Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 645/2747/19
провадження № 61-3842св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні інвестиції",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Хіль Л. М.,
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_1, третя особа - Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та виселення.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції", товариство) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та виселення.
Позовна заява вмотивована тим, що 16 листопада 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2001/0708/98-015, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 47 450,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом із кінцевим терміном повернення коштів до 15 липня 2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" перейшло до ТОВ "ФК "Приватні інвестиції".
Позивач вважав, що ОСОБА_1, втративши право власності на квартиру, відповідно до статті 317 ЦК України втратив і право користування цією квартирою.
Товариство зверталось до відповідача з вимогою звільнити житло, однак незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у спірній квартирі, колишній власник продовжує користуватися нею та відмовляється добровільно виселитися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд, внаслідок чого порушуються його законні права та інтереси.
При цьому позивач зазначає, що у власності відповідача є інше житло, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:
- визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зняти з реєстрації місце проживання ОСОБА_1 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;
- виселити ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року у складі судді Мартинової О. М., яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., в задоволенні позовних вимог ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" відмовлено.
Заочне рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що спірна квартира набута не за рахунок кредитних коштів, а тому з огляду на норми статті 109 ЖК України виселення відповідача без надання іншого житла є неможливим.
Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),касаційну скаргу ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, встановивши наявність у власності відповідача іншого житла, не дали оцінки доводам сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачем, який передав її в іпотеку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" задоволено.
Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" задоволено.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 .
Знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 .
Виселено ОСОБА_1 із квартири за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ТОВ "ФК "Приватні інвестиції", без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" судові витрати по оплаті судового збору в сумі 25 933,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 має інше житло для проживання, а тому якщо колишній власник фактично не проживає у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки та забезпечений іншим постійним житлом, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ним права на користування вже чужим майном на підставі частини другої статті 109 ЖК України.
Колегія суддів також звернула увагу на суперечливу поведінку відповідача ОСОБА_1 (його недобросовісність).
Встановлені у справі фактичні обставини підтверджують той факт, що перехід права власності на спірну квартиру до позивача у поєднанні з його вимогами про визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаним житлом і виселення, ґрунтуються на вимогах закону та є виправданим втручанням у право відповідача користуватися спірним житлом, необхідним для захисту права власності позивача та не покладає надмірний тягар на відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Фрунзенського районного суду м. Харкова.
05 квітня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 08 серпня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 грудня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 199/163/19 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не встановив на основі достатніх та достовірних доказів чи справді будинок, придбаний дружиною відповідача, належить до спільної власності подружжя та чи придбаний він для проживання відповідача та його родини. Суд не взяв до уваги наявність у відповідача трьох дітей та не оцінив їх потребу у належних побутових умовах.
Також, суд апеляційної інстанції не дослідив обставини, які пов`язані із стягненням з відповідача заборгованості за кредитом та відмовою кредитора прийняти належне його виконання.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що право власності на оспорювану квартиру ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" оспорюється наразі у суді (справа № 645/2729/20).
Дія статті 40 Закону України "Про іпотеку" зупинена на період дії воєнного стану.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2023 року ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2006 року.
16 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2001/0708/98-015, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 47 450,00 дол. США на строк з 16 липня 2008 року по 15 липня 2018 року на споживчі цілі та на умовах, передбачених у цьому договорі (т. 1 а. с. 15-18).
Для забезпечення зобов`язань за цим кредитним договором укладено іпотечний договір від 16 липня 2008 року № 2001/0708/98-015-Z-1, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 19, 20).
У зв`язку з укладенням 14 грудня 2018 року договору купівлі-продажу майнових прав № 1064/К та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором № 2001/0708/98-015-Z-1 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" до позивача перейшли права та обов`язки за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 2001/0708/98/015 та за іпотечним договором від 16 липня 2008 року № 2001/0708/98-015-Z-1 (т. 1 а. с. 21-23).
ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" задовольнило свої кредиторські вимоги за рахунок предмета іпотеки та в позасудовому порядку набуло права власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м. Право власності на спірну квартиру за позивачем зареєстровано 08 квітня 2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а. с. 29).
01 березня 2019 року ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" направило на адресу відповідача письмову вимогу про усунення порушення зобов`язань та виселення із вказаної квартири протягом одного місяця з дня отримання вимоги (т. 1 а. с. 24, 25).
У довідці від 13 травня 2019 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у квартирі АДРЕСА_3 зазначено, що ОСОБА_1 від 07 серпня 2008 року зареєстрований у вказаному житлі (т. 1 а. с. 40).
ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, яку він 21 січня 2022 року відчужив за договором дарування своїй матері ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 31, 32, т. 2 а. с. 135).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України.