Постанова
Іменем України
21 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 308/7171/20
провадження № 61-7429св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2021 року в складі судді Дергачової Н. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в складі колегії суддів Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Готра Т. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ "Приват Банк", про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
Позов мотивував тим, що 14 грудня 2005 року ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № МКК7GА00000185, за умовами якого банк надав позивачу кредит у сумі 6 254 дол. США під 15,96 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту до 13 грудня 2009 року. З метою забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання 29 грудня 2005 року сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого банку в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1, який у порядку приватизації на праві спільної власності належав позивачу та його тітці - ОСОБА_3 .
У подальшому позивач дізнався, що 11 листопада 2016 року приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32345088, номер запису про право власності 17412522, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083321021101, згідно з яким зареєстрував за ПАТ КБ "ПриватБанк" право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позивач уважав, що банк незаконно та в порушення умов іпотечного договору набув у власність предмет іпотеки. Вказував, що в силу вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" банк мав надати державному реєстратору докази направлення вимоги банку про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору. Проте, надане банком повідомлення № 30.1.0.0/2-949 від 24 березня 2014 року не містить змісту порушених зобов`язань та не відповідає вимогам статей 7, 35, 37 Закону України "Про іпотеку". Указував також, що вказане повідомлення надіслане банком лише ОСОБА_1, незважаючи на те? що кредитний та іпотечний договори укладені ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 .
Посилався на те, що при зверненні до нотаріуса з метою позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки банк неправильно визначив розмір заборгованості та не надав доказів наявності такої заборгованості. Наполягав також на тому, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки могло бути вчинене лише на підставі окремо укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який сторони не укладали.
Також позивач указував, що предмет іпотеки відповідає критеріям щодо майна, на яке поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Крім того, посилався на те, що відповідач перед набуттям предмета іпотеки у власність не провів оцінку нерухомого майна, а державний реєстратор здійснив державну реєстрацію речового права на об`єкт, який перебував під іншими обтяженнями (арештами).
Тому ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким скасувати рішення приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Н. М. від 11 листопада 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32345088, номер запису про право власності 17412522, а саме про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 25 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, позов задовольнив та скасував рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Стойки Н. М. від 11 листопада 2016 року за індексним номером: 32345088, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083321021101) та припинив право власності ПАТ КБ "Приватбанк" на вказане майно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що наявність в державних реєстрах запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Оскільки предмет іпотеки на момент звернення стягнення на нього в позасудовому порядку був обтяжений арештами, накладеними органами державної виконавчої служби, а саме: номер запису про обтяження 17412634 від 23 квітня 2015 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року; номер запису про обтяження 17412611 від 28 квітня 2010 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 22 квітня 2010 року; номер запису про обтяження 17412599 від 20 лютого 2008 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 11 лютого 2008 року; номер запису про обтяження 17412584 від 11 липня 2007 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 04 липня 2007 року, то суд визнав незаконною проведення державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок за іпотекодержателем.
Місцевий суд також урахував положення частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", за змістом якої у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Суд зазначив, що в матеріалах справи наявне повідомлення № 30.1.0.0/2-949 від 24 березня 2014 року, яке за своїм змістом не відповідає нормам статей 7, 35, 37 Закону України "Про іпотеку" та вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановлю Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, оскільки не містить змісту порушених зобов`язань а саме: не визначено, на яку дату зафіксована сума заборгованості; відсутні всі складові суми заборгованості; відповідач у вимозі вказує як спосіб звернення укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем та одночасно попереджає про виселення всіх мешканців.
Місцевий суд зазначив, що реєстраційна дія мала здійснюватися нотаріусом одночасно із вчиненням нотаріальної дії, а також указав, що матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення позивача нотаріусом про отримання нею заяви банку щодо проведення реєстраційної дії.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена всупереч іншим зареєстрованим обтяженням на нерухоме майно, зокрема арештам, накладеним в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, а також про те, що направлене банком повідомлення не є вимогою про усунення порушень у розумінні статті 35 Закону України "Про іпотеку".
При цьому апеляційний суд додатково вказав на те, що матеріали справи не містять підтвердження про повідомлення іншого співвласника предмета іпотеки ОСОБА_3 щодо необхідності усунення порушень основного зобов`язання.
Суд апеляційної інстанції також установивши, що загальна площа спірного нерухомого майна становить 66,9 м?, вважав, що з урахуванням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем ПАТ КБ "Приват Банк".
Аргументи учасників справи
04 серпня 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційну скаргу мотивувало тим, що наявність обтяжень на передане в іпотеку нерухоме майно, зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки, не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності на таке майно за іпотекодержателем. Вказує, що матеріали справи містять повідомлення банку, адресоване іпотекодавцю, щодо усунення порушення основного зобов`язання, належну оцінку якому суди не надали. Вважає, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" також не можуть бути підставою для відмови в захисті прав кредитора шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивував тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора є незаконним. Вказує, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем повинна була здійснюватися на підставі окремого двостороннього правочину. Вказує, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Зазначає, що суди зробили правильний висновок про неможливість проведення реєстраційної дії щодо майна, на яке накладено обтяження (арешт), а також про неналежне повідомлення іпотекодавців про необхідність усунення порушень основного зобов`язання. Посилається також на те, що банк не надав державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою від 18 серпня 2022 року Верховний Суд касаційну скаргу залишив без руху та надав заявникові строк на усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху АТ КБ "ПриватБанк" подало уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою від 22 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження в справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі від 22 вересня 2022 року Верховний Суд указав, щоАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6-482цс15 та постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19.
У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою від 12 грудня 2022 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі № 308/7171/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).
Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд поновив касаційне провадження в справі та призначив її до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 14 грудня 2005 року ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №МКК7GА00000185, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 6 254 дол. США зі сплатою 15,96 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 13 грудня 2009 року.
3 метою забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором 29 грудня 2005 року банк та ОСОБА_1, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, згідно з пунктом 6 якого банку в іпотеку було передано житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з 2 житлових кімнат загальною площею 66,9 м? та житловою площею 36,7 м?.
Предмет іпотеки на праві спільної власності належав іпотекодавцям ОСОБА_1 та його тітці ОСОБА_3 .
У пункті 22 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених цим договором, відповідно до розділу 5 Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
Сторони відповідно до змісту статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень пункту 12.3 цього договору є безумовним, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 вересня 2015 року у справі №308/12865/14 задоволено частково позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1 .
11 листопада 2016 року приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32345088, номер запису про право власності 17412522, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083321021101, яким зареєструвала право власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ "ПриватБанк".
03 червня 2019 року заочним рішенням у справі № 308/2371/18, яке в подальшому було скасовано, ухвалено виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зі спірного будинку.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 207799307 від 29 квітня 2020 року на житловий будинку за адресою: АДРЕСА_1 накладені наступні обтяження:
1) номер запису про обтяження 17412634 від 23 квітня 2015 року, арешт нерухомого майна, обтяжувач Міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського МУЮ, підстава - постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 13-36718605, виданий 10 квітня 2013 року;
2) номер запису про обтяження 17412611 від 28 квітня 2010 року, арешт нерухомого майна, обтяжувач Міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського МУЮ, підстава - постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 11-18828132, виданий 22 квітня 2010 року;
3) номер запису про обтяження 17412599 від 20 лютого 2008 року, арешт нерухомого майна, обтяжувач Міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського МУЮ, підстава - постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП№6230023, виданий 11 лютого 2008 року;
4) номер запису про обтяження 17412584 від 11 липня 2007 року, арешт нерухомого майна, обтяжувач Міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського МУЮ, підстава - постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП НОМЕР_2, виданий 04 липня 2007 року.
В матеріалах справи наявне повідомлення № 30.1.0.0/2-949 від 24 березня 2014 року, в якому ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1 про наявність заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 729,84 дол. США та вимагало повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попередило, що в разі невиконання цієї вимоги банк має намір продати предмет іпотеки або звернути на нього стягнення у будь-який інший передбачений договором або законом спосіб. Зазначало також про необхідність звільнення предмета іпотеки в разі невиконання вимоги в тридцятиденний строк згідно зі статтею 40 Закону України "Про іпотеку".
Факт отримання вказаного повідомлення ОСОБА_1 підтвердив у позовній заяві, надавши його копію як додаток до позову.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції станом на час прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку").
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, четверта статті 37 Закону України "Про іпотеку").
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 520/17316/19 (провадження № 61-5480св22) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:
"умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення.