ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/1937/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
прокурора: Сімаченко А. О.,
позивача: не з`явився,
відповідача: Бірюкова О. М., Яременко Ю. Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "БЕСТЕР"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023
та рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2022
у справі № 911/1937/21
за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Київської області
до Приватного підприємства "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "БЕСТЕР"
про зобов`язання повернути частину водного об`єкта,
В С Т А Н О В И В:
Керівник Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про зобов`язання Приватного підприємства "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "БЕСТЕР" (далі - ПП "НВСП "БЕСТЕР") повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації шляхом складання акту приймання-передачі, розташовану на території Обухівського району Київської області частину водного об`єкта - Канівського водосховища на річці Дніпро, площею 2 500 м2, разом із зайнятою цим водосховищем земельною ділянкою водного фонду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що впродовж 2018 - 2021 рр. відповідач використовував водні ресурси держави, а саме частину водного об`єкта - Канівського водосховища на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області для цілей здійснення рибного господарства, не маючи для цього правових підстав. Наявні у відповідача режим рибогосподарської діяльності та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не надають йому права користування частиною водосховища як водним об`єктом та земельною ділянкою під ним. Мотивує позов і тим, що Канівське водосховище (в тому числі і його частина, розташована в затоці вантажного порту біля с. Трипілля, Обухівського району, Київської області), у якому відповідач здійснює штучне розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх вилов в режимі спеціального товарного рибного господарства, є водосховищем комплексного призначення та, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України (далі - ВК України) взагалі не може бути об`єктом оренди.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2021 замінено позивача Київську обласну державну адміністрацію на правонаступника - Українську міську раду Київської області відповідно до норм ст. 52 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2022 (суддя - Заєць Д. Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 (колегія суддів у складі: головуючий - І. М. Скрипка, А. І. Тищенко, Ю. Б. Михальська), позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано ПП "НВСП "БЕСТЕР" повернути державі в особі Української міської ради Київської області шляхом складання акту приймання-передачі, розташовану на території Обухівського району Київської області частину водного об`єкта - Канівського водосховища на р. Дніпро, площею 2500 м2, разом із зайнятою цим водосховищем земельною ділянкою водного фонду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області розташоване Канівське водосховище на р. Дніпро загальною площею 581 км2, корисний об`єм якого складає 0,28 км3, яке є штучною водоймою комплексного призначення, побудоване для перерозподілу стоку р. Дніпра та яке було прийнято в експлуатацію у 1972 році; слугує для забезпечення населення та всіх сфер його діяльності водою.
ПП "НВСП "БЕСТЕР" 14.11.2011 зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності якого є прісноводне рибництво (аквакультура), код КВЕД 03.22.
На замовлення відповідача, Національним університетом біоресурсів і природокористування України розроблено режим рибогосподарської експлуатації ізольованої (стінкою садкової лінії із капронового сита) частини Канівського водосховища, розташованої в затоці вантажного порту біля села Трипілля Обухівського району Київської області, який погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища Київської області, Головним державним управлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Київській області 27.12.2011 та затверджено Державним агентством рибного господарства України 29.12.2011.
За інформацією Управління Державного агентства рибного господарства у м. Києві та Київській області від 13.04.2021 № 1-6-9/1966-21 термін дії режиму закінчився 31.12.2020.
23.04.2018 ПП "НВСП "Бестер" з метою здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) отримано від Київського рибоохоронного патруля дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 17 терміном дії з 23.04.2018 до 23.04.2023.
Прокурор зазначає, що на підставі відповідних режиму та дозволу відповідачем, як користувачем водних біоресурсів, у квітні 2017 року, травні 2018 року, березні 2019 року та у травні 2020 року виконано роботи із штучного розведення (відтворення) водних біоресурсів, зокрема, вселення до водного об`єкта - Канівського водосховища р. Дніпро таких водних біоресурсів: короп, білий амур, товстолоб, про що свідчать підсумкові акти про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, які належать до природоохоронних заходів від 25.04.2017, від 22.05.2018, від 29.03.2019 та від 28.05.2020.
Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 2018 року ПП "НВСП "БЕСТЕР" здійснювалося добування (вилучення, вилов) водних біоресурсів з водного об`єкта, що підтверджується наданими відповідачем до Управління Державного агентства рибного господарства у м. Києві та Київській області звітами про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 05.01.2018, на 01.01.2019 та на 02.01.2020.
На думку прокурора, відповідачем на частині водного об`єкта - Канівське водосховище (на території Трипільської селищної ради Обухівського району Київської області) здійснюється рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, а також їх вилов, що вбачається із протоколу огляду від 14.04.2021, проведеного в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021111200000070. Під час огляду встановлено зайняття частини Канівського водосховища, а також виявлено у воді садкову лінію, яка знаходиться в ізольованій частині водойми Канівського водосховища, нижче міста Українка, в районі вантажного порту Трипільської ТЕС. Вказана садкова лінія розміщена поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:06:001:000. Орієнтовна площа зайняття частини водного об`єкта садковою лінією становить 1500 м2.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що впродовж 2018 - 2021 рр. відповідач використовував водні ресурси держави, а саме частину водного об`єкта - Канівське водосховище на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області для здійснення рибного господарства не маючи на це правових підстав (режим рибогосподарської діяльності та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не дають підстави для використання відповідачем частини водосховища як водним об`єктом та земельною ділянкою під ним). Встановили, що Канівське водосховище (в тому числі, його частина, розташована в затоці вантажного порту біля села Трипілля Обухівського району Київської області), у якому відповідач здійснює штучне розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх вилов в режимі спеціального товарного рибного господарства, є водосховищем комплексного призначення та, відповідно до ст. 51 ВК України, взагалі не може бути об`єктом оренди та відповідно передане у користування на умовах оренди. Господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість здійснення захисту інтересів держави прокурором у цьому випадку та, що позов було подано в межах позовної давності (суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся із негаторним позовом, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду).
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ПП "НВСП "БЕСТЕР" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на відсутність висновків Верховного Суду: щодо розмежування господарської діяльності у формі "промислового рибальства" і використання водних біоресурсів, які перебувають у ізольованих межах (садках) у природних водних об`єктах, наданих у користування для потреб аквакультури, що не належить до спеціального використання і здійснюється у формі "штучного розведення рибних ресурсів"; щодо необхідності залучення до участі у такій категорії справ Державного агентства меліорації та рибного господарства України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача; щодо визначення органу, уповноваженого розпоряджатися землями водного фонду загальнодержавного значення, з урахуванням положень п. 24 роз. X Земельного кодексу України (далі - ЗК України) з урахуванням Закону України від 28.04.2021 № 1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
У касаційній скарзі, зазначаючи п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, стверджує, що господарськими судами обох інстанцій прийнято судові рішення без урахування висновку щодо застосування норм права - ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постанові Верховного Суду у справі № 922/3219/20, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. VS FRANCE) від 31.03.2005 (заява № 61517/00, п. 27), прийнятих у подібних правовідносинах; ст. 52 ГПК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 1522/12471/12, від 16.12.2020 у справі № 296/6683/18; ст. 77 ГПК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 у справі № 927/741/19; висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19 (не підтверджено належними доказами права Української міської ради (власності або користування) щодо водного об`єкту загальнодержавного значення, а також факту порушення її права на земельну ділянку відповідачем).
ПП "НВСП "БЕСТЕР" у касаційній скарзі стверджує і про таке:
- суди помилково встановили, що відповідачем здійснюється промислове рибальство на відповідному водному об`єкті (ПП "НВСП "БЕСТЕР" здійснював рибогосподарську діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів на підставі Закону України "Про аквакультуру", а діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів;
- судами залишено поза увагою те, що відповідач не користується водним об`єктом з грудня 2020 року;
- прокурор звернувся до господарського суду з порушенням порядок, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що належним чином не перевірили господарські суди;
- юридичні факти, які прокурор вважає підставою для правонаступництва у цій справі виникли до звернення з позовом до суду (станом на 12.06.2020 була створена Українська міська територіальна громада та визначено коло її повноважень, проте 30.06.2021 прокурором подано позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та згодом звернувся із клопотанням про заміну позивача (Київську обласну державну адміністрацію) правонаступником Українською міською радою Київською області);
- Українська міська рада Київської області не має повноважень щодо розпорядження акваторією Канівського водосховища;
- ГПК України не передбачає такого права у прокурора як заміна позивача у справі.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "НВСП "БЕСТЕР" з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, останню призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.08.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 14.08.2023.
До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий прокурором Київської обласної прокуратури 14.08.2023, у якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними, обґрунтованими, прийнятими з урахуванням норм матеріального і процесуального права.
23.09.2023 до Верховного Суду від відповідача надійшло пояснення на відзив на касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Тобто при касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Ця норма спрямована 1) на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 906/524/21).
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Як встановлено апеляційним господарським судом, спірні правовідносини у справі виникли внаслідок наявності/відсутності у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду площею 2 500 м2 на території Обухівського району Київської області, яка становить частину водного об`єкта - Канівського водосховища на р. Дніпро, що використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.
Згідно з ст. 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).
Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч. ч. 1, 2 ст. 79 ЗК України).
Статтею 1 ВК України встановлено, що рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
Разом із тим спеціальним водокористуванням відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 48 ВК України є забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
У ст. 51 ВК України, якою урегульовано питання користування водними об`єктами на умовах оренди, передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми; не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"; водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт; водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства; надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом; умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.
Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".
За визначенням термінів, наведеним у ст. 1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про аквакультуру" за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою: отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.
Рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про аквакультуру").
Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".
У ст. 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.
Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (ст. 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").
За ст. 27 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство.
Використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об`єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів.
За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
Частинами 1, 3 ст. 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" встановлено, що юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до ст. 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.
З вказаних вище норм матеріального права вбачається, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, які правомірно враховано, зокрема судом апеляційної інстанції.
Разом із тим порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (ст. 85 ВК України).
За змістом ч. ч. 4-5 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.
За ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У ст. 122 ЗК України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до п. 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ доповнено розділ X "Перехідні положення" ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.