Постанова
Іменем України
17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 144/268/20
провадження № 61-321св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Теплицького районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк Ольга Анатоліївна, Теплицька селищна рада Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року в складі колегії суддів Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), треті особи: приватний нотаріус Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., Теплицька селищна рада Вінницької області, про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_3 . Після його поховання позивач звернувся до приватного нотаріуса Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус повідомив, що ОСОБА_3 21 квітня 2010 року склав заповіт, згідно умов якого все майно ( право власності на будинок та право власності на земельну частку/пай) заповів сину - ОСОБА_2 . Отримавши копію заповіту позивачем було з`ясовано, що його посвідчено секретарем Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області Продан Л. В., 21 квітня 2010 року.
Позивач вважає цей заповіт недійсним, оскільки з його змісту вбачається, що він записаний секретарем Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області Продан Л. В. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів без зазначення часу та місця його складання, заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 і власноруч підписаний ним, про наявність чи відсутність свідків при складанні заповіту не зазначено. Однак, ОСОБА_3 до цього тривалий час мав захворювання по зору і лише 09 липня 2010 року відповідно до акту огляду МСЕК отримав 1Б групу інвалідності по зору. Стан здоров`я ОСОБА_3 не дозволяв йому самостійно, з допомогою окулярів чи без таких, прочитати зміст будь якого друкованого тексту, в тому числі складеного ним заповіту станом на 21 квітня 2010 року. Таким чином, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт від 21 квітня 2010 року, складений ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту родинних зав`язків із спадкодавцем ОСОБА_3, позивачем не підтверджено, яким чином порушені його права на спадщину цієї особи. Крім того, в справі відсутнє підтвердження звернення позивача до нотаріуса із заявою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та наявності у позивача постанови про відмову нотаріуса у прийнятті такої заяви.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; у решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована наступним. За матеріалами справи апеляційний суд встановив, що відповідач не заперечував що позивач є онуком ОСОБА_3, а тому зазначена обставина не підлягає доказуванню, на що суд першої інстанції належним чином не звернув уваги. Разом із цим, згідно копії спадкової справи № 95/2019, заведеної після смерті ОСОБА_3 видно, що до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулись: син - відповідач ОСОБА_2 (заява від 16 жовтня 2019 року) та онук - позивач ОСОБА_1 (заява від 22 листопада 2019 року). Тому мотиви суду першої інстанції для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 помилкові.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши наявні у справи докази окремо та в сукупності, дійшов висновку, що оспорюваний заповіт від 21 квітня 2010 року, за формою відповідає вимогам закону, доказів про те, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало волі спадкодавця матеріали справи не містять. Як наслідок - апеляційним судом не встановлено достатніх обставин для визнання його недійсним із зазначених позивачем підстав. Тому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак з інших (наведених апеляційним судом) мотивів.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 січня 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Шабанова С. В. надіслав через систему "Електронний суд" до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року.
У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17; Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 275/55/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 348/1259/18, від 26 січня 2022 року у справі № 404/8982/14, від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17, від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20. Зазначав, що апеляційний суд порушив норми процесуального права в частині відсутності вмотивованості відхилення висновку експертів № 28-к від 12 липня 2021 року.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У березні 2023 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність доводів касаційної скарги та обґрунтованість постанови апеляційного суду. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, шо підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме, право власності на земельну ділянку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,1535 га, розташовану на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, що підтверджується державним актом серія ВН № 103525.
Відповідно до заповіту від 21 квітня 2010 року ОСОБА_3 заповів все належне йому майно своєму сину - ОСОБА_2 (відповідачу). Заповіт був посвідчений секретарем Комарівської сільської ради, Теплицького району, Вінницької області Продан Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 195.
Відповідно до акта огляду МСЕК від 09 липня 2010 року ОСОБА_3 отримав 1Б групу інвалідності по зору.
За висновком експертів № 28-к від 12 липня 2021 року, складеним у комунальній установі "Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи" станом на 21 квітня 2010 року ОСОБА_3 не міг "самостійно за допомогою окулярів, чи без таких, прочитати текст складеного ним заповіту".
З пояснень секретаря Комарівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області Продан Л. В. вбачається, що коли заповіт був складений, вона пояснила ОСОБА_3, що він повинен сам його прочитати і сам підписати, він категорично відмовився від допомоги та прочитав погано і сам підписав. На дату вчинення нотаріальних дій ОСОБА_3 не мав інвалідності по зору, над ним не була встановлена опіка, у нього не було інших вад здоров`я, а тому вона як секретар сільської ради посвідчила заповіт ОСОБА_3 .
Апеляційний суд встановив, що позивач є онуком померлого ОСОБА_3, оскільки дана обставина визнана відповідачем, а тому не потребувала доведення.
Апеляційний суд за матеріалами спадкової справи № 95/2019, заведеної після смерті ОСОБА_3 встановив, що після смерті останнього з заявами про прийняття спадщини звернулися: син ОСОБА_3 ( 16 жовтня 2019 року ) та онук ОСОБА_1 (22 листопада 2019 року).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення(постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 1257 ЦК України зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах
За статтею 1247 ЦК України (в редакції на час складання спірного заповіту) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
За пунктом 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (яка була чинною на час складання заповіту), якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, довіреність, заяву чи інший документ, за його довіреністю і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, довіреність, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов`язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.