Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 352/1824/16-ц
провадження № 61-3310св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: фізична особа - підприємець ОСОБА_2, Угринівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_1, Угринівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2018 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області (далі - Угринівська сільська рада) про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта недійсними.
Позов обґрунтований тим, що його мати ОСОБА_3 була власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1686 га, розташованої на території Угринівської сільської ради, що підтверджується актом на право приватної власності на землю від 29 липня 2003 року серії П-ІФ
№ 030548. Після її смерті, у квітні 2014 року, він звернувся до Тисменицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
На його замовлення виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
03 листопада 2016 року рішенням державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у Тисменицькому районі йому відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з тих підстав, що належна ОСОБА_3 земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою, належною ОСОБА_2 . Площа накладення земельних ділянок становить 13,3419 %.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26 січня 2009 року, укладеним між Угринівською сільською радою і ОСОБА_2, покупець (позивач) набув у власність земельну ділянку площею 0,0847 га для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів. Під час продажу земельної ділянки, виготовлення технічної документації та державного акта відповідач не провів зведення меж суміжних ділянок по координатах, унаслідок чого має місце накладення земельних ділянок, належних ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Угринівська сільська рада помилково відчужила відповідачу частину землі, яка з 2003 року перебувала у власності ОСОБА_3 та на яку видано державний акт.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,0847 га, від 26 січня 2009 року серії ВМВ № 792551, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063, укладений між Угринівською сільською радою і ОСОБА_2 ;
визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 898618 на право власності на земельну ділянку площею 0,0847 га за адресою: АДРЕСА_1, скасувати його державну реєстрацію та кадастровий номер 2625886801:02:010:0063.
У березні 2017 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Угринівської сільської ради про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта на право приватної власності на землю.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 грудня 2009 року серії ЯИ № 898618 він є власником земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,0847 га, за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів. Вказаний державний акт видано на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2009 року. До набуття ним у власність ця земельна ділянка
в установленому порядку була передана та перебувала в його користуванні на підставі рішення сільської ради та відповідних правовстановлювальних документів. Він протягом чотирнадцяти років є належним, добросовісним користувачем та власником цієї земельної ділянки з побудованим на ній об`єктом нерухомості. За життя ОСОБА_3 не зазначала про порушення прав на займану ним земельну ділянку чи її частину, оскільки ніколи нею не користувалась.
З доданих до первісної позовної заяви позивачем копій державного акта на землю та рішення ради від 10 грудня 1993 року очевидна невідповідність площі, розміщення та цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_3, оскільки відповідно до копії рішення Угринівської сільської ради земельну ділянку площею 0,13 га надано ОСОБА_3 лише для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим у рішенні сільської ради немає інформації про надання земельної ділянки площею 0,1686 га для ведення особистого підсобного господарства на території Угринівської сільської ради, на яку через десять років виданий державний акт, датований 29 липня 2003 року.
У рішенні державного кадастрового реєстратора про відмову
у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру зазначено про недостовірність відомостей у пояснювальній записці та акті передачі межових знаків на зберігання від 03 лютого 2016 року, оскільки вони не могли бути передані ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також відсутній підпис суміжного землевласника ОСОБА_2, адреса земельної ділянки не відповідає вимогам для присвоєння номера будинку, координати земельної ділянки в електронному документі не відповідають координатам земельної ділянки в документації із землеустрою. У зв`язку з цим державний кадастровий реєстратор рекомендував привести документацію із землеустрою у відповідність із нормами законодавства.
ФОП ОСОБА_2 просив:
визнати недійсним рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня
1993 року № б/н про надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку та державний акт на право приватної власності на землю від 29 липня 2003 року про передачу
ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1686 га на території Угринівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства;
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2017 року зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження
з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час першого розгляду справи
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2018 року у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про закриття провадження за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням Тисменицького районного суду від 14 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт серії П-ІФ № 030548 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства на території Угринівської сільської ради, виданий
ОСОБА_3 29 липня 2003 року.
У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 в частині визнання недійсним рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року про надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 640,00 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 з 2005 року був належним користувачем земельної ділянки, а з 2009 року є власником земельної ділянки площею
0,0847 га, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063, для розміщення пункту
із технічного обслуговування автомобілів за адресою:
АДРЕСА_1 .
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також порушення цим правочином та виданим на його підставі державним актом його права на отримання у спадщину земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
Щодо зустрічного позову, то суд встановив, що Угринівська сільська рада не приймала рішення від 10 грудня 1993 року про передачу спадкодавцю ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1686 га для ведення особистого підсобного господарства, тому дійшов висновку про недійсність державного акта від 29 липня 2003 року. Цим державним актом, на підставі якого ОСОБА_1 оформлює спадщину на земельну ділянку, порушуються права ОСОБА_2 з огляду на те, що зазначена у державному акті та виготовленій на його підставі технічній документації земельна ділянка під час внесення відомостей про її межі до Державного земельного кадастру на 13,3419 % накладається на земельну ділянку позивача, площа накладення становить
0,0225 га.
Вимогу за зустрічним позовом про визнання недійсним рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року про надання у приватну власність
ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 суд визнав необґрунтованою, оскільки це рішення не стосується приватизації земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1686 га.
Суд встановив відсутність рішення сільської ради про передачу спадкодавцю ОСОБА_3 у власність спірної земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними у рішенні суду першої інстанції, зазначивши, що справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування чи зміни немає.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи відсутність правової підстави набуття у власність земельної ділянки площею 0,1686 га не можна вважати, що ОСОБА_3 набула право на неї раніше, ніж відповідач, саме на частину земельної ділянки, яка у наступному була передана ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій
в частині вимог за зустрічним позовом, зазначив, що без належного з`ясування обставин справи та оцінки доказів висновки судів про відсутність правової підстави для набуття матір`ю ОСОБА_1 права власності на суміжну земельну ділянку площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства та отримання нею державного акта від 29 липня 2003 року є передчасними. Вказане призвело до позбавлення ОСОБА_1 права отримати у власність земельну ділянку в порядку спадкування.
Касаційний суд зробив висновок, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки усім доказам у сукупності, не з`ясував, чи приймала сільська рада відповідне рішення, чи надавалася земельна ділянка ОСОБА_3 відповідно до протоколу від 20 квітня 1990 року № 3 загальних зборів колгоспників колгоспу "Україна", яке саме рішення Угринівської сільської ради стало підставою для видання державного акта ОСОБА_3, та не надав оцінки обставині, чи може особа бути позбавлена права власності на земельну ділянку за умови прийняття відповідного рішення радою, але його відсутності в архіві.
Крім того, суд апеляційної інстанції з урахуванням проценту накладення суміжних земельних ділянок не з`ясував, в якій частині чи в цілому оспорюваним державним актом на землю порушуються права ОСОБА_2, враховуючи, що оспорюваний ним державний акт виданий ОСОБА_3 до набуття ним права власності на земельну ділянку. Без з`ясування зазначених обставин задоволення зустрічного позову спрямоване на позбавлення ОСОБА_1 права власності на землю.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій
в частині вимог за первісним позовом, вказав, що у матеріалах справи є проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 2004 року,
у якому міститься експлікація земельних угідь Угринівської сільської ради, які надавались в оренду, загальна площа 0,0847 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 0,0154 га, що підтверджується погодженням відведення в оренду земельної ділянки Державним комітетом України по земельних ресурсах. Водночас згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності ФОП ОСОБА_2 за 2009 рік, розшифровкою земельних угідь загальною площею 0,0847 га, під будівлями 0,0285 га, під проїздами, проходами, площадками 0,0562 га, проте
у матеріалах справи відсутня інформація про зміну цільового призначення частини земельної ділянки 0,0154 га, яка надавалась в оренду.
Суди не надали оцінки необхідності врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій", не з`ясували, чи проведено під час оформлення технічної документації у 2009 році зведення меж суміжних ділянок по координатах, не з`ясували, унаслідок чого відбулося накладення земельних ділянок. Суди також не з`ясували, чи відповідали при купівлі-продажу земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 матеріали землевпорядного проектування нормам статті 50 Закону України "Про землеустрій", статті 79-1 ЗК України та статті 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру (зведений план суміжних землекористувань, кадастрові плани усіх земельних ділянок, що утворюються в результаті поділу сформованої ділянки (після виділення з неї проєктної ділянки).
Висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 за життя не оспорювала право ФОП ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою
з моменту набуття її в оренду, погодила межі земельної ділянки, і про те, що
ОСОБА_1 не надав доказів зміни меж земельної ділянки на час укладення договору купівлі-продажу, є передчасними, оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував усіх обставин справи з урахуванням доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що відповідно до статті 223 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникло після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. При цьому суд виходив з того, що немає доказів належного відведення в натурі земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1686 га, якою користувалась ОСОБА_3, тому є сумнівним користування нею земельною ділянкою у вказаному розмірі. У пункті 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року
№ 376, передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Водночас суд дійшов суперечливого висновку, що не бере до уваги акт встановлення меж земельної ділянки в натурі, який міститься у технічній документації із земельно-кадастрової інвентаризації та виготовлення документів, яка посвідчує право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 за 2002 рік, оскільки ця технічна документація виготовлялась для державного акта, що визнається судом недійсним. Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_4, яка була землевпорядником Угринівської сільської ради, пояснила, що вона особисто не була присутньою при встановленні в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_3, лише підписала цей акт та решту документів. Вказане ставить під сумнів сам факт встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі. Проте суд не взяв до уваги, що акт підписаний й іншими особами, зокрема сільським головою
Терешкуном Р. Я .
Зміст рішення суду апеляційної інстанції після другого розгляду справи
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року до участі у справі як третю особу залучено Головне управління Держгеокадастру
в Івано-Франківській області.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2018 року щодо часткового задоволення зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення.
У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Угринівської сільської ради про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та полягати в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Таким чином, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо суд не встановить, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. У цій справі позивач за первісним позовом не довів, що будь-яка із сторін спірного правочину ( ОСОБА_2 чи Угринівська сільська рада) помилилися щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Щодо тверджень позивача за первісним позовом про порушення його прав як спадкоємця внаслідок накладення на успадковану ділянку сусідньої ділянки, то зазначена обставина не є помилкою в розумінні наведеної норми як підстава для визнання правочину недійсним.
Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до державного акта ОСОБА_3 на право приватної власності на землю від 29 липня 2003 року його видано на підставі рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року. Виконуючи вказівки Верховного Суду, апеляційний суд витребував оригінал технічної документації із земельно-кадастрової інвентаризації та виготовлення документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3, яка розроблялася за її життя у 2002 році та містить оригінал цього рішення. Під час огляду зазначеної документації в судовому засіданні встановлено, що вона розроблена ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2002 році на підставі заяви ОСОБА_3 та рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року. Відповідно до змісту цього рішення
ОСОБА_3 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_2 та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства (площу та місце не зазначено). Рішення підписано сільським головою Терешкуном Р. Я . При цьому, як вказано в пояснювальній записці до документації, спеціалісти філіалу встановили, що згідно з рішенням ОСОБА_3 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для особистого селянського господарства, а відповідно до проведених обмірів виготовлено план земельної ділянки, площа якої становить 0,1686 га. Водночас відповідно до копії протоколу Угринівської сільської ради першої сесії І скликання від 12 липня 1994 року головою сільської ради обраний Терешкун Р. Я., який приступив до виконання обов`язків з 12 липня 1994 року, тобто на час підписання спірного рішення він не був головою сільської ради. Оглянуте рішення не містить запису "копія" чи "витяг".
На виконання вказівок Верховного Суду стосовно дослідження факту існування рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року про передачу у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки чи існування іншого рішення щодо спірної ділянки апеляційний суд витребував у державного архіву інформацію, згідно з якою у рішеннях Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року "Про розгляд заяв громадян про приватизацію земельних ділянок в садівничому товаристві "Чорнобіль" та "Про розгляд заяв громадян", які підписані головою сільської ради Левицькою Г. А., прізвища ОСОБА_3 у списку громадян, яким вирішено передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки, немає. Разом з тим у листах архівного відділу, наданих апеляційному суду, зазначено, що самого протоколу сесії сільської ради від 10 грудня 1993 року в документах сесії Угринівської сільської ради за 1993 року немає. Також відсутні списки осіб, яким було надано земельні ділянки за рішенням від 02 березня 1993 року "Про приватизацію садиб". Таким чином, відомостей про ухвалення Угринівською сільською радою рішення від 10 грудня 1993 року про надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1686 га для особистого селянського господарства немає.
Апеляційний суд не взяв до уваги як підставу набуття права власності на земельну ділянку площею 0,1686 га рішення Угринівської сільської ради від
10 грудня 1993 року, яке є у матеріалах технічної документації ОСОБА_3 за 2002 рік, оскільки цим рішенням надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га, а не 0,1686 га. Водночас цим рішенням надано земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, проте площу та місце не зазначено, а саме рішення підписане не уповноваженою на це особою. З огляду на те, що немає рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,1686 га в урочищі Біля Берестки, немає підстав уважати, що державний акт підтверджує таке право, а на ділянку такої площі накладається ділянка відповідача.
Крім того, згідно з рішенням кадастрового реєстратора від 03 листопада 2016 року підставою для відмови в реєстрації земельної ділянки вказано також інші підстави, які позивач не спростував. Будь-яких інших доказів про ухвалення рішення щодо спірної ділянки позивач не надав. Таким чином, обґрунтованість доводів щодо накладення земельної ділянки відповідача на ділянку позивача не доведено. За наведених обставин позивач не може стверджувати про порушення відповідачем його прав.
За змістом довідки Угринівської сільської ради від 23 травня 2017 року № 1069 та інформації від 29 травня 2017 року земельна ділянка площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі Біля Берестки була у користуванні ОСОБА_3 з 1970 року. Відповідно до ксерокопії протоколу № 3 загальних зборів колгоспу "Україна" від 20 квітня 1990 року доручено вирішити питання ОСОБА_3, яка просила виділити земельну ділянку в урочищі Біля Берестки, оскільки її город взяли під побудову кооперативних гаражів. Проте цей протокол не вказує на виділення конкретної ділянки, а ухвалення будь-якого іншого рішення не встановлено. Досліджуючи зазначену обставину (на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року), апеляційний суд отримав пояснення представника сільської ради у судовому засіданні та витребував письмове пояснення сільської ради. Представник сільської ради пояснив суду, що 10 грудня 1993 року рішення про надання сільською радою земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,1686 га як підстава для видачі державного акта не ухвалювалось, оскільки його немає ні в сільській раді, ні
у архіві. На думку представника сільської ради, воно підроблене, оскільки підписане особою, яка на час винесення не була сільським головою, а інше рішення не приймалося. При цьому спірна земельна ділянка дійсно знаходиться в урочищі Біля Берестки. Ділянка була у користуванні ОСОБА_3 та імовірно була надана за рішенням зборів колгоспників, однак рішення з цього приводу немає. Разом з тим документи, на які посилається позивач-спадкоємець, як-то: рішення від 10 грудня 1993 року та державний акт, не підтверджують право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1686 га.
З витребуваної від Угринівської сільської ради інформації встановлено, що згідно з даними погосподарської книги № 5 Угринівської сільської ради на 1971-1973 роки в особистому користуванні господарства колгоспниці ОСОБА_3 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) були землі загальною площею 0,28 га. За даними погосподарської книги № 6 Угринівської сільської ради на 1986-1990 роки в користуванні господарства ОСОБА_3 всього перебувало 0,31 га землі, а станом на 01 червня 1990 року - 0,56 га. Станом на 01 січня 1993 року в особистому користуванні господарства ОСОБА_3 було всього 0,52 га землі. Така площі землі перебувала у користуванні ОСОБА_3 і в період з 1996 до 2007 роки, що підтверджується даними погосподарської книги за 1991-1995, 1996-2000, 2001-2005, 2006-2010 роки. При цьому вже з 1997 року в погосподарських книгах вказано, що під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель знаходиться 0,25 га, а під ріллею - 0.27 га. Водночас у погосподарській книзі за 2006-2010 роки зазначено, що у 2008 році у приватній власності та оренді членів домогосподарства ОСОБА_3 було 0,4280 га, у тому числі для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибні ділянки) - 0,1580 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,27 га. Оглянуті погосподарські книги не містять окремої інформації щодо ділянки площею 0,1686 га. Представник позивача та представник сільської ради не змогли пояснити цих обставин та причини зменшення площі ділянок з 0,52 га до 0,42 га.
Апеляційний суд також з`ясував, що згідно з книгами реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 31 грудня 2012 року на території Тисменицького району за ОСОБА_3 зареєстровано п`ять державних актів: від
29 липня 2003 року серії ІІ-ІФ № 030548, від 17 лютого 2007 року серії ЯД
№ 885184, серії ЯД № 885185, серії ЯЖ № 144395 та від 13 жовтня 2008 року серії ЯЖ № 144396. Відповідно до копії державного акта на право власності від
17 лютого 2007 року № 885184 ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 0,9462 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в урочищі Між потоками в с. Угринів. Державний акт видано на підставі рішення Угринівської сільської ради від 29 грудня 2006 року. Згідно з рішенням Угринівської сільської ради від 29 грудня 2006 року "Про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки" сільська рада, розглянувши заяву ОСОБА_8, який діє від імені ОСОБА_3 на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Кочак М. В., вирішила затвердити ОСОБА_3 проєкт зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,9462 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі Між потоками
в с. Угринів. Змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,9462 га і передано її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до державних актів від 13 жовтня 2008 року серії ЯЖ
№ 144395 та серії ЯЖ № 144396 ОСОБА_3 стала власником земельних ділянок на АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1580 га, та для ведення особистого господарства, площею 0,2700 га, відповідно. Державні акти видані на підставі рішення Угринівської сільської ради від 13 квітня 2007 року. Згідно з рішенням Угринівської сільської ради від 13 квітня 2007 року "Про передачу земель у власність" ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,1580 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,2700 га для ведення особистого селянського господарства. Отже, земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку була отримана ОСОБА_3 саме на підставі рішення сільської ради від 13 квітня 2007 року, що підлягало з`ясуванню за вказівкою Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 липня 2021 року. Таким чином, попри факт перебування у користуванні
ОСОБА_3 земельної ділянки в урочищі Біля Берестки, аргументи ОСОБА_1 як її спадкоємця щодо права власності на земельну ділянку площею 0,1686 га безпідставні, оскільки такі не ґрунтуються на доказах.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок у частині вирішення зустрічного позову, оскільки ОСОБА_9 у позовній заяві не навів підстав, які вказували б на порушене право. Зокрема, як видно зі змісту зустрічного позову, його підставою є недостовірність доказів, на які посилається позивач при доведенні права власності на землю, зокрема відсутність рішення сільської ради та недоліки документації, проте доказів щодо порушення внаслідок цього прав ОСОБА_9 немає. Самі лише ці обставини не могли бути підставою для часткового задоволення зустрічного позову, оскільки суд першої інстанції фактично не встановив порушеного права позивача за зустрічним позовом. Право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 отримав у 2009 році на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, тоді як оскаржуваний ним державний акт виданий ОСОБА_3 у 2003 році, що виключає порушення його прав власника на час його видачі. Враховуючи, що ФОП
ОСОБА_2 не навів та не надав будь-яких належних та допустимих доказів порушення його прав унаслідок видачі ОСОБА_3 оспорюваного державного акта, апеляційний суд вважав, що у суду першої інстанції не було підстав для визнання недійсним державного акта серії П-ІФ № 030548 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства на території Угринівської сільської ради, який виданий ОСОБА_3 29 липня 2003 року.
Аргументи учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки, виготовленні технічної документації та державного акта ОСОБА_2 не провів зведення меж суміжних ділянок по координатах, унаслідок чого відбулось накладення земельних ділянок, які належать ОСОБА_10 і ОСОБА_2 (знаходження
в межах земельної ділянки іншої земельної ділянки або її частини);
сільська рада помилково відчужила ОСОБА_2 частину земельної ділянки, яка була у власності ОСОБА_3 (матері позивача) з 2003 року та на яку видано державний акт. Помилки, що призводять до недійсності правочину, стосуються правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об`єкта тощо. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Істотними умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки є ціна, розмір та кадастровий номер земельної ділянки. Таким чином, сторони (сільська рада і ОСОБА_2 ) уклали угоду, помиляючись щодо самого предмета договору, оскільки розмір та конфігурація земельної ділянки на момент укладення договору не відповідали тим параметрам, які зазначено у договорі (частина земельної ділянки не належала продавцю). Тому і ціна продажу земельної ділянки була помилковою. Крім того, пункт 1.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки стосовно прав третіх осіб не відповідає дійсності, оскільки сільській раді, поза розумним сумнівом, було відомо про права
ОСОБА_3 на частину земельної ділянки, яку відчужено за договором;
під час оформлення права власності ОСОБА_2 на його земельну ділянку порушено статтю 198 ЗК України, відповідно до якої при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки), виконуваних для визначення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами;
оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, то скасуванню також підлягає і державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0847 га, виданий ОСОБА_2 ;
станом на 2003 рік строк належного і добросовісного користування
ОСОБА_3 (спадкодавцем) земельною ділянкою площею 0,1686 в урочищі Біля Берестки становив 32 роки. Тому передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, до якої включено частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 (спадкодавцю), є протиправною. Це підтверджується доказами, які наявні у матеріалах справи;
суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні заяви про витребування доказів, зокрема належно завіреної копії інвентаризаційної справи та абрису нерухомого майна - пункту технічного обслуговування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у виклику та допиті свідків у справі;
апеляційний суд також проігнорував висновки Верховного Суду, викладені
у постанові від 27 січня 2021 року у цій справі.
У червні 2022 року від Угринівської сільської ради надійшов відзив, в якому сільська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення судів - без змін.