Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 509/7127/21
провадження № 61-5537св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представницею - адвокаткою Другановою Валентиною Афанасіївною, на постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів попередніх інстанцій
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 40 000, 00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язалася повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10, 2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами. 16 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики. На момент укладення договору про відступлення права вимоги грошові кошти позичальник не повернув. 22 вересня 2021 року на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики.
У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позики позивач, як новий кредитор у зобов`язанні, звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі 66 705, 00 доларів США.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, оцінюючи здобуті у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності, вважав, що вимоги позову не підлягають задоволенню.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 грудня 2015 року у розмірі 66 705, 00 доларів США, яка складається із: 40 000, 00 доларів США - основний борг, 23 460, 00 доларів США - за користування грошовими коштами.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 16 вересня 2021 року ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконала, у зазначені строки гроші не повернула, у зв`язку із чим виникла заборгованість за договором позики у розмірі 66 705, 00 доларів США, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_2 через свою представницю адвокатку Друганову В. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявниця зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, Верховного Суду
від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Також у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо обов`язковість нотаріального посвідчення договорів про відступлення права вимоги, які за своїм змістом є договором дарування, предметом яких є відступлення права вимоги повернення грошових коштів на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян на підставі боргової розписки.
Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Обставини, встановлені судами
10 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики шляхом видачі розписки, за умовами якого позикодавець ОСОБА_3 надав позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000, 00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язалася повернути не пізніше 60 діб з дня вимоги та сплатити 10, 2 % річних на суму неповерненого боргу за користування грошовими коштами.
16 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги первісного кредитора до позичальника ОСОБА_2 за договором позики від 10 грудня 2015 року.
22 вересня 2021 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів за договором позики від 10 грудня 2015 року.
Правове обґрунтування
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.