Постанова
Іменем України
22 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 377/40/22
провадження № 61-8638св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" (далі - ДСП "ЧАЕС") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення.
В обґрунтування позову посилався на те, що вінпрацює у ДСП "ЧАЕС" на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики.
Наказом від 06 грудня 2021 року № 269-к його відсторонено від роботи без збереження робітної плати з 09 грудня 2021 року до надання документів, які підтверджують проведення профілактичного щеплення від COVID-19, або до надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.
Вважає таке відсторонення незаконним, оскільки перелік підстав для відсторонення працівника від роботи визначений статтею 46 КЗпП України. Положення цієї статті передбачають можливість відсторонення, проте лише актами законодавства України.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, тому і відсторонення працівника відповідно до частини другої статті 12 цього Закону є незаконним та безпідставним.
Окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19 законом не встановлено. Крім того,
ні статтею 46 КЗпП України, ні будь-яким іншим законом не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього такого щеплення.
Також позивач вказує, що такими діями відповідач незаконно позбавив його гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю та можливості заробляти собі на життя.
Посилаючись на викладене, позивач просив:
- визнати незаконним і скасувати наказ ДСП"ЧАЕС" № 269-к від 06 грудня 2021 року про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати.
- зобов`язати ДСП"ЧАЕС" нарахувати та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 06 грудня 2021 № 269-к.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 30 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства, позивач працює на підприємстві, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади та, відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, має стратегічне значення у сфері паливно-енергетичного комплексу країни, а тому на нього поширювалася дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153"Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року) з 09 грудня 2021 року по 01 березня 2022 року.
Обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим його відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтувалася на законі, мала законну, об`єктивно обґрунтовану мету, була пропорційним для досягнення такої мети, та була цілком необхідним у демократичному суспільстві, тому не є проявом дискримінації у розумінні пункту два частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
Суд також не вбачав підстав для задоволення позовної вимог про нарахування та виплату заробітної виплати за час незаконного відсторонення від роботи, зазначивши, що на час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків, не може виконувати роботу, тому такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року рішення Славутицького міського суду Київської області від 30 червня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 269-к від 06 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Зобов`язано ДСП "ЧАЕС" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Стягнуто з ДСП "ЧАЕС" на користь ОСОБА_1 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з ДСП "ЧАЕС" на користь держави 2 481 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. На час відсторонення будь-які питання щодо можливості забезпечення виконання позивачем трудових обов`язків без особистого контактування з іншими людьми не обговорювалися. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та захисту права самого позивача на працю.
Разом із цим, апеляційний суд вважав за можливе стягнути з ДСП "ЧАЕС" на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, оскільки сплата цих коштів підтверджена належними доказами, а відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не заявив.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
07 червня 2023 року ДСП "ЧАЕС" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
12 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що ОСОБА_1 працює в ДСП "ЧАЕС" на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів.
18 листопада 2021 року на виконання доручення т.в.о. голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18 листопада 2021 року № Д-54-21, керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пунктом 41-6 ПКМУ № 1236 від 09 грудня 2020 та наказу МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року, т.в.о. генерального директора ДСП "ЧАЕС" ОСОБА_2, видав наказ № 1455 "Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи".
Вказаним наказом зобов`язано керівників структурних підрозділів довести під підпис до відома підлеглого персоналу зміст цього наказу та наказу МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали таке щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. Зобов`язано начальника відділу управління персоналом на підставі отриманих від структурних підрозділів підприємства списків працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та не надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, підготувати та вручити кожному працівнику з цього списку повідомлення про необхідність обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. А також підготувати накази про відсторонення таких працівників від роботи без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення, та довести ці накази до відома працівників, що відстороняються від роботи в строк до 07 грудня 2021 року.
26 листопада 2021 року позивачу вручено повідомлення № 848 від 26 листопада 2021 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи, в якому зазначено, що у випадку ненадання до 07 грудня 2021 документу, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, він з наступного дня після отримання цього повідомлення, але не раніше 09 грудня 2021 року (день набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153), буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на період до усунення причин, що зумовили відсторонення на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Наказом ДСП "ЧАЕС" № 269-к від 06 грудня 2021 за підписом т.в.о. генерального директора ОСОБА_2 та начальника цеху ОСОБА_3, слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Підставою для вказаного наказу, зазначено наказ ДСП "ЧАЕС" від 19 листопада 2021 року № 1455, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи № 848 від 26 листопада 2021 року.
З наказом позивач ознайомлений під підпис 06 грудня 2021 року.
Наказом т.в.о. генерального директора ДСП "ЧАЕС" від 28 лютого 2022 року № 226 зупинено дію наказу від 19 листопада 2021 року № 1455 "Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи" до завершення воєнного стану в Україні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).