ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 295/424/21
провадження № 51-619км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6
(в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060020004021, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Клевань Рівненського району Рівненської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, котрий тимчасово проживав у АДРЕСА_2, раніше судимого, останній раз вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області
від 19 вересня 2017 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, 21 серпня 2020 року звільненого по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3
ст. 185 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ВирокомКорольовського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки.
Ухвалено початок строку відбуття покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_7, а саме з 25 листопада 2020 року, зараховано строк перебування його під вартою в строк відбутого покарання з дня затримання по день набрання вироком законної сили на підставі ст. 72 КК.
Крім того, запобіжний захід щодо ОСОБА_7 залишено попередній - тримання під вартою, продовжено строк його дії на 60 днів, тобто до 17 червня 2021 року, включно.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 серпня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 задоволено. Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вироком Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасовано, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 листопада 2020 року приблизно о 21 год., перебуваючи поруч з будинком
АДРЕСА_3, діючи повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, проникнувши через незачинені передні ліві дверцята до салону автомобіля марки "ВАЗ 2103", державний номерний знак НОМЕР_1, звідти намагався викрасти майно, що належить ОСОБА_9, загальною вартістю 1404,5 грн та склав його поряд із автомобілем. Проте з причин, що не залежали від волі ОСОБА_7, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий ОСОБА_10 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначення покарання та застосувати до нього положення ст. 69 КК, призначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк два роки. Вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційний суд належно не врахував того, що ОСОБА_7 повністю визнав себе винним і за його клопотанням у порядку ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд першої інстанції розглядав справу без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались. При цьому зазначає, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, вибачився в судовому засіданні за вчинений злочин, все майно було повернуто потерпілому й останній не наполягав на призначенні суворого покарання, відсутня будь-яка заподіяна шкода, ОСОБА_7 має тяжкі інфекційні захворювання, опинився в складних життєвих обставинах (вихованець дитячого будинку, без постійного місця проживання). Крім того, вказує на відсутність обставин, які би обтяжували покарання. На думку захисника, рішення апеляційного суду про призначення ОСОБА_7 реального покарання у виді трьох років позбавлення волі є помилковим, враховуючи обставини цієї справи, а саме те, що ОСОБА_7 вчинив лише один епізод незакінченого замаху на ненасильницький злочин, щиро розкаявся, потерпілий не наполягав на призначенні йому суворого покарання.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 просив касаційну скаргу задовольнити,вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити та пом`якшити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6, прокурора ОСОБА_5, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК,та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статей 50і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.