ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 761/29451/17
провадження № 61-3769св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв Володимир Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Глушко Ліана Володимирівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Волошина В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв В.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В., про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та вселення до квартири.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 5 листопада 2014 року у справі № 761/11237/14-ц її позов до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 червня 2000 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району міста Києва, згідно з розпорядженням від 29 червня 2000 року № 476, в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/4 частку вказаної після смерті ОСОБА_5 .
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 29 червня 2000 року, згідно з розпорядженням від 29 червня 2000 року № 476, в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/6 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, після смерті ОСОБА_6 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 і залишилась після смерті ОСОБА_5 .
Зазначене рішення набрало законної сили 30 січня 2015 року, проте 1/4 частка зазначеної квартири перебуває у незаконному володінні ОСОБА_2, який є її набувачем за безвідплатним договором дарування.
Вважає, що 1/4 частка спірної квартири підлягає витребуванню і вилученню на її користь з незаконного володіння ОСОБА_2, а рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В. індексний номер: № 13104763 від 16 травня 2014 рокута рішення від 24 грудня 2012 року, вчинене на підставі договору купівлі-продажу № 1946 від 21 грудня 2012року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О., - скасуванню.
Крім того вказала, що вселення її до спірної квартири є необхідним з міркувань поновлення прав володіння, користування та розпорядження спадковим майном, оскільки як власник квартири вона не має можливості потрапити до квартири, оскільки вхідні замки змінені, проживати в квартирі, користуватися нею та розпоряджатися своєю часткою вона не має можливості, що грубо порушує її права.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила:
- витребувати від відповідача на свою користь 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - спірну квартиру - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В., індексний номер: № 13104763 від 16 травня 2014 року, та рішення від 24 грудня 2012 року, вчинене на підставі договору купівлі-продажу № 1946 від 21 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О.;
- вселити її до квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що твердження позивача про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння є помилковим.
Позовні вимоги про скасування державної реєстрації речових прав та вселення не ґрунтуються на вимогах закону.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є правильним, оскільки позивач не довела заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 11 лютого 2015 року
у справі № 6-1цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Веліканов К.С. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 4 вересня 2020 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року
Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 5 листопада 2014 року у справі № 761/11237/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 і належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 29 червня 2000 року, згідно з розпорядженням від 29 червня 2000 року за № 476, в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/4 частку вказаної квартири після смерті ОСОБА_5 .
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 29 червня 2000 року, згідно з розпорядженням від 29 червня 2000 року за № 476, в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/6 частку цієї квартири після смерті ОСОБА_6 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 і залишилась після смерті ОСОБА_5 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, і залишилась після смерті ОСОБА_5 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 4 квітня 2018 року скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та закрито провадження в частині позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 на 1/3 частку цієї квартири, після смерті ОСОБА_6, про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку вказаної квартири, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 .
В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що є рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яким встановлено, що позивач не надала суду жодного доказу щодо фактичного вступу нею в управління та володіння спадковим майном. Викладені нею обставини щодо ремонту спірної квартири судом оцінено критично, оскільки вони нічим не підтверджені відповідними доказами. Крім того, заяву про прийняття спадщини в установленому законом строк позивач не подала, у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини їй було відмовлено судом через відсутність поважних причин пропуску зазначеного строку, у зв`язку з чим суд вважав, що єдиним спадкоємцем за законом став відповідач.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Відповідно до статті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.