Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 466/11778/21
провадження № 61-6604св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року в складі судді Федорової О. Ф. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення.
Позов мотивувала тим, що 08 травня 2020 року придбала у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований. Указувала, що на момент продажу будинку ОСОБА_4 проживав в ньому разом з дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 . Одразу після продажу ОСОБА_4 попросив трохи зачекати, щоб він із сім`єю мав змогу зібрати речі та без поспіху переселитись до іншого житла. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а члени сім`ї колишнього власника відмовляються виселитися добровільно та звільнити будинок.
Оскільки спільне проживання сторін суперечить інтересам позивачки, просила суд ухвалити рішення, яким:
визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком;
усунути їй перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з нього;
визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком;
усунути їй перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення ОСОБА_3 з нього.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 16 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, позов задовольнив:
визнав ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 ;
усунув ОСОБА_1 перешкоди в користуванні вказаним будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із цього будинку;
визнав ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 ;
усунув ОСОБА_1 перешкоди в користуванні вказаним будинком шляхом виселення ОСОБА_3 із цього будинку.
Свої рішення суди мотивували тим, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Визначальним для захисту права на підставі статті 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Суди зазначили, що припинення права колишнього власника користуватися житлом тягне за собою втрату цього права і у членів його сім`ї, а тому в справі, яка переглядається, наявні правові підстави для виселення відповідачів.
При оцінці балансу інтересів сторін суди вказали, що виселення не завдасть шкоди правам та інтересам відповідачів, оскільки вони зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.
Доводи відповідачів про те, що позивачка набула житловий будинок у власність на підставі договору купівлі-продажу, який ОСОБА_4 уклав на вкрай невигідних для себе умовах та під впливом тяжких обставин, суди відхилили, оскільки вказані обставини не входять до предмета доказування в цій справі. При цьому в справі №466/8351/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними на момент розгляду цієї справи презумпція правомірності укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 травня 2020 року не спростована.
Аргументи учасників справи
02 травня 2023 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просили їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційну скаргу мотивували тим, що, придбавши спірне нерухоме майно в 2020 році, позивачка фактично погодилася набути його у власність з особами, які на той момент в ньому проживали. Вказували, що будинок був відчужений ОСОБА_4 під тиском кредиторів на вкрай невигідних умовах, іншого житла не мав і виселятися не збирався. Зазначали, що сам факт переходу права власності на нерухоме майно не є підставою для виселення членів сім`ї колишнього власника без оцінки законності такого виселення на предмет пропорційності у контексті практики ЄСПЛ. Наполягають на тому, що набули право користування житловим приміщенням на законних підставах і таке право підлягає захисту. Посилалися також на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №466/8351/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивувала тим, що суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позову та виселення відповідачів, урахувавши при цьому наявність у них іншого житла. Вказує також, що клопотання відповідачів про зупинення провадження в справі є безпідставним, оскільки відсутня ознака неможливості вирішення цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №466/8351/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою від 25 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження в справі, витребував матеріали справи з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, відмовив.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі від 25 травня 2023 року Верховний Суд указав, що: "У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати оскаржені судові рішення, посилаючись на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження. Зазначають, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16 та постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 2/1326/2058/2012, від 31 жовтня 2019 року в справі № 753/12729/15-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 369/9908/15-ц, від 24 червня 2020 року в справі № 309/1158/18, від 04 жовтня 2021 року в справі № 462/3388/20, від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17; суд необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи".
У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що позивачка набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 558 від 08 травня 2020 року, укладеного з ОСОБА_4 .
Згідно з пунктом 2.1 договору продаж вчинено за 973 400 грн, які повністю сплачені покупцем.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
На момент укладення вказаного договору в спірному житловому будинку проживали без реєстрації члени сім`ї ОСОБА_4 : дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 .
Місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстроване в квартирі АДРЕСА_2, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є 1) наявність у позивача права власності та 2) встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
У справі, яка переглядається, відповідачі набули право користування спірним житловим приміщенням як члени сім`ї ОСОБА_4, який у травні 2020 року відчужив житловий будинок на користь ОСОБА_1 .
У частині першій статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Право користування чужим майном регламентоване, зокрема, у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом (стаття 406 ЦК України).
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року в справі № 522/16228/19-ц (провадження № 61-20948св21) вказано, що: