ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 826/11362/16
адміністративне провадження № К/9901/39507/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 (головуючий суддя Парінов А.Б., судді: Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" до Головного управління ДФС у м.Києві, третя особа - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Управління, відповідач) за участю третьої особи - Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управляння ДФС у м.Києві (залученої до участі у справі протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.09.2016; далі - Інспекція), в якому (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.07.2016 №0014762200 та від 11.05.2016 №0005821406 і №0005831406.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом (ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.05.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність прийнятих Управлінням податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку суду, надані позивачем документи не підтверджують факту дійсного надання послуг, передбачених укладеними ним із контрагентом договорами, та доцільності їх використання в господарській діяльності.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення адміністративного позову.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені, належним чином документально оформлені та мали ділову мету; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та неправильне застосування цим судом норм матеріального права й порушення процесуальних норм, просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків суду попередньої інстанції та прийняття ним рішення без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентом ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15.12.2017.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди з`ясували, що в період з 28.03.2016 по 15.04.2016 посадовими особами відповідача проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 22.04.2016 №313/26-15-14-06-02/37164056, в якому, в свою чергу, зазначено про допущення ним порушень, зокрема:
- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 81 546,00 грн., у тому числі: за 2013 рік - 81 546,00 грн. та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 613 689,00 грн.;
- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що мало наслідком заниження податку на додану вартість на загальну суму 354 297,00 грн.
До таких висновків податковий орган прийшов, вказуючи, що договори Товариства з його контрагентом ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" укладені без мети настання реальних наслідків, а первинні документи, підписані сторонами на їх виконання, не відповідають встановленим вимогам (не містять конкретного опису надаваємих послуг) та не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій.
На підставі акту перевірки податковим органом 11.05.2016 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0005811406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість всього в сумі 442 871,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 354 297,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88 574,00 грн.;
- №0005821406 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 101 932,00 грн., з яких: за основним платежем - 81 546,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 386,00 грн.;
- №0005831406 щодо зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 613 689,00 грн.
Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 12.07.2016 №15129/6/99-99-11-02-01-15 податкове повідомлення-рішення від 11.05.2016 №0005811406 скасовано в частині визначення платнику податків 173 684,00 грн. ПДВ і у відповідній частині штрафних санкцій, а також в частині визначення Товариству ПДВ і у відповідній сумі штрафних санкцій по встановлених перевіркою порушеннях за період понад 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій з ПДВ, а в інших частинах зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 11.05.2016 №0005821406, №0005831406 залишено без змін, у зв`язку із чим скаргу Товариства задоволено частково.
В подальшому Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення №0014762200 від 18.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ всього в розмірі 200 634,00 грн., з яких: за основним платежем з 160 507,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40 127,00 грн.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Водночас згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.