ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 523/6419/20
провадження № 51-2243км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019160000001147 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Болграда Одеської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Обрано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту в залі суду негайно, помістивши до Державної установи "Одеський слідчий ізолятор".
Ухвалено початок строку відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 24 грудня
2019 року, приблизно о 23:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. п. "а" п. 2.9. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), керуючи автомобілем "Фольксваген Транспортер" р/н НОМЕР_1, рухався проїзною частиною дороги у м. Одесі, грубо порушив вимоги п. п. 1.5., 2.3. (б), 12.1.,
12.2. ПДР, не переконався в безпеці свого руху, не обрав безпечну і допустиму швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, погодні та дорожні умови, свої практичні навички керування транспортними засобами, а також особливості завантаження і стан свого автомобіля, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого не впорався з керуванням свого автомобіля, втратив контроль над ним і допустив виїзд за межі проїзної частини з виїздом на трамвайні колії та подальшим наїздом на електроопору.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир даного автомобіля ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких наступила його смерть.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 травня 2022 року вирок районного суду залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати й призначити новий розгляд матеріалів даного кримінального провадження в суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, захисник стверджує, крім іншого те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки даний факт встановлений за результатами сумнівного токсикологічного дослідження № 2257 від 26 грудня 2019 року у зв`язку з наявною помилкою у анкетних даних засудженого, яка може свідчити про те, що відібрані зразки крові можуть не належати саме засудженому. Водночас зазначене дослідження не можна вважати належним доказом, яким встановлено факт вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки воно не є експертним висновком.
Разом з цим, на переконання захисника, у формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним безпідставно інкриміноване в провину засудженому порушення вимог п. п. "а" п. 2. 9 ПДР і як результат вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у стані алкогольного сп`яніння, що перебуває у причинному зв`язку з настанням ДТП, оскільки ця обставина була визнана такою, що обтяжує засудженому покарання.
Також в обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суд першої інстанції допустив, крім іншого, ряд таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону як:
- у вироку, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, всупереч вимог ст. 374 КПК України, продубльований лише текст обвинувального акта, не зазначено механізму ДТП, як способу вчинення злочину та не встановлено порушення ПДР, які мали місце під час ДТП і які з цих порушень були причиною настання наслідків у виді загибелі потерпілого;
- не встановив належними та допустимими доказами факт перевищення швидкості засудженим, що є причиною настання ДТП;
- у матеріалах провадження відсутній технічний носій на якому зафіксований допит засудженого у суді першої інстанції, а також журнал судового засідання від 21 вересня 2021 року, при цьому, журнали судових засідань від 27 травня 2020 року, 18 серпня 2020 року, 28 жовтня
2020 року та від 02, 18 червня 2021 року не містять даних, передбачених вимогами КПК України;
- не зараховано в строк відбування покарання період затримання засудженого з 25 по 27 грудня 2019 року.
Крім цього, зазначає про порушення права засудженого на захист, при призначенні та проведенні судових експертиз, а також не роз`яснення засудженому його процесуальних прав.
Окрім того, стверджує про те, що прокурор у даному кримінальному провадженні не мав відповідні повноваження у зв`язку з тим, що після реорганізації органів прокуратури не підтвердив свої повноваження, а тому, на думку захисника, всі докази сторони обвинувачення на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України є недопустимими.
Також касатор вказує на те, що при обранні засудженому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за вироком суду було порушено вимоги чинного законодавства.
Водночас, на переконання захисника, суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання, зокрема про проведення слідчого експерименту з метою перевірки версії засудженого про неможливість уникнути ДТП.
Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвалений вирок - вимогам
ст. ст. 370, 374 КПК України.
Разом з цим, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої апеляційної скарги захисника, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
захисника не подавалися.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 411 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при прийнятті своїх рішень судами попередніх інстанцій у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Водночас суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного та неупередженого судового розгляду.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки даний факт встановлений за результатами сумнівного токсикологічного дослідження № 2257 від 26 грудня 2019 року у зв`язку з наявною помилкою у анкетних даних засудженого, яка може свідчити про те, що відібрані зразки крові можуть не належати саме засудженому, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Так, як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, з`ясовано, а відтак і встановлено факт вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за результатом токсикологічного дослідження № 2257 від 26 грудня 2019 року, згідно з яким у крові засудженого виявлено етанол в концентрації 2, 34 проміле (т. 1, а. п. 135).
Зазначений факт спростовує версію сторони захисту про те, що засуджений
не вживав алкогольних напоїв, а тому не був у стані алкогольного сп`яніння у момент ДТП.
Водночас, на думку колегії суддів, наявність помилки у анкетних даних засудженого ОСОБА_7, а саме по батькові - ОСОБА_9,
не викликає сумнівів у належності зазначеного доказу та у тому, що відібрана кров у засудженого для відповідного дослідження належить саме йому, оскільки відеозапис з камери нагрудного відеореєстратора поліцейського екіпажу фіксує, зокрема те, що у засудженого відсутні документи, а також те, що лікарю швидкої медичної допомоги засуджений зазначає, що він ОСОБА_10 . Надалі камера фіксує приміщення лікарні, працівників поліції та доставленого до лікарні засудженого, а також відбір крові у засудженого медичними працівниками. При цьому на запитання медичного працівника щодо анкетних даних засуджений погоджується, що він ОСОБА_10 . Зазначене вище підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом огляду речових доказів від 02 березня 2020 року з фототаблицями до нього (т. 1, а. п. 126-132).
При цьому постановою слідчого про уточнення анкетних даних від 02 березня 2020 року встановлено те, що під час отримання первинної медичної допомоги в кареті швидкої медичної допомоги на місці ДТП та в подальшому в приміщенні лікарні ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 назвався працівникам поліції та медичним працівникам як ОСОБА_10,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з чим в ході досудового розслідування констатовано, що в деяких медичних документах анкетні дані підозрюваного вказано як
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, а не ОСОБА_7, що достеменно встановлено та підтверджується копією його водійського посвідчення, згідно якого він ОСОБА_7 . Надалі постановлено анкетні дані ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 в подальшому вважати невірними. У наступних процесуальних документах правильними вважати, зокрема анкетні дані підозрюваного - ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. п. 133-134).
Зазначене вище спростовує будь які сумніви про відбір крові для проведення відповідного токсикологічного дослідження саме у засудженого, а відтак і її належність засудженому ОСОБА_7 .
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки даний факт встановлений за результатами сумнівного токсикологічного дослідження № 2257 від 26 грудня 2019 року у зв`язку з наявною помилкою у анкетних даних засудженого, яка може свідчити про те, що відібрані зразки крові можуть не належить саме засудженому, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Щодо тверджень захисника про те, що зазначене вище дослідження не можна вважати належним доказом, яким встановлено факт вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки воно не є експертним висновком, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами ст. 91 КПК України установлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню (серед іншого), подія кримінального правопорушення
(час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують чи пом`якшують покарання.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК України).
У свою чергу колегія суддів зазначає, що висновок експерта не має переваг перед іншими доказами, а кримінальний процесуальний закон, з огляду на положення
ст. 242 КПК України, не пов`язує встановлення стану сп`яніння виключно із проведенням експертного дослідження.
Отже, норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи із положень статей 84, 92, 94 КПК України.
Водночас колегія суддів зазначає те, що пунктом 8 розділу І та п. 9 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 № 1452/735 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, передбачено, що у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я. З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Що стосується матеріалів даного кримінального провадження, то колегією суддів встановлено те, що на виконання зазначених вимог засуджений був доставлений для проведення огляду на стан сп`яніння до відповідного закладу охорони здоров`я і за результатом токсикологічного дослідження № 2257 від
26 грудня 2019 року було виявлено у крові засудженого етанол в концентрації
2, 34 проміле (т. 1, а. п. 135).
Таким чином, зазначений факт був констатований медичним працівником у відповідний процесуальний спосіб.
Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є необґрунтованими.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що у формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним безпідставно інкриміноване в провину засудженому порушення вимог п. п. "а" п. 2. 9 ПДР і як результат вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у стані алкогольного сп`яніння, що перебуває у причинному зв`язку з настанням ДТП, оскільки ця обставина була визнана такою, що обтяжує засудженому покарання, колегія суддів вважає їх надуманими з таких підстав.
Так, із вироку слідує, що зазначаючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, суд першої інстанції визнав доведеним факт керування засудженим автомобілем у стані алкогольного спʼяніння, вказавши на порушення ним вимог п. п. "а" п. 2. 9 ПДР. При цьому дана обставина також була зазначена в обвинувальному акті як така, що обтяжує засудженому покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України.
У свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вважається тотожним кваліфікуючим ознакам злочину, воно є ширшим, адже у цьому формулюванні згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, тобто зазначаються й такі обставини кримінального правопорушення, які безпосередньо не входять до складу його об`єктивної сторони.