ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2023 року
м. Київ
справа №640/6982/21
провадження № К/990/25102/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, третя особа: Державне бюро розслідувань, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року (у складі колегії суддів: Головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів: Оксененка О.М., Черпіцької Л.Т.), у справі №640/6982/21
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві (далі - відповідач, ТУ ДБР в м. Києві), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань (також далі - третя особа, ДБР), в якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив суд:
визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 26 лютого 2021 року №71-о/с "Про звільнення ОСОБА_1";
поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві з 01 березня 2021 року або на різнозначній посаді в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві;
стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві середній заробіток ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 01 березня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що фактичного скорочення штату управління, відповідно і його ліквідації не відбулось, та йому не було запропоновано іншої посади. Позивач наголошував, що спірний наказ підписано неуповноваженою особою та без урахування права на надання невикористаної відпустки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що спірний наказ прийнято в межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
5. Суд першої інстанції зазначав, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України "Про державну службу" положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються; національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України "Про державну службу" надало "Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу") від 20 лютого 2020 року №86 р/з" згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються. Суд першої інстанції наголошував, що оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
6. Суд першої інстанції зауважував, що 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань", який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України "Про Державне бюро розслідувань"; згідно статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції; тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган; отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
7. Суд першої інстанції зазначав, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а тому доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку він обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису позивача є безпідставними. Крім того, як вказував суд першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 у письмовім формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, а 25 січня 2021 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення, що відповідає вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства; разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
8. Щодо доводів позивача про те, що наказ про звільнення є незаконними, оскільки підписаний не уповноваженою особою, суд першої інстанції зазначав, що директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає директор ДБР, а суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну службу"; директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві є особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління; за вказаних обставин, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 26 лютого 2021 року №71-ос підписаний уповноваженою особою суб`єкта призначення.
9. Щодо тверджень позивача в частині ненадання йому невикористаної відпустки перед звільненням, суд першої інстанції зазначав, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено, що позивач виявив бажання використати свою невикористану відпустку, проте, відповідачем у задоволенні такої заяви було відмовлено, відповідно, у суду не виникало жодних сумнівів щодо того, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач діяв у порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень.
10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2021 скасовано, позов задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, з 01 березня 2021 року на 09 квітня 2021 року. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
11. Щодо доводів позивача про те, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки підписаний не уповноваженою особою, суд апеляційної інстанції зазначав, що директор ТУ ДБР в м. Києві є особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління, а тому, в.о. Директора ТУ ДБР в м. Києві Є. Терлецький, яким підписано оскаржуваний наказ ТУ ДБР в м. Києві від 26 лютого 2021 року №71-ос, є уповноваженою особою суб`єкта призначення.
12. Колегія суддів апеляційного суду відхилила посилання позивача в обґрунтування протиправності зазначеного наказу на те, що Є. Терлецький не є найстаршим за віком заступником Директора ТУ ДБР в м. Києві, оскільки такі твердження не можуть слугувати достатньою підставою його протиправності; при цьому жодні права позивача у цьому випадку не порушуються. Відтак, суд апеляційної інстанції констатував, що спірний наказ про звільнення позивача прийнято за наявності законних підстав та уповноваженою особою.
13. Щодо тверджень позивача в частині ненадання йому невикористаної відпустки перед звільненням, суд апеляційної інстанції зазначав, що в межах спірних правовідносин ТУ ДБР в м. Києві в порушення вимог Закону №504/96-ВР не надано ОСОБА_1 невикористану відпустку з наступним звільненням, а посилання відповідача в обґрунтування правомірності таких дій на наказ від 26 лютого 2021 року №19-в "Про виплату грошової компенсації працівникам" апеляційний суд відхилив, оскільки своє бажання отримати гарантовану законом відпустку з наступним звільненням ОСОБА_1 заявив ще 23 лютого 2021 року; при цьому не заявляв про свою згоду (бажання) на заміну цієї відпустки грошовою компенсацією. Судова колегія апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зміни дати звільнення позивача з 01 березня 2021 року на 09 квітня 2021 року.
14. В іншій частині висновки суду апеляційної інстанції є аналогічними тим, якими керувався суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень
15. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 в частині часткового задоволення апеляційної скарги позивача, часткового задоволення позову та відмови у задоволенні іншої частини позову і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
16. Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України і вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування:
- пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про державну службу" в частині визнання суб`єктом призначення виконуючого обов`язки директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, на момент підписання оскаржуваного наказу. Позивач також наголошує, що норми пункту 2 частини третьої статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" прямо протирічать пункту 7 частини першої статті 2, пункту 17 частини третьої статті 3 пункту 4 частини першої статті 83, статті 91 Закону України "Про державну службу", які діяли на момент прийняття оскаржуваного рішення, в частині права звільнення скаржника з державної служби;
- пункту 2 частини третьої статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" в частині визнання права звільняти працівника з посади державної служби виконуючим обов`язки директора Територіального управління Державного бюро розслідувань та видання оскаржуваного наказу.
17. Також в обґрунтування підстав касаційного оскарження позивач посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із вимогами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу).
18. Крім цього, як на підставу касаційного оскарження у цій справі скаржник зазначає також пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні) та вказує на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, який викладено в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20.
19. Скаржник, зокрема, зазначає, що відносно нього, під час його попередження та звільнення, було використано незначний період часу, у проміжок якого були відсутні у Законі № 889-VIII гарантії від звільнення з пропозицією рівнозначної або іншої роботи. Таким чином, на переконання позивача, на час його попередження про звільнення відбулось законодавче звуження обсягу трудових гарантій прав державних службовців в частині обов`язку суб`єкта призначення здійснити пропозиції державному службовцю рівнозначної посади, іншої рівнозначної посади державної служби, нижчої посади державної служби, переведення на інші посади державної служби в цьому або в іншому органі, тобто права на подальшу працю на посадах державної служби у разі скорочення та покладення означених питань на розсуд суб`єкта призначення.
20. Скаржник вказує, що як під час проходження конкурсу до органів ДБР, так під час роботи в органах ДБР, він не міг передбачити подальші зміни у законодавстві, які мали наслідком його звільнення без пропозиції роботи на державній службі та, як наслідок, стати безробітнім; а отже, звільнення державних службовців без існування відповідного правового регулювання має наслідком свавільне втручання відповідного органу у право на працю та, як наслідок, суперечить вимогам принципу верховенства права.
21. Касатор зазначає, що до нього застосовані норми пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, які суперечать самому Закону № 889-VIII та Конституції України, та які були в подальшому виключені самим законодавством; звільнення позивача на підставі положень п.1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII є протиправним, порушує принцип верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини.
22. Обґрунтовуючи необхідність тлумачення норм права, скаржник зазначає, що норми пункту 2 частини 3 статті 13 Закону № 794-VIII прямо протирічать пункту 7 частини 1 статті 2, пункту 17 частини 3 статті 3, пункту 4 частини 1 статті 83, статті 91 Закону № 889-VIII, які діяли на момент прийняття оскаржуваного рішення в частині права звільнення скаржника з державної служби.
23. Виходячи із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із вимогами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, позивач зазначає, що на підставі зібраних у справі доказів встановлено, що заступник директора ТУ ДБР у м. Києві Терлецький Є.В. є молодшим за віком заступником, а тому не мав права виконувати обов`язки директора даного підрозділу і тим самим видавати оскаржуваний наказ.
24. До Верховного Суду від Державного бюро розслідувань надійшли аналогічні за змістом відзиви на касаційну скаргу, в яких третя особа просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
25. Також, до Верховного Суду від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
26. Окрім цього, аналогічні вимоги містять додаткові пояснення Державного бюро розслідувань і ТУ ДБР в м. Києві, які надійшли до Верховного Суду.
27. Також, до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких позивач, окрім іншого зазначає, що відповідач не мав повноважень звільняти скаржника з посади державної служби, керуючись нормами Закону № 889-VIII; відповідач не є суб`єктом призначення у розумінні Закону № 889-VIII; оскаржуваний наказ видано неуповноваженою особою, що свідчить про незаконність звільнення позивача тощо.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
28. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 15 вересня 2022 року.
29. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2022 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.
30. Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі №640/6982/21.
31. Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 23 листопада 2018 року № 43-о/с позивача з 27 листопада 2018 року призначено на посаду державної служби, а саме слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, обраного за конкурсом, з випробувальним строком шість місяців.
33. Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 було затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, в якій відсутній структурний підрозділ, посаду в якому обіймав позивач.
34. У зв`язку зі зміною на підставі вказаного Указу Президента України структури Державного бюро розслідувань, останнім було прийнято накази Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 № 581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань", від 20 жовтня 2020 року № 196дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві", від 30 грудня 2020 року № 303дск "Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань" затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
35. 25 січня 2021 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 25 січня 2021 року № 11-1331/12-21 за підписом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві полковника Державного бюро розслідувань Дениса Кермана, у якому зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві позивача буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат".
36. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 26 лютого 2021 року № 71-о/с позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві з 01 березня 2021 року, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", який вручений позивачу 01 березня 2021 року.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
37. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
39. Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
40. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
41. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
43. Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (далі також - Закон № 794-VIII) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
44. Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
45. За приписами частини другої статті 14 Закону № 794-VIII служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.
46. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі також Закон № 889-VIII).
47. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
48. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
49. За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
50. Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
51. Згідно із частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
52. Предметом спору у цій справі є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, з припиненням державної служби.
53. В контексті доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом вже досліджувалося питання щодо застосування частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-ІХ), зокрема, у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21.
54. Так у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.