомірності набуття права власності на житло.

Також заявник як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування судом норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема, щодо відсутності визначеного національним законодавством або судовою практикою механізму компенсації витрат забудовника при знесенні побудованого ним житлового будинку на земельній ділянці, яка не могла бути передана у приватну власність для таких потреб, з огляду на добросовісність дій забудовника, через призму додержання вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду жодним чином не обґрунтовує втручання у його право власності на житловий будинок, констатуючи у мотивувальній частині постанови, що будинок підлягає знесенню. Аргументи суду стосуються виключно земельної ділянки і можливості її перебування у приватній власності заявника.

Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14?91цс20), заявник зазначає, що прокурором поєднано в одній вимозі дві вимоги, при цьому обидві вимоги стосуються однієї земельної ділянки, одна з вимог віндикаційна (витребування земельної ділянки), друга - негаторна вимога (знесення будинку, тобто усунення перешкод у користуванні землею).

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимог статті 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог прокурора, вирішивши "повернути на користь держави земельну ділянку …", а не витребувати її у нього, як того вимагав прокурор. Водночас, виходячи з мети, яку переслідував прокурор при поданні позову та приписів статті 387, 388 ЦК України, на переконання заявника, саме витребування земельної ділянки є належним способом захисту інтересів міської ради, за наявності фактичних підстав для задоволення позову.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови дійшов фактично висновку про необхідність задоволення позовної вимоги прокурора щодо знесення спірного житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, не зазначивши жодного аргументу у необхідності такого знесення.

Заявник звертає увагу у касаційній скарзі на те, що ця справа була зупинена до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), проте апеляційний суд у оскаржуваній постанові висновків, викладених у постанові від 18 січня 2023 року у цій справі не врахував.

Водночас щодо правомірності втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння, заявник у касаційній скарзі наводить доводи, що фактично особою, винною у незаконному вилученні земельної ділянки з земель водоохоронної зони є держава, в особі уповноважених органів, які погодили відповідний проект землеустрою та зареєстрували право приватної власності на землю. Будівництво житлового будинку здійснено з дозволу держави (декларація про готовність до експлуатації від 04 лютого 2016 року), у той же час весь тягар помилок і протиправних дій держави, відповідно до оскаржуваної постанови апеляційного суду несе виключно він. Отже, на думку заявника, обраний судом спосіб захисту прав держави не відповідає гарантіям Конвенції.

Заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що спірний житловий будинок є його житлом.

Доводи інших учасників справи

У червні 2023 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Власенко С. О., і витребувано цивільну справу.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що пунктами 6, 6.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24 липня 2014 року № 42/44 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 000 кв. м, із земель комплексної забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, 22 вересня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, що розташована на АДРЕСА_1 .

22 вересня 2014 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності серії САК №424964, індексний номер 27105339.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на спірній земельній ділянці на АДРЕСА_1 збудовано та прийнято в експлуатацію житловий будинок літ. А-1, загальною площею 48, 6 кв. м, який на підставі запису про право власності від 26 лютого 2016 року за № 13538179, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок є декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер МК142160351763, виданий 02 квітня 2016 року Управлінням ДАБІ у Миколаївській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 20 січня 2016 року Миколаївським МБТІ.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2016 року у справі № 490/13149/14-ц за позовом прокуратури Миколаївської області до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано пункт 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12 грудня 2013 року № 36/25 про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність та користування земельної ділянки, площею 1 420 кв. м, із них, у власність - площею 1 000 кв. м, в оренду строком на 25 років - 420 кв. м, із комплексної житлової забудови, розташованої на АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку, з наданням адреси: АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано пункти 6, 6.2 та 6.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24 липня 2014 року № 42/44 про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, площею 1000 кв. м, та в оренду терміном на 25 років, земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0003, площею 199 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво на право власності на земельну ділянку (серії САК № 424964, індексний номер 27105339), видане ОСОБА_2 22 вересня 2014 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

Ухвалюючи вказане рішення, апеляційний суд послався на лист Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 14 жовтня 2014 року № 01-13/528, де зазначено про проведення цією установою замірів відстані від урізу води річки Інгул, про що складений відповідний план кадастрової зйомки, і відповідно до якого в місці розташування спірних земельних ділянок крутизна складає більше трьох градусів. Тому, кадастрова зйомка свідчить, що спірна земельна ділянка з урахуванням крутизни схилу понад 3 градуси (50 м х 2 = 100 м) входить в межі прибережної захисної смуги річки Інгул, яка відноситься до середніх річок.

Також у справі № 490/13149/14-ц встановлено, що у листі Головного управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 13 листопада 2004 року та листі заступника Миколаївського міського голови від 29 вересня 2014 року зазначено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована в перспективній рекреаційній зоні ПР-2 загальноміського значення та визначена як зелена зона загального користування.

Правилами використання та забудови території міста Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/14, спірна земельна ділянка належить до перспективної ландшафтної рекреаційної зони загального значення.

При розгляді цивільної справи № 490/13149/14 з`ясовано, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою. У зв`язку з чим вона не могла бути виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки у прибережних захисних смугах уздовж річок будівництво таких споруд забороняється.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з доведеності позовних вимог прокурора про повернення спірної земельної ділянки державі та знесення житлового будинку, належного відповідачеві на праві приватної власності

Верховний Суд не повністю погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи таке.

Щодо задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89?90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

................

Перейти до повного тексту