ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 640/25678/21
адміністративне провадження № К/990/7817/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Жук А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Аліменко В.О., Черпіцька Л.Т.)
у справі №640/25678/21
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 24 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 24 грудня 2019 року до 08 липня 2021 року, відповідно до правил розрахунку розміру середнього заробітку, встановленого "Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день звільнення йому не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, а остаточний розрахунок з ним проведений лише 09.07.2021, тобто через 383 дні після звільнення, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік, в сумі 28 615, 80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
5. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/5320/20, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено та стягнуто вихідну допомогу, у зв`язку із звільненням у розмірі 28 914, 71 грн.
7. Присуджені постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/5320/20 кошти у розмірі 28 914, 71 грн стягнуті з Офісу Генерального прокурора в примусовому порядку 09 липня 2021 року.
8. На думку позивача, вказане свідчить про те, що у нього виникло право відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на виплату середнього заробітку за час неправомірної затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
9. 09 серпня 2021 року адвокат в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з адвокатським запитом, в якому в тому числі просив нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільнені, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
10. Офіс Генерального прокурора листом від 17 серпня 2021 року № 21-2238 вих-20 відмовив у такому нарахуванні.
11. Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІII. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 09 липня 2021 року, що вчинено із порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а відтак у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який в даному випадку становить з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік (383 дні).
13. Вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, суд вважав за необхідне врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
14. Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 615, 80 грн (515 085, 21 грн х 0,06%).
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. В обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 11 березня 2020 року у справі №440/376/20, від 26 грудня 2022 року у справі №420/4115/20, в частині застосування статті 117 КЗпП України, Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, та застосуванню коефіцієнтів щодо розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Посилається на те, що згідно з вимогами частини першої статті 177 КЗпП України відповідачем має бути виплачено його середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку. При цьому вказана стаття носить імперативний і безальтернативний характер та не може трактуватися судом на власний розсуд.
16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач звертає увагу на пропуск строку звернення до суду з вказаною позовною заявою та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити таке.
18. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Приписами статті 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
20. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
21. Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
22. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
23. Предметом спору у цій справі є відносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати вихідної допомоги) при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
24. Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
25. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
26. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
27. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
28. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
29. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року, останньому не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 28 914, 71 грн, вказаний розрахунок проведено лише 09 липня 2021 року на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/5320/20.
30. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено лише 09 липня 2021 року, що вчинено із порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
31. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.