Постанова
Іменем України
28 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 130/3508/21
провадження № 61-4477св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Жмеринський психоневрологічний будинок-інтернат,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2022 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату про оскарження наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Короткий зміст позовних вимог
13 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату (далі - ЖПНБІ) про оскарження наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Позов мотивований тим, що з 2016 року позивач працює кухарем у відповідача. В грудні 2021 року відповідач порушив її право на працю та 09 грудня 2021 року видав наказ про відсторонення її від роботи через відсутність щеплення проти SARS-CoV-2. Такий наказ вона вважає незаконним, оскільки він порушує гарантоване їй Конституцією України право на працю. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не передбачено вакцинацію проти COVID-19, вакцинація можлива лише за умови запровадження карантину, а рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року карантин визнано незаконним.
Щеплення від коронавірусу не входить до переліку обов`язкових щеплень, КЗпП України не містить такої підстави відсторонення як відмова від щеплення, а самі щеплення - це клінічний експеримент, в якому вона не бажає брати участь.
Послалася також на резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 січня 2021 року, у статті 7.3.1 якої передбачено забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншому тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі, а статтею 7.3.2 гарантовано, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти
Позивач просила суд:
- визнати скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № 215, поновити її на роботі на посаді кухаря та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період відсторонення від роботи;
- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2022 року у складі судді Верніка В. М. позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ ЖПНБІ від 09 грудня 2021 року № 215 в частині відсторонення від роботи без оплати періоду відсторонення кухаря третього розряду ОСОБА_1 ;
Поновлено ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року на роботі у ЖПНБІ на посаді кухаря третього розряду;
Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16 968,85 грн.
Стягнуто з відповідача на користь держави 908,00 грн судового збору.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що у пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року наголошено на тому, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, право на працю може бути обмежено лише в умовах воєнного або надзвичайного стану і таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки рішення про відсторонення працівників не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тому суд дійшов до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які безпосередньо передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
Роботодавець не вправі вимагати від працівника інформацію про стан його здоров`я, діагноз та методи лікування.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу ЖПНБІ задоволено.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в ЖПНБІ перебувають люди, які входять до групи підвищеного ризику негативних наслідків від захворювання на COVID-19.
Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У спірних правовідносинах не вбачається порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.
Директор ЖПНБІ діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 46 КЗпП, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 правомірно видав наказ про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року до проходження нею вакцинації від COVID-19.
Вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.
15 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі скаржник посилаються на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 46 КЗпП України та 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Суд не врахував, що відповідач обмежив конституційне право позивача на працю та не звернув уваги на те, що щеплення проти хвороби COVID-19 не передбачено Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та Календарем профілактичних щеплень в Україні.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що при прийнятті рішення про відсторонення позивача від роботи відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
Також, у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що позивач ОСОБА_1 працює у ЖПНБІ з 08 квітня 2009 року, переведена на посаду кухаря з 20 лютого 2016 року (а. с. 9, 10).
Згідно із довідкою про доходи від 06 грудня 2021 року № 901 ОСОБА_1 за період з червня 2021 року до листопада 2021 року включно отримала заробітну плату в розмірі 44 100,21 грн (а. с. 11).
Наказом директора ЖПНБІ Мороза В. Б. від 09 листопада 2021 року № 121 повідомлено всіх підлеглих робітників щодо необхідності обов`язкового щеплення проти СOVID-19 до 09 грудня 2021 року та надання копії сертифікату про щеплення або довідки про тимчасові протипоказання до щеплення, одночасно попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року працівників, які не вакцинуються проти СOVID-19 упродовж вказаного періоду. ОСОБА_1 ознайомилася з наказом 12 листопада 2021 року, про що свідчить її підпис (а. с. 33, 34).
Згідно із доповідної записки завідуючої медичним відділенням ЖПНБІ Гончарук Р. П. від 08 грудня 2021 року, ОСОБА_1 не надала документи про вакцинацію (а. с. 35).
08 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала письмову заяву на ім`я директора будинку-інтернату, в якій зазначила, що вона відмовляється від щеплення та надавати сертифікат не буде (а. с. 36).
Наказом директора ЖПНБІ Мороза В. Б. від 09 грудня 2021 року № 215, працівників, в тому числі ОСОБА_1, що відмовились (ухиляються) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язковість яких встановлена наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до проходження ними курсу вакцинації (дві дози) зі збереженням місця роботи та без оплати праці на період відсторонення. Із цим наказом позивач ознайомлена 09 грудня 2021 року, про що свідчить її підпис із припискою "незгодна" (а. с. 7).
Відповідно до пунктів 1.4, 3.2 статуту ЖПНБІ, інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою; основним завданням інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та особам з інвалідністю старше 18 років з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду і допомоги (а. с. 31).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.