ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2023 року
м. Київ
справа № П/811/1820/15
касаційне провадження № К/9901/3308/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кропивницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 (суддя - Брегей Р.І.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 (головуючий суддя - Головко О.В., судді - Ясенова Т.І., Суховаров А.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Сервіском" до Кропивницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Сервіском" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулося до суду з позовом до Кропивницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.12.2014 №0000542204, від 02.04.2015 №0000482202, №0000472202, №0000131702, №0000121702.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП "Райдодизель", ТОВ "Рене-Рум", ПП "Антаріо". Зазначає, що господарські операції із зазначеними контрагентами об`єктивно відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Підприємства, придбані товарно-матеріальні цінності використовувалися ним у власній господарській діяльності, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Кіровоградський окружний адміністративний суду постановою від 19.07.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017, позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 30.12.2014 №0000542204, від 02.04.2015 №0000482202, №0000472202, №0000131702, №0000121702..
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством частково правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції у визначеній судом частині підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення у визначеній судом частині підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, не підтвердження таких операцій зустрічними перевірками контрагентів позивача.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.08.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 22.08.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 16.12.2014 №30/11-23-22-04/32265591 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
пункту 187.1 статті 187, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1525388,00 грн, в тому числі за 2011 рік в сумі 141406,00 грн, за 2013 рік на суму 1383982,00 грн;
пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 138.8, 138.1, 138.2, 138.4, 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 143.1 статті 143, підпунктів 153.2.2, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 3955348,00 грн;
підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164, пункту 177.8 статті 177 ПК України, в наслідок чого не нараховано та не утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 1575,00 грн;
підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, в наслідок чого нараховано пеню в сумі 133,56 грн;
статті 51, пункту 70.16 статті 70, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України, в наслідок чого не відображено доходи, виплачені фізичній особі підприємцю у податковому розрахунку форми 1-ДФ.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.12.2014 №0000542204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1383982,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 345996,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятого податкового повідомлення-рішення, на підставі рішення про розгляд первинної скарги від 19.03.2015 №946/10/11-28-10-01-08, контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.04.2015:
№0000472202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 7900,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1975,00 грн;
№0000482202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 3523479,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 880870,00 грн;
№0000121702, яким позивачу встановлено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, за основним платежем у сумі 1575,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 393,75 грн;
№0000131702, яким позивачу донараховані штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.
Висновки про порушення висновувалися на тому, що Підприємством включено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, які на думку контролюючого органу не носять реального характеру з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, не підтвердження таких господарських операцій за наслідками зустрічних перевірок контрагентів позивача, відсутності у таких контрагентів трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів. Також контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем здійснювалось нарахування заробітної плати працівникам та відповідних соціальних внесків за період, в якому фактично не здійснювалася діяльність, було здійснено виплату доходів фізичній-особі підприємцю без документального підтвердження як суб`єкта господарювання і без сплати податку на доходи фізичних осіб протягом 2013 року у сумі 10500,00 грн; позивачем не надано інформацію про виплачені доходи фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, не відображено їх у звіті 1-ДФ за 3 квартал 2013 року.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Питання формування доходу та валових витрат на час виникнення спірних правовідносин до 31.03.2011 було врегульовано Законом №334/94-ВР.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об`єктивно необхідним.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР).
У подальшому відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.