УХВАЛА
27 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 906/1330/21
Провадження № 12-38гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 (суддя Соловей Л. А.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Мельник О. В., Гудак А. В.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)
про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту,
УСТАНОВИЛА:
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - Відповідач) з позовом про визнання недійсним протоколу № 2 загальних зборів від 06.07.2019 та визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - Релігійна організація УПЦ) у новій редакції.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані загальні збори 06.07.2019 були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля Релігійної організації УПЦ та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.
Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної організації в новій редакції, тому протокол № 2 від 06.07.2023 та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.
3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Судові рішення обґрунтовані посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", в якому ЄСПЛ зауважив, що при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на прецедентне право ЄСПЛ, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
Суди попередніх інстанцій вказали, що оскільки на загальних зборах членів релігійної громади 06.07.2019 приймалося рішення лише про зміну підлеглості територіальної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, натомість жодного рішення про відвідування церкви не приймалося, то відсутні підстави вважати, що відбулося втручання у право Позивача на свободу віросповідання.
З огляду на наведене суди дійшли висновку про те, що рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача. Ці висновки обґрунтовані також посиланням на схожу позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц.
Суди також вказали, що за змістом статуту Відповідача (у редакції 1991 року) не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.
При цьому встановлено, що на загальних зборах 06.07.2019 були присутніми 10 парафіян, на зборах 20.01.2019 - 28 членів релігійної громади, однак ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідної кількості присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умов правомочності парафіяльних зборів.
Водночас, на переконання судів, особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійної громади, можуть бути членами релігійної громади.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідання, необхідне в демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може обмежуватись особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача, а відтак він не довів порушення своїх прав оскаржуваним рішенням та неправомірності його прийняття.
Разом з цим суди звернули увагу на те, що відповідно до частини восьмої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громадян, яка не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їх власником (користувачем), відтак Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади з канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.
Місцевий та апеляційний господарські суди вказали, що спірні рішення загальних зборів від 06.07.2019, на яких прийнято статут у новій редакції, є чинними, а Позивач не навів та не надав доказів невідповідності статуту в новій редакції нормам законодавства, отже, підстави для визнання його недійсним відсутні.
5. 10.12.2022 Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просить прийняті у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
6. Скаржник вважає, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок застосування норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах.
7. На думку Скаржника, суди попередніх інстанцій допустили порушення статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, щодо того, що вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
8. Скаржник послався також на те, що суди допустили грубі порушення вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у тій же постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункти 66-72), при дослідженні доказу - додатка до протоколу № 2 від 06.07.2019, який підписаний не членами Релігійної організації УПЦ.
9. Скаржник вказав, що фактично предметом позову є той факт, що прийняття рішення про перереєстрацію релігійної громади відбулось за участю неповноважних осіб, які взагалі не були членами Релігійної організації УПЦ, а не лише порушення прав настоятеля ОСОБА_1 та релігійної громади Української Православної Церкви щодо права на сповідування своєї релігії. А за змістом статуту у редакції 1991 року суди не встановили будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, що давало б можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.
Ні цей статут, ні законодавство не містять поняття фіксованого членства в релігійній організації, визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади.
10. Скаржник послався на те, що суди не врахували доказ на підтвердження кількості членів релігійної організації - протокол парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ від 20.01.2019 № 2, яким було визначено кількість членів релігійної громади - 28 осіб. Наведене свідчить про неправильне застосування судами статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо вимог до кворуму загальних зборів.
11. Скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а суди, на думку Скаржника, помилково ототожнюють поняття "територіальна" та "релігійна" громади, тоді як правильним є застосування, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях, тому врахуванню не підлягають рішення, ухвалені не членами релігійної громади.
12. Ухвалою від 25.01.2023 КГС ВС відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та призначив справу до розгляду.
13. Ухвалою від 14.03.2023 колегія суддів КГС ВС цю справу передала на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, оскільки вважала за необхідне уточнити висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" з метою забезпечення правової визначеності та подолання наявних сумнівів стосовно тлумачення вимог чинного законодавства.
14. Ухвалою від 31.03.2023 справа прийнята та призначена до розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, а ухвалою від 20.06.2023 передана на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів палати вважає, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, вважають, що у цій справі необхідно перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" на гарантовані Конституцією України та Конвенцією права Позивача, у зв`язку із чим необхідно вирішити такі питання: