ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 9901/194/19
Провадження № 11-273заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
Головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А.,Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва C. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
позивача ОСОБА_1,
представниці Вищої ради правосуддя Цуцкірідзе І. Л.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (судді Берназюк Я. О., Гімон М. М., Желєзний І. В., Стеценко С. Г., Шарапа В. М.) від 14 червня 2021 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії і
ВСТАНОВИЛА:
1. Короткий зміст позовних вимог та обставини справи
1.1. ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції із позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив:
- визнати протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 (далі - рішення Першої ДП ВРП), яким Палата відмовила притягнути суддю Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, в частині встановлення обставин про те, що дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 (далі - Рішення № 884/0/15-19; спірне рішення) про відмову внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС, КЦС у складі Верховного Суду);
- зобов`язати ВРП розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
1.2. Свої вимоги щодо скасування рішення ВРП про відмову внести Президентові України подання про його призначення позивач мотивував тим, що ВРП неправильно використала підставою для ухвалення спірного рішення встановлене рішенням Першої ДП ВРП порушення позивачем пункту 12 Кодексу суддівської етики, яке проявилося в тому, що він для Високого суду Британських Віргінських островів виготовив "Експертний висновок ОСОБА_1" (далі - Висновок), в якому публічно піддав сумніву судові рішення національних судів, що набрали законної сили.
1.3. На думку позивача, фактично поставлене йому за провину порушення етичних правил судді не є порушенням, бо Висновок він склав не як суддя Бахмацького районного суду Чернігівської області, а як знавець у контексті наукового узагальнення, за результатами власних наукових напрацювань в межах загального дослідження особливостей застосування міжнародних стандартів у галузі прав людини на національному рівні. Надання такого висновку не суперечать нормам суддівської етики та не завдає шкоди авторитету судової влади.
1.4. Наголошує, що скарга, на підставі якої дисциплінарний орган ВРП встановив порушення ним пункту 12 Кодексу суддівської етики і відмовив у притягненні до відповідальності, була предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) під час співбесіди, і наведені у скарзі обставини враховані під час виставлення відповідного балу за результатами кваліфікаційного оцінювання. Тому, на його думку, ВРП діяла всупереч статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) і не мала права покладати ці обставини в основу відмови внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді Верховного Суду.
1.5. Крім того, позивач наголосив, що обставини, на яких ґрунтується рішення ВРП щодо відмови внести подання про призначення його на посаду судді КЦС ВС, спростував сам відповідач у рішенні Першої ДП ВРП, коли констатував у цих діях відсутність складу дисциплінарного проступку. Трактування відповідачем терміна "піддавати сумніву рішення, що набрало законної сили", який міститься в пункті 12 Кодексу суддівської етики, є, на думку позивача, довільним, адже ставить поза законом будь-яку наукову діяльність діючих суддів або узагальнення судової практики.
1.6. Вважає, що рішення Першої ДП ВРП про встановлення порушення позивачем правил суддівської етики і спірне рішення ВРП від 20 березня 2019 року
№ 884/0/15-19 становлять втручання у його свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а також статті 8 Конвенції.
1.7. У доповненні до позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, ухвалюючи спірне рішення, керувався частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79 та пунктом 30 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
1.8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року, відмовив у відкритті провадження у справі № 9901/194/19 за позовом ОСОБА_1 до ВРП в частині визнання протиправним рішення Першої ДП ВРП.
1.9. Того ж дня іншою ухвалою Касаційного адміністративного суду відкрито провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування Рішення від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19.
2. Позиція інших учасників справи
2.1. У відзиві на позовну заяву ВРП послалась на те, що Закон № 1402-VIII визначає виключні підстави для скасування рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якими є: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків (частина двадцять перша статті 79 Закону № 1402-VIII).
2.2. Спірне рішення Рада ухвалила колегіально, повноваженим складом, з дотриманням визначеної законом процедури, воно підписано всіма членами ВРП, а також містить підстави для його ухвалення. Доказів про наявність виняткових підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення ВРП позивач не надав.
2.3. Відповідач зазначив також, що не можуть бути предметом оцінки судом дискреційні повноваження ВРП щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
3.2. Рішення мотивовано тим, що відмова у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав, визначених пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, можлива за умови, якщо ВРП під час розгляду рекомендацій ВККС у встановленому законом порядку отримає обґрунтовані відомості щодо наявності небезпідставного сумніву стосовно відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, які не були предметом розгляду ВККС або яким ВККС не було надано належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання.
3.3. Суд зазначив, що ВРП з огляду на зміст рішення ВККС не мала підстав вважати, що відомості, викладені в дисциплінарній скарзі ОСОБА_2 на дії позивача зі складання Висновку, які Рада надалі кваліфікувала як обставини, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаду судді КЦС ВС, були предметом розгляду ВККС, позаяк у рішенні цього органу немає жодної згадки про ці обставини, їхньої юридичної оцінки та висновків з цього приводу, а обговорення на засіданні ВККС 08 лютого 2019 року інформації, викладеної в скарзі, не означає, що такі відомості були предметом розгляду ВККС у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII. Натомість обставини, які встановила Перша ДП ВРП у рішенні від 15 березня 2019 року, позивач не пояснив і не спростував у встановленому законом порядку.
3.4. Також суд наголосив, що під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду ВРП покликалася на відповідні факти як на обґрунтовані відомості, отримані в передбаченому законом порядку. Перевірка ВРП обставин, наведених у рішенні її Дисциплінарної палати, не передбачена під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді, оскільки ця процедура не замінює собою процедуру перегляду рішення Дисциплінарної палати ВРП у дисциплінарній справі за скаргою судді, щодо якого ухвалене відповідне рішення.
3.5. Суд зважив на те, що відомості про начебто порушення позивачем етичних правил, які стали підставою для ухвалення спірного рішення і були предметом розгляду ВККС, є неспроможними, і відхилив їх, позаяк згадані обставини були встановлені дисциплінарним органом ВРП пізніше в часі - у рішенні Першої ДП ВРП.
3.6. При цьому зазначив, що висновки дисциплінарного органу ВРП щодо відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності не мають обов`язкового значення для ВРП при вирішенні питання щодо призначення судді на посаду, оскільки навіть урахування висновків дисциплінарного органу ВРП про те, що допущені суддею порушення під час складання Висновку не містили ознак істотного дисциплінарного проступку, жодним чином не виключає того, що зазначені обставини можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення на посаду судді КЦС ВС. Відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку не мають вирішального значення при вирішенні цього питання.
3.7. Доводи позивача про порушення оспореним рішенням ВРП його права на повагу до приватного і сімейного життя, що передбачено статтею 8 Конвенції, суд першої інстанції визнав безпідставними та необґрунтованими, оскільки ані в позовній заяві, ані в письмових поясненнях від 19 жовтня 2020 року позивач не навів жодних переконливих мотивів, яким чином ухвалення відповідачем Рішення № 884/0/15-19 становить втручання в передбачене Конвенцією право.
3.8. З покликанням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), міжнародні та національні норми, що регулюють правила поведінки суддів, суд першої інстанції не визнав втручання у свободу вираження поглядів позивача, гарантоване йому статтею 10 Конвенції.
3.9. Крім того, зважаючи на те, що спірне рішення ухвалене на підставі волевиявлення більшості його членів за результатом дослідження обставин у відкритому засіданні, яке відбулося за участі самого позивача, та навівши мотиви свого висновку, суд першої інстанції не знайшов упередженості чи свавільності в діях відповідача або інших обставин, які б дозволяли ставити під сумнів результати голосування членів ВРП.
3.10. Суд також відхилив доводи позивача про порушення спірним рішення ВРП положення частин вісімнадцятої та дев`ятнадцятої статті 79Закону № 1402-VIII з посиланням на те, що наведені норми не містять жодного застереження про те, що вони застосовуються виключно щодо проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду.
4. Короткий зміст апеляційної скарги
4.1. Не погодившись із зазначеним рішенням Касаційного адміністративного суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
4.2. Скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права, що виразилося в хибному застосуванні таких норм в окреслених спірних правовідносинах, та неточне тлумачення закону і Конвенції, зокрема й практики ЄСПЛ; порушення норм процесуального права в частині мотивації оскарженого судового рішення.
4.3. Наголошує на тому, що під час співбесіди члени ВККС обговорювали відомості, викладені у скарзі ОСОБА_2, яка стосувалась надання ОСОБА_1 . Висновку, і останній надавав відповідні пояснення. Результати обговорення скарги були враховані при виставлені відповідних балів кандидату за критерієм професійної етики. Тому, на переконання заявника, у ВРП не було підстав повторно розглядати викладені у скарзі ОСОБА_2 обставини.
4.4. На переконання скаржника, обставини, на яких ґрунтується спірне рішення, спростував сам відповідач у рішенні його Першої ДП ВРП, у якому зазначив, що дії ОСОБА_1 щодо надання Висновку не завдали негативних наслідків для авторитету правосуддя, оскільки такий Висновок був надісланий у приватному порядку і до будь-яких інших офіційних інстанцій не подавався, в більш загальному публічному просторі не висвітлювався, судді, які ухвалювали рішення, відповідних зауважень не висловили.
4.5. Наявність подібних суперечностей у позиції відповідача, викладених у різних рішеннях, є підставою для скасування рішення ВРП (відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року (справа № 800/539/17 (П/9901/69/18)).
4.6. Автор скарги також вважає, що відповідач помилково застосував до спірних правовідносин пункт 30 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, оскільки ця норма відноситься до правовідносин обрання суддів безстроково.
4.7. На думку заявника, не підлягають застосуванню і частини вісімнадцята, дев`ятнадцята статті 79 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, позаяк ці норми регулюють порядок дій ВРП під час призначення суддів перших інстанцій, тоді як порядок дій ВРП під час призначення суддів апеляційного, вищого спеціалізованого та Верховного Суду за спеціальною процедурою визначений частиною сьомою статті 81 вказаного Закону.
4.8. У статті 81, на відміну від статті 79 Закону № 1402-VIII, не зазначено про наявність у ВРП права прийняти інше рішення, окрім рішення про внесення подання про призначення на посаду, а отже, і положення частини вісімнадцятої статті 79 цього Закону не могли бути застосовані в цьому випадку.
4.9. Посилання суду на постанову Великої Палати від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, на думку заявника, є некоректним, оскільки в тій справі Велика Палата не розглядала питання тлумачення відмінностей між процедурами, передбаченими статтями 79 і 81 Закону № 1402-VIII, а отже, і не аргументувала правильності чи неправильності жодного із цих тлумачень.
4.10. Окремо скаржник зауважує, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив посилання на практику ЄСПЛ шляхом зазначення окремих цитат з рішень, не даючи аналізу, щодо яких ситуацій ухвалювались ці рішення, яких обставин вони стосувалися і, як наслідок, він неправильно оцінив особливості втручання у право, гарантоване статтею 10 Конвенції.
4.11. Також автор скарги вказує на те, що суд першої інстанції не надав оцінки всім доводам позовної заяви.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що законодавчі норми, які регулюють порядок вирішення ВРП питання щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді, є чіткими і зрозумілими та не містять імперативних приписів про безумовність внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді за результатами розгляду рекомендації ВККС, які носять рекомендаційний характер. Відтак узагальнив, що наявність рішення ВККС з рекомендацією призначити кандидата на посаду судді не є безумовною підставою для внесення подання.
5.2. Інше тлумачення правових норм щодо повноважень ВРП означало б зведення її функцій до суто формальних, а обов`язок і відповідальність за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу було б ілюзорним.
5.3. Позаяк на ВРП покладено обов`язок сформувати такий суддівський корпус, представники якого викликали б довіру у громадян України, то у ВРП виникає обов`язок перевірити дані, що характеризують особисті та моральні якості особи, яка претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганною. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, а саме від людей, які займають посади суддів.
5.4. ВРП має доволі широкі межі оцінки як у частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Однак такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню ВРП - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.
5.5. Автор заперечення наголошує на тому, що не можуть бути предметом оцінки судом дискреційні повноваження ВРП.
5.6. Вважає безпідставними твердження позивача в апеляційній скарзі, що оскаржуване рішення ВРП і рішення її дисциплінарного органу містять суперечності в правовій позиції Ради.
5.7. За своєю правовою природою спірне рішення та рішення дисциплінарного органу про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності є результатом різних, непов`язаних між собою проваджень: перше є підсумком розгляду дисциплінарної справи стосовно судді, тоді як предметом останнього був розгляд питання про призначення судді на посаду. Отже, це різні правові поняття, в основі кожного з яких лежать відмінні фактичні та юридичні підстави (мірило) оцінки.
5.8. Інші доводи, викладені у відзиві, перекликаються з висновками суду першої інстанції.
5.9. У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги й просив її задовольнити. При цьому також наголосив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ВРП не обговорювала, не досліджувала обставин, пов`язаних із підготовкою Висновку, не висловлювала своїх зауважень з приводу поведінки кандидата і не надала йому можливості висловити свої пояснення і, відповідно, почути його аргументи.
5.10. Представник відповідача просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги й залишити без змін рішення суду першої інстанції. При цьому в судовому засіданні вона також пояснила, що рішення ВККСУ № 28/зп-19 і № 637/вс-19 щодо оцінювання кандидата на посаду судді та рекомендації призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС були об`єктивними, мотивованими і законними. ВРП не отримувала жодних інших відомостей про ОСОБА_1 чи його поведінку окрім матеріалів оцінювання, які надійшли з ВККСУ разом із рекомендацією про призначення на посаду судді. У той же час, ВРП використала свої дискреційні повноваження і відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Велика Палата заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи, перевірила мотиви апеляційної скарги й у межах апеляційного перегляду встановила таке.
6. Обставини справи
6.1. Президент України Указом від 10 листопада 2009 року № 918/2009 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Бахмацького районного суду Чернігівської області строком на п`ять років, а Верховна Рада України постановою від 21 травня 2015 року № 479/VІІІ обрала його на посаду судді цього суду безстроково.
6.2. 16 серпня 2018 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1, обґрунтована тим, що 02 березня 2018 року останній склав "Експертний висновок ОСОБА_1" для Високого суду Британських Віргінських Островів на замовлення приватних осіб. У цьому висновку ОСОБА_1, на думку заявника, публічно піддав сумніву судові рішення національних судів.
6.3. ОСОБА_2 вважав такі дії ОСОБА_1 та зазначення ним свого статусу судді у Висновку намаганням використати свій статусу з метою незаконного отримання матеріальних благ або іншої вигоди.
6.4. 15 березня 2019 року Перша ДП ВРП ухвалила рішення № 773/1дп/15-19 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 та припинила дисциплінарне провадження щодо нього.
6.5. Рішення Першої ДП ВРП Рада залишила без змін своїм рішенням від 24 жовтня 2019 року № 2812/0/15-19.
6.6. ВККС рішенням від 02 серпня 2018 року № 185/зп-18 оголосила конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, серед яких - 23 вакантних посад у КЦС у складі Верховного Суду.
6.7. 06 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду як особа, яка відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 38 Закону № 1402-VІІІ, а також про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
6.8. ВККС рішенням від 08 жовтня 2018 року № 88/вс-18 допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на посаду судді КЦС ВС, а рішенням від 18 жовтня 2018 року № 231/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів КЦС ВС, стосовно яких проводилася спеціальна перевірка, зокрема ОСОБА_1 .
6.9. 06 березня 2019 року ВККС ухвалила рішення № 509/вс-19, яким ОСОБА_1 визнала таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у КЦС ВС, та визначила, що за результатами кваліфікаційного оцінювання він набрав 730,25 бала, зокрема: за результатами анонімного письмового тестування - 75,75 бала, за практичне завдання - 84,5 бала, за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) з урахуванням результатів іспитів, дослідження інформації, яка міститься в досьє кандидата, та співбесіди - 387,25 бала, за критерієм професійної етики - 190 балів, за критерієм доброчесності - 153 бали.
6.10. Того самого дня ВККС ухвалила рішення № 28/зп-19, яким затвердила рейтинг кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів КЦС ВС, та рішення № 637/вс-19, яким внесла рекомендацію ВРП щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
6.11. ВРП 20 березня 2019 року ухвалила рішення № 884/0/15-19, яким відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
6.12. У своєму рішенні ВРП вказала на те, що поведінка ОСОБА_1 щодо складання Висновку та його ставлення до такої поведінки викликали сумнів щодо його відповідності критерію професійної етики та є обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі його призначення на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
6.13. ОСОБА_1 не погодився з рішенням ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення його на посаду судді КЦС ВС і звернувся до суду з позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
7. Релевантні джерела права та акти їх застосування
7.1. Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державною, концепт якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
7.2. Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
7.3. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади,, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
7.4. Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
7.5. За частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
7.6. Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.
7.7. За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.