Постанова
Іменем України
24 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 947/32485/20
провадження № 61-13302св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, ОСОБА_3, про визнання договору дарування квартири недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом, який змінила у процесі розгляду справи, і остаточно просила визнати недійсним договір дарування від 20 березня 2019 року 3/4 часток квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. та зареєстрований у реєстрі під № 33.
Позов мотивований тим, що 20 березня 2019 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) укладено договір дарування 3/4 часток квартири АДРЕСА_2, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. та зареєстровано в реєстрі за номером 33.
ОСОБА_1, як співвласниця 3/4 часток квартири, яка є її єдиним житлом, не мала наміру її відчуження шляхом укладення безвідплатного договору та помилялась стосовно природи правочину уклавши замість договору довічного утримання договір дарування. Оскільки після укладення оспорюваного договору позивач зрозуміла, що помилилася щодо природи правочину, так як мала на меті укладення договору довічного утримання (оскільки позивачу обіцяли доглядати за нею та допомагати фінансово), а не договору дарування (який таких умов не передбачав). Позивач неправильно сприйняла предмет та інші умови договору, що вплинуло на її волевиявлення. Мотивом укладення договору з боку позивача було отримання матеріального забезпечення, уваги й пошани, а тому вона помилялася стосовно істотних умов та змісту договору дарування.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 09 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсним договір дарування від 20 березня 2019 року 3/4 часток квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. та зареєстрований у реєстрі під № 33.
Визначив, що дане рішення є підставою суб`єктам реєстраційних дій для скасування у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 3/4 часток квартири загальною площею 62,7 кв. м, житловою 37 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка внесена приватним нотаріусом Косюк О. П. 20 березня 2019 року 15:50:04 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46048599 від 20 березня 2019 року 13:00:02 та поновлення запису про реєстрацію прав власності на 3/4 часток квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності р. № НОМЕР_1, 12 грудня 2007 року, Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради а також свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Барановою О. В. 15 березня 2019 року за реєстровим № 2-146, та яке було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером 1023951851101.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом розгляду справи є встановлення наявності або відсутності доведеності факту помилки позивача під час укладення нею договору дарування належної їй частки квартири та визначення суттєвості такої помилки у випадку її встановлення, а також дотримання балансу інтересів поновлення прав позивачки та втручання у права відповідача. Спірна квартира є єдиним житлом позивачки, а оспорюваним договором дарування вона безоплатно та без будь-яких умов майнового або немайнового характеру здійснила відчуження свого житла. Зазначені обставини з урахуванням факту продовження, без окремого укладання дарувальником договору оренди або іншого договору який підтверджує її права користування даною квартирою, проживання позивачки у відчуженій квартирі, продовження нею оплати комунальних послуг (доказів зворотного сторона відповідача не надала), відсутність будь яких доказів поданих стороною відповідача які б підтвердили знайомство дарувальника з обдаровуваною особою (у судовому засіданні позивач стверджувала що ОСОБА_2 їй невідома), дають суду можливість прийти до висновку, що позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним з мотивів помилки дарувальника у правовому мотиві правочину, які мають істотне значення є доведеним, так як при укладенні договору довічного отримання особа яка лишається права власності отримує замість цього право користування квартирою при житті та обговорене сторонами утримання замість відчуженого майна (у грошовому визначенні або натурі).
Суд першої інстанції також врахував не лише похилість віку позивача як основну підставу визнання договору недійсним, враховуючи правову позицію Верховного Суду, а й те, що відповідач не спростував обставин того, що людина безоплатно та без будь-яких умов та гарантій здійснила відчуження єдиного житла фактично незнайомої особі.
Також суд врахував безоплатність договору, відсутність втручання у права відповідача на житло, так як відповідач не використовувала дану квартиру як місце проживання (не були надані докази намагання такого використання), у зв`язку з чим дійшов висновку, що таке втручання у права відповідача не завдасть їй суттєвого фінансового тягаря.
Суд першої інстанції зазначив, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Враховуючи обставини справи та обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, суд вважає, що критеріям ефективності юридичного захисту права порушеному фактом відчуження права власності, а також перереєстрація права власності на об`єкт нерухомості належний позивачці за іншою особою (обдаровуваною) окрім самого факту визнання договору дарування недійним є визначення такого порядку виконання рішення, який стане належним механізмом відновлення, поновлення порушеного права з точки зору практичності механізму захисту, а тому визначає порядок виконання рішення, зазначивши що рішення є підставою суб`єктам реєстраційних дій для скасування у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 3/4 часток спірної квартири та поновлення запису про реєстрацію прав власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_1
Київський районний суд міста Одеси додатковим рішенням від 07 липня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 11 340,80 грн, з яких 840,80 грн - витрати по сплаті судового збору, 10 500 грн - витрати на оплату професійної правничої допомоги.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при постановленні рішення у справі не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи, які документально підтверджені, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, а саме в частині відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, які були заявлені у попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат, та підлягає стягненню судовий збір.
Одеський апеляційний суд постановою від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року залишив без змін.
Одеський апеляційний суд постановою від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а додаткове рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2021 року залишив без змін.
Одеський апеляційний суд додатковою постановою від 08 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 6 965 грн.
Верховний Суд постановою від 26 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасував та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд при залишенні без змін рішення суду першої інстанції вважав, що оскільки спірна квартира є єдиним житлом позивачки, яка за оспорюваним договором безоплатно її відчужила без будь-яких умов майнового або немайнового характеру, то такі обставини, з урахуванням факту продовження, без окремого укладання дарувальником договору оренди або іншого договору, який підтверджує її права користування даною квартирою, як проживання позивачки у відчуженій квартирі, продовження нею оплати комунальних послуг, відсутність будь-яких доказів, поданих стороною відповідача, які б підтвердили знайомство дарувальника з обдаровуваною особою (у судовому засіданні суду першої інстанції позивач стверджувала, що ОСОБА_2 їй невідома), дають підстави зробити висновок про те, що позов про визнання договору дарування недійсним з мотивів помилки дарувальника у правовому мотиві правочину, який має істотне значення, є доведеним.
Апеляційний суд не звернув увагу, що поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчиняє правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі проте, таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.
Апеляційний суд не врахував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки; не звернув уваги, що суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про помилку щодо природи оспорюваного договору дарування.
За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Одеський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2021 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання наслідків, обумовлених договором дарування, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, змісту якого саме і притаманне збереження за відчужувачем права користування житлом.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що про реальні наміри позивача на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування свідчать обставини того, що вона продовжувала проживати у спірній квартирі та нести обов`язки власника, тоді як договір дарування не містить відповідних застережень на право проживання дарувальника в житловому приміщенні після його дарування.
Позивач довела, що під час укладення договору дарування діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції на підставі наявних у справі письмових доказів, встановив, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, їй на час укладання спірного договору було 92 роки, вона є одиноко проживаючою особою, через свій вік потребувала допомоги, яку очікувала отримати від відповідачки, внаслідок чого підписала оспорюваний правочин.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного договору помилилася відносно правової природи правочину, оскільки вважала, що при його укладенні було узгоджено з відповідачем, надання останньою їй догляду, як особі похилого віку.
Також апеляційний суд зазначив, що рішенням суду від 09 червня 2021 року, яким вирішено спір по суті, не було вирішено питання про судові витрати, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що такий процесуальний недолік допущений судом першої інстанції може бути виправлений шляхом ухвалення у справі додаткового рішення, що відповідає змісту статті 270 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно поклав на відповідача вартість участі адвоката у судовому засіданні, виходячи із вартості зазначеній в орієнтованому розрахунку судових витрат, оскільки це стосується адміністративної справи № 947/32485/20, колегія суддів відхилила тому, що вартість участі адвоката в судовому засіданні зазначена в попередньому (орієнтованому) розрахунку відповідає вартості зазначеній у договорі про надання правової (правничої) допомоги № 50-2020 від 28 жовтня 2020 року, який укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Філіппов та партнери".
Одеський апеляційний суд додатковою постановою від 16 січня 2023 року заяву адвоката Гриценка В. Є., який діє від імені ОСОБА_1, про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 833 грн витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні іншої частини вимог відмовив.
Додаткова постанова мотивована тим, що наявні підстави для часткового задоволення заяви адвоката Гриценка В. Є. та стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 4 833 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Гриценком В. Є. обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_2 - адвокат Якових Є. В. подав у грудні 2022 року до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 522/16978/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 15 червня 2022 року у справі № 133/1804/20, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 661/1925/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 490/8021/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 742/4636/15, від 14 січня 2020 року у справі № 305/1660/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 604/459/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 645/3205/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16, від 27 лютого 2020 року у справі № 643/6032/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 640/6698/17, від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 15 червня 2022 року у справі № 133/1804/20, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц, від 03 лютого 2022 року у справі № 520/8118/17, від 06 березня 2019 року у справі № 697/654/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18.
Суд апеляційної інстанції безпідставно не надав правової оцінки та не досліджував заповіт від 06 березня 2019 року, проігнорував відеозаписи, що були долучені до матеріалів справи представником ОСОБА_2
ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема тих, які б свідчили, що на час укладення оспорюваного договору дарування вона мала намір укласти інший договір - довічного утримання.
Касаційна скарга не містить доводів незаконності додаткового рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 липня 2021 року.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.
Справа № 947/32485/20 надійшла до Верховного Суду 11 квітня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та члену її сім`ї ОСОБА_5 у рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_2 від 12 грудня 2007 року, виданим Управлінням житлово-комунального господарства та паливно енергетичного комплексу Одеської області. Право власності на квартиру зареєстровано Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 21 лютого 2008 року, номер запису 324 в книзі: 656пр-143.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2019 року отримала спадщину у 1/4 частки вказаної квартири після смерті сина ОСОБА_5 .
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 березня 2019 року було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 33, за яким дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла як дарунок 3/4 часток квартири АДРЕСА_3, що в цілому складається з трьох житлових кімнат загальною площею 62,7 кв. м, житловою площею 37,0 кв. м.
У договорі зазначено, що сторони, укладаючи вказаний договір, діють добровільно, на власний розсуд, розуміючи значення своїх дій, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин (зокрема, вимогами недійсності правочину), вільно володіють українською мовою, перебувають при здоровому розумі, ясній пам`яті.
Згідно з пунктом 3.1 договору дарування сторони стверджують, що вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом у повному обсязі, зміст прочитаний їм нотаріусом уголос, а також договір прочитаний ними особисто. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного, уявного та удаваного правочину, вільно володіють українською мовою, вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, з відповідальністю ознайомлені.
Відповідно до пункту 3.8 договору право власності обдарованої на дарунок виникає з дня державної реєстрації договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Прийняття дарунка вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення, що відповідає статті 722 ЦК України (пункт 2.2 договору).