ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Уркевича В. Ю., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М.
Справа № 554/10517/16-ц
Провадження № 14-76цс22
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 червня 2023 року частково задовольнила касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області: скасувала рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року й ухвалила у справі нове рішення, яким позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури задовольнила частково - повернула територіальній громаді міста Полтави земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 1000 кв. м з кадастровим номером 5310137000:15:017:0020; в задоволенні інших позовних вимог відмовила.
2. Прокурор пред`явив позов про визнання недійсними низки рішень органів місцевого самоврядування (Октябрської райради та її виконавчого комітету), державного акта на право власності на земельну ділянку та про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки до земель запасу Полтавської міської ради. При цьому прокурор вказував на протиправність дій органів місцевого самоврядування і, відповідно, незаконність набуття земельної ділянки ОСОБА_1, а в подальшому ОСОБА_2 .
3. Вирішуючи справу і відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що місцевою радою порушено норми земельного законодавства, однак прокурор, пред`являючи віндикаційний позов, пропустив установлений законом строк звернення до суду (позовну давність), а тому наявні правові підстави для застосування частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України та відмови в задоволенні позовних вимог.
4. Мотивуючи своє рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації; такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включенням земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
5. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала за собою право приватної власності на цю ділянку.
6. Звідси Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
7. Проте з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна з огляду на таке.
8. Статтею 43 Земельного кодексу України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
9. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 Земельного кодексу України).
10. Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
11. Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 52) вказала, що якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то й володіння є неможливим. Факт володіння майном приводить до того, що в очах сторонніх осіб, які не мають інсайдерської інформації, володілець сприймається як власник майна, якщо немає підстав сумніватися у праві власності володільця. Якщо ж стороннім особам достеменно відомо, що особа не може бути власником майна, то така особа не може сприйматися як власник майна, а тому вона не є володільцем. При цьому розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже й нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 Земельного кодексу України (подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших). Тому зайняття земельної ділянки водного фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом (правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 52).
12. Водночас володіння землями природно-заповідного фонду цілком можливе для приватних осіб, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, про що зазначено вище. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі за жодних умов не може виникнути право власності; якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 59).
13. Звідси вимога про витребування земельної ділянки природно-заповідного фонду з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту права власності. Подібні правові висновки (але щодо земель лісового фонду) сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 53, 56).
14. Отже, саме віндикаційний позов є належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах у цій справі. До таких вимог застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
15. У цій справі прокурор звернувся з позовом, предметом якого, зокрема, була вимога про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
16. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову у цій справі, зазначила, що оскільки мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2, то Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову.