ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/7213/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.
та представників:
позивача - Чеховський А. А.,
відповідача - 1 - не з`явився,
відповідача - 2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Костянтинівська 27 Б"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023
та рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022
у справі № 910/7213/22
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Костянтинівська 27 Б"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСТО БАГЕТ";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ РЕМ МАЙСТЕР"
про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Костянтинівська 27 Б" (далі - ОСББ "Костянтинівська 27 Б", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСТО БАГЕТ" (далі - ТОВ "ПРОСТО БАГЕТ", відповідач - 1) - нежилих приміщень № № 1, 2, 3 (група приміщень № 37 літ. Б) загальною площею 68,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а у Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ РЕМ МАЙСТЕР" (далі - ТОВ "КОМПАНІЯ РЕМ МАЙСТЕР", відповідач - 2) - нежилих приміщень № № 1, 2 (група приміщень № 36 літ. Б) загальною площею 75, 7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірні приміщення) та повернення їх у власність співвласників багатоквартирного будинку № 27-Б на вул. Костянтинівська у м. Києві.
Просило також скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем - 1 на нежилі приміщень № № 1, 2, 3 (група приміщень № 37 літ. Б) загальною площею 68,2 кв. м, розміщені за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване 05.03.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності/довірчої власності: 40869331 та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем - 2 на нежилі приміщень № № 1, 2 (група приміщень № 36 літ. Б) загальною площею 75, 7 кв. м, розміщені за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване 05.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності/довірчої власності: 40870000.
Позовні вимоги мотивовані незаконним відчуженням спільного нерухомого майна співвласників багатоквартирного будинку на вул. Костянтинівська, 27 - Б у місті Києві - нежитлових приміщень, призначених для експлуатації та обслуговування багатоквартирного будинку, в результаті чого право власності на спірне майно незаконно перейшло до відповідачів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 (суддя - Т. Ю. Кирилюк), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 (колегія суддів: Є. Ю. Шаптала - головуючий, Т. П. Козир, М. Л. Яковлєв), у задоволенні позову відмовлено.
Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Подільської районної у місті Києві ради від 12.07.2007 № 227 затверджено перелік об`єктів комунальної власності Подільського району м. Києва, які підлягають приватизації, до якого включено нежитлові приміщення загальною площею 254 кв. м у будівлі на АДРЕСА_1 літ. Б у місті Києві (п. 71 додатку № 2 до рішення № 227), а рішенням цієї ж ради від 29.05.2008 № 364 внесено зміни до п. 71 додатку № 2 до рішення від 12.07.2007 № 227 шляхом викладення його у новій редакції - нежиле приміщення АДРЕСА_1 літ. Б площею 68,2 кв. м та 75,7 кв. м (спірне майно).
12.03.2009 між відділом приватизації комунального майна Подільського району міста Києва (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець - купив нежилі приміщення № № 1, 2, 3 (групи приміщень № 37 літ. Б) загальною площею 68,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А. Є.
За актом приймання-передачі від 30.09.2009 № 19 продавець передав, а покупець - прийняв та оплатив нежилі приміщення № № 1, 2, 3 (групи приміщень № 37 літ. Б) загальною площею 68,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 202 421, 00 грн.
17.03.2009 між відділом приватизації комунального майна Подільського району міста Києва (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець - купив нежилі приміщення № № 1, 2 (група приміщень № 36 літ. Б) загальною площею 75, 7 кв. м, розміщені за адресою: АДРЕСА_1. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А. Є.
Визначені договором купівлі-продажу нежитлові приміщення передано покупцю за актом приймання - передачі від 25.03.2009.
Відповідно до п. 4 акту приймання-передачі визначену договором вартість об`єкту відчуження покупцем сплачено повністю.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.03.2021 було укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, за одним з яких відповідач-1 набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,2 кв. м в будинку на АДРЕСА_1 літ. Б, а відповідач-2 - право власності на нежитлове приміщення загальною площею 75,7 кв. м в будинку на АДРЕСА_1 літ. Б; факт укладення договорів підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому суди встановили, що оскільки матеріали справи не містять копії або оригінального примірника цих договорів, то вказане унеможливлює встановлення судами особи, яка відчужила спірне майно відповідачам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що спірні приміщення є ізольованими, не належать до житлового фонду та є самостійними об`єктами, які відповідачі набули у власність у встановлений законом спосіб, а згідно з ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та прийняти нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України і на те, що господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Посилається також на неврахування судами обох інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц та Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/48/20 та, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку (рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 у справі № 4- рп/2004, від 09.11.2011 у справі № 14 - рп/2011). Стверджує і про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, щодо того, що позивачу не потрібно доводити право власності на допоміжні приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки тому, що:
- об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 визначені як підвал літ. "Б", про що свідчать наявні у матеріалах справи додатки № 1 до договорів купівлі-продажу нежилих приміщень (шляхом продажу на аукціоні) від 12.03.2009, від 17.03.2009, які є планом-схемою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 01.08.2008; поверховий план будівлі (квартал № 1436) за адресою: АДРЕСА_1, наданий Керуючою компанією з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва;
- спірні приміщення, розташовані в підвалі, з самого початку будівництва призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, зокрема, в підвалі проходять магістральні комунікації тепломережі, що вбачається із наявних у матеріалах справи схеми № 1 та додатку № 1; під час дії воєнного стану підвал будинку повинен використовуватися як бомбосховище для власників квартир та осіб, які проживають в будинку.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2023 відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.08.2023.
Відповідачі правом на надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Дослідивши постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 02.06.2021 у справі № 904/48/20, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, колегія суддів дійшла висновків, що правовідносини у вказаних скаржником справах та у справі, яка переглядається не є подібними, з огляду на таке.
У постанові від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, за позовом ОСОБА_2 до Міносвіти, Вишнівецької ради, Збаразького БТІ, Вишнівецького ліцею про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи в касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій, зазначила, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним. Зазначивши, що суди не звернули достатньої уваги на доводи Вишневецького ліцею та не зазначили обставин і фактів на їх спростування, не перевірили належним чином усіх наявних у справі доказів, внаслідок чого не встановили достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, скасувала оскаржувані судові рішення, яким було задоволено позов, та направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У постанові від 02.06.2021 у справі № 904/48/20 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9" до Дніпровської міської ради про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що нежилі приміщення - це приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, належать до житлового комплексу, але не відносяться до житлового фонду і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин (ч. 3 ст. 4 ЖК УРСР); приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень; допоміжні приміщення будинку (підвали, горища, сходові клітини, кладові тощо) становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду; особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ч. 2 ст. 382 ЦК України) і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - в особі позивача) будь-яких додаткових дій. На думку суду касаційної інстанції, зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Верховний Суд вказав на те, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку та нежилих приміщень слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Верховний Суд дійшов висновку, що у даній справі судами не встановлено доказів існування у житловому будинку по вул. Тверській, 9 у м. Дніпрі будь-яких окремих приміщень, які б не належали до житлового фонду, мали самостійний статус нежитлових, або ж існування первинних правовстановлюючих документів (акту введення спірного приміщення в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції підвальних приміщень), які б підтверджували набуття відповідачем речових прав на спірне приміщення, як окремий об`єкт цивільних прав.