ОКРЕМА ДУМКА
суддів Ткача І. В., Пількова К. М., Уркевича В. Ю.,
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22)
Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19 відмовила в задоволенні касаційних скарг та залишила постанову Київського апеляційного суду від 16.09.2020 без змін.
Частково не погоджуємось із вказаною вище постановою. Керуючись частиною третьою статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), викладаємо окрему думку, суть якої полягає в такому.
Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19.
У постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що "відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Такий позов ОСОБА_1 не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.
Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц)".
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19 зазначила, що підстав для відступу від вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду не встановлено, оскільки обставини справи № 199/8324/19 не є подібними до обставин справи № 759/5454/19.
Висновок Великої Палати Верховного Суду про неподібність обставин справ № 199/8324/19 та № 759/5454/19 вважаємо помилковим з огляду на таке.
У справі № 199/8324/19 позивачем заявляються вимоги до АТ "Альфа-банк" (яке є правонаступником АТ "Укрсоцбанк"). АТ "Укрсоцбанк" звернуло стягнення на належне позивачу нерухоме майно на підставі іпотечного договору (тобто правовідносини між сторонами мають зобов`язально-правовий характер).
У справі № 759/5454/19 позивачкою заявляються вимоги до АТ "Альфа-банк" (яке є правонаступником АТ "Укрсоцбанк"). АТ "Укрсоцбанк" звернуло стягнення на належне позивачці нерухоме майно на підставі іпотечного договору (тобто правовідносини між сторонами мають зобов`язально-правовий характер). Іпотечний договір не оскаржується позивачем. При цьому на момент звернення позивачки з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ПАТ "Укрсоцбанк".
Отже справи № 199/8324/19 та № 759/5454/19 є подібними в контексті визначення належного способу захисту.
Разом з цим, за подібних фактичних обставин, у справі № 199/8324/19 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, вказала, що замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Звертаємо увагу, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.
Тобто віндикаційний позов застосовується при неодноразовому відчуженні спірного майна. Віндикація як спосіб захисту застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між позивачем та відповідачем немає договірних відносин. При конкуренції позовів (віндикаційного та договірного) перевагу має договірний (зобов`язально-правовий) спосіб захисту.
Отже висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, слід застосовувати у спорах, коли спірне майно було неодноразово відчужене.