Постанова
Іменем України
17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 759/16306/21-ц
провадження № 61-3668св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗН УА", ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року у складі судді Вовк С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗН УА" (далі - ТОВ "ЗН УА"), ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 дізнався із мережі Інтернет, що відносно нього розповсюджено негативну, недостовірну інформацію наступного змісту: "Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", - добавляет ОСОБА_5 .
Зазначена інформація розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_2 назвал список кандидатов Банковой на должность главы КГГА", у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Викладена інформація надзвичайно обурює позивача як колишнього мера столиці, оскільки вона є неправдивою та такою, що аж ніяк не відповідає дійсності. Пан ОСОБА_1 не крав жодних активів, не здійснював жодних протиправних діянь, доказів протилежного немає ні у відповідача, ні взагалі в об`єктивній дійсності. Про негативний характер поширеної інформації, крім об`єктивних факторів, свідчить і висновок експерта, складений на замовлення сторони позивача в порядку статей 102, 106 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). До поширення спростовуваної інформації позивач мав надзвичайно позитивну соціальну оцінку в очах співгромадян, поширення недостовірної інформації щодо причетності до певних протиправних діянь серйозно вплинуло на душевний стан позивача, який був і залишається надзвичайно обуреним цією відвертою нісенітницею, що, в свою чергу, неминуче негативно впливає на його моральний стан та фізичне самопочуття, а також надзвичайно турбує його близьких та родичів. Неправомірними діями відповідачі завдали позивачу величезну моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед надзвичайно великого кола осіб недостовірної негативної інформації.
Позивач просив:
визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту: "Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность городаукраденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", - добавляет ОСОБА_5 ;
зобов`язати ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА",ОСОБА_3 спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: " Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1, у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті "ІНФОРМАЦІЯ_6" у мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ;
стягнути солідарно з ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації;
судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи сторони не заперечували факт поширення вказаної інформації відповідачами, а відтак за правилами частини першої статті 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню. Позивач, враховуючи матеріали справи, зміст публікації, інформацію яку намагається оскаржити, посаду, яку обіймав, - є публічною фігурою (особою). На момент поширення вказаної інформації позивач був депутатом Київської міської ради. Оскільки позивач є публічною особою, то межа допустимої критики по відношенню до позивача, як до публічної особи, може бути висловлена в значно гострішій формі ніж по відношенню до звичайного громадянина, а застосування певних словосполучень в контексті розповсюдженої інформації не можна сприймати як твердження про вчинення конкретної дії, яка підпадає під ознаки кримінального правопорушення.
Висвітлення відповідачами в мережі Internet інформації про повернення в комунальну власність міста "активів" не порушують немайнові права позивача та не характеризують його як злісного порушника законів. Зокрема, побудова конструкцій виразів: "активное разоблачение деяний ОСОБА_8", "Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы" свідчить про те, що спірна стаття є власною думкою, оціночним судженням, оскільки автор висловила лише власні переконання та погляди щодо політичних процесів столичного життя та надано критичну оцінку діяльності різних публічних осіб, що викликає чималий інтерес у суспільства, ґрунтуючись на численних повідомленнях засобів масової інформації та з власних джерел як журналіста.
Будь-якої інформації про кваліфікацію експерта, яка склала висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 червня 2021 року № 3130, матеріали справи не містять.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Мироненко М. Д., подану в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 6 500 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в тому, що доводи позивача про те, що відповідач звинуватила у скоєнні конкретних злочинів, є безпідставними, оскільки ОСОБА_5 висловлювала свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, такі як "активное разоблачение деяний", "Конституция - ничто, справедливость - все", "Власть показательно возвращала", " Что она с ними делала потом - тема не этого материала", "Однако точно повод боятся для ОСОБА_9", і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень.
Зміст статті зводився до оцінки методів політичної боротьби за крісло мера м. Києва і фраза: "Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы" підкреслювала саме дії влади, які, на думку ОСОБА_5 були показовими, акцентованими саме на тому, що вони повертають викрадені активи і саме тому необхідно було змінити законодавство щодо виборів мера і призначення голови Київської міської державної адміністрації. І те, що ці дії влади, на думку автора, були лише показовими, направленими не на повернення вкрадених активів, а для досягнення певних політичних цілей підтверджується наступною фразою "Что она с ними делала потом - тема не этого материала". З урахуванням наведеного, фраза щодо викрадених активів ОСОБА_1 не стверджувала про викрадення ним активів, а нагадувала читачам меседж, з яким влада виходила до суспільства обґрунтовуючи свої дії, вказувала на методи, якими діяла влада за часів ОСОБА_12 для досягнення поставлених нею цілей.
Таким чином, оспорювані висловлювання відносно особи позивача у публікації є оціночними судженнями, відображають власні думки відповідача, засновані на баченні певних політичних подій у м. Києві, зокрема, наводять відповідні приклади і піддають критиці дії.
Висновок експерта не має обов`язкового значення для суду, оскільки оцінка змісту спростовуваної інформації має здійснюватися судом. Надання оцінки спростовуваної позивачем інформації та визначення наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог не потребує спеціальних знань.
Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи представника ОСОБА_1 про те, що в даному випадку мало місце не висловлювання оціночних суджень, а розповсюдження фактів про причетність ОСОБА_1 до вчинення неправомірних дій, оскільки такі доводи не відповідають змісту поширеної інформації.
Суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500 грн, понесені останньою у зв`язку з апеляційним переглядом справи та вказав, що ОСОБА_1 не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу та не довів того, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, в якій просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подає касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення є необґрунтованими і такими, що ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також із порушенням норм процесуального права, без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
суд апеляційної інстанції, застосувавши пункт 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також статті 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація) не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц (провадження 61-5815св18), від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, відповідно до яких ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості. Суд апеляційної інстанції не врахував, що межа допустимої критики публічної особи починається там, де починає діяти презумпція невинуватості у вчиненні правопорушення (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц). Вказівка про широку межу допустимої критики щодо позивача у рішенні суду першої інстанції є помилковою, недоречною;
судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми статті 10 Конвенції (не взято до уваги, що спростування недостовірної інформації є саме тим обмеженням свободи вираження поглядів, яке є необхідним у демократичному суспільстві для захисту репутації та особистих немайнових прав позивача), статті 32 Конституції України (фактично проігноровано конституційне право позивача спростовувати недостовірну інформацію про себе у судовому порядку), статей 275, 277, 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (проігноровано безумовне право фізичної особи на захист своїх особистих немайнових прав та не застосовано норми статті 297 ЦК України), статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (не застосовано висновок Європейського Суду, викладений у рішенні від 08 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії" (пункт 46 "На думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна"). Аналогічний висновок міститься у рішенні Європейського Суду від 29 березня 2005 року у справі "Українська Прес-Ґрупа проти України". Не взято до уваги позицію Європейського Суду у справі "Гудвін проти Об`єднаного Королівства" від 27 березня 1996 року, рішення Європейського Суду від 21 березня 1996 року у справі "Фрессоз та Руар проти Франції", висновки Європейського Суду, викладені у справі "Бусуйок проти Молдови", відповідно до яких засоби масової інформації зобов`язані перевірити інформацію на предмет істинності та достовірності);
суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не дав оцінку доказам, а саме: листу-відповіді Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) від 05 липня 2021 року, листу-відповіді прокуратури м. Києва від 23 квітня 2018 року, копії листа-відповіді від Служби безпеки України (далі - СБУ) від 04 січня 2021 року, копії листа-відповіді від Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві) від 31 грудня 2020 року, висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 червня 2021 року № 3130. Вказані докази підтверджують, що поширена відповідачем інформація може бути перевірена, була перевірена та навіть спростована стороною позивача. Судом апеляційної інстанції в порушення статті 382 ЦПК України не вказано мотивів відхилення аргументів позивача про виключно фактичний характер твердження, яке є недостовірним;
твердження суду першої інстанції про те, що висновок експерта є недопустимим, не відповідає дійсності, оскільки Верховний Суд у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16 досліджував питання прийняття в якості доказу висновку, складеного експертом ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" та відповідно до висновку якого чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установи (за виключенням встановлених законом обмежень), а тому експерти ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності. Позивач вказує, що наявність свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта та присутність у реєстрі судових експертів не є обов`язковим атрибутом висновку експерта у розумінні статті 102 ЦПК України;
судом першої інстанції неправильно застосовано норму статті 30 Закону України "Про інформацію". Вказує, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи, суд не є спеціалістом у галузі семантико-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання, чи є інформація твердженням чи оціночним судженням, спростовуване твердження не є оціночним судженням;
у порушення вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції під час стягнення витрат на правову допомогу не врахував критерій співмірності і помилково вважав суму у розмірі 6 500 грн розумною та співмірною. Так, суд не врахував, що розмір таких витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Вказує, що суд не врахував, що стягнення вказаних витрат не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та розумності (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Позиція інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_2, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, за підписом представника ОСОБА_13, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000 грн.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночного судження, ознаками якого є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Суди правильно вказали, що сам по собі висновок експерта не має обов`язкового значення для суду, оскільки оцінка змісту спростовуваної інформації має здійснюватися судом. Фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Вказують, що оціночні судження, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути і предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від "перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть не коректної критики (постанови Верховного Суду: від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження № 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20). Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач надав докази на спростування поширеної про нього неправдивої інформації, а саме лист-відповідь від прокуратури м. Києва, де вказано, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 160 КК України не притягувався, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувана інформація у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень відповідача, його особистому сприйнятті діяльності позивача, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/16306/21-ц, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 759/16306/21-ц, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року відмовлено.
У квітні 2023 року справа № 759/16306/21-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1, яке підписано представником ОСОБА_4, про участь у судовому засіданні відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщено статтю під назвою : " ІНФОРМАЦІЯ_2 назвал список кандидатов Банковой на должность главы КГГА", в якій, зокрема, зазначено: " Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", - добавляет ОСОБА_5 .
Згідно з висновком лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 червня 2021 року № 3130, проведеної експертом ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" ОСОБА_14, спірна інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, містить інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_1 .
Згідно з листом-відповіддю НАБУ від 05 липня 2021 року у кримінальних провадженнях, які розслідувались та розслідуються НАБУ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не повідомлялось, обвинувальні акти щодо нього не складались.
Відповідно до листа-відповіді прокуратури м. Києва від 23 квітня 2018 року вироки суду стосовно ОСОБА_1 за фактом розкрадання земель відсутні.
Відповідно до листа-відповіді від СБУ від 04 січня 2021 року відомості стосовно ОСОБА_1 як підозрюваного не вносились до Єдиного реєстру досудових розслідувань, його розшук не оголошувався.
Відповідно до листа-відповіді від ГУ НП у м. Києві від 31 грудня 2020 року кримінальні провадження відносно ОСОБА_1 не розслідуються.
Позиція Верховного Суду
Щодо суті спору
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23) зазначено, що: "Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування".
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справа № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23) зазначено, що:
"У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що:
"недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".