Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 204/528/21
провадження № 61-20644св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Зайцев Антон Вадимович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня
2021 року в складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О.,
Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Зайцев А. В. (далі - державний реєстратор виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцев А. В.), про скасування реєстраційного запису та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 лютого 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії
№ 07.1/43-7.
Цього ж дня між сторонами було укладено іпотечний договір № 103, відповідно до умов якого позивач передав банку як забезпечення іпотекодавцем зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії квартиру АДРЕСА_1 .
З інформаційної довідки від 26 січня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна позивачу стало відомо, що 22 грудня 2020 року державний реєстратор виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцев А. В. здійснив реєстрацію права власності на вказану квартиру
за АТ "Альфа-Банк".
Позивач вважав, що дії банку щодо реєстрації за собою права власності на іпотечне майно є незаконними, оскільки спірна квартира є його єдиним місцем проживання. Крім того, до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". На думку позивача, всупереч забороні, встановленій вказаним Законом, фактично відбулося звернення стягнення на майно без його згоди як власника.
Також зазначав, що він не отримував жодних повідомлень про подання банком заяви стосовно проведення реєстраційних дій.
ОСОБА_1 просив:
скасувати запис державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева А. В. про реєстрацію права власності за АТ "Альфа-Банк" на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 ;
поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про зазначений об`єкт нерухомого майна, які передували скасованим записам.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від
01 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано реєстраційний запис державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева А. В. про право власності / довірчої власності від 17 грудня 2020 року № 39851168 на квартиру АДРЕСА_2 за АТ "Альфа-Банк".
Поновлено відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2, які передували скасованому запису.
Стягнено з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при надсиланні позивачу
31 липня 2020 року повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням вказав суму заборгованості, яка не відповідає дійсності, оскільки між сторонами основного зобов`язання не було вирішено спір щодо наявності кредитної заборгованості, так як судове рішення у справі № 203/4097/16 набрало законної сили лише 30 вересня 2020 року. Банк в указаному повідомленні вказав суму заборгованості за основним зобов`язанням, яка вдвічі більша аніж та, що визначена судовими рішеннями, оскільки
в судовому порядку позовні вимоги АТ "Альфа-Банк" були задоволені частково,
із загального розміру заборгованості за кредитним договором у сумі
193 434,89 дол. США з ОСОБА_1 судом першої інстанції стягнено 151 586,53 дол. США, з яких: 85 349,82 дол. США - сума заборгованості за кредитом; 66 236,71 дол. США - сума заборгованості за відсотками. Надалі суд апеляційної інстанції зменшив суму заборгованості за відсотками з 66 236,71 дол. США до 44,29 дол. США.
Таким чином, відповідач при зверненні до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності надав йому повідомлення із завищеною вдвічі сумою заборгованості за основним зобов`язанням. На момент надсилання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (31 липня 2020 року) банку було відомо про наявність невирішеного спору щодо підстав стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про спірність кредитної заборгованості. При цьому, письмова вимога про усунення іпотекодержателем порушень, де було б зазначено дійсний розмір кредитної заборгованості, позивачу не направлялась і, відповідно, банк не надав державному реєстратору документ, який підтверджує факт завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої письмової вимоги.
Суд також зазначив, що на спірну квартиру не може бути звернене стягнення, оскільки до позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки застосовуються заборони, передбачені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Крім того, суд врахував, що іпотечний договір від 14 лютого 2007 року № 103 містить суперечливу інформацію, а саме: у пункті 5.9 договору зазначено, що
у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку", пункту 4.6.3 цього договору (застереження про задоволення вимог кредиторів), цей договір є правовстановлюючим документом на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за цим договором, та є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотекодержателем в органах БТІ. Проте зазначений договір пункту 4.6.3 не містить.
Доводи АТ "Альфа-Банк" про те, що позивач зареєстрований за іншою адресою, а тому має інше місце проживання, аніж у спірній квартирі, суд вважав необґрунтованими. У судовому засіданні встановлено, що саме спірне нерухоме майно використовується позивачем як місце постійного проживання і у його власності іншого нерухомого житлового майна немає. При цьому, нерухоме майно, в якому зареєстрований позивач, належить іншій особі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня
2021 року - без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, виходив
з того, що на момент надсилання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору
та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (31 липня 2020 року) банку було відомо про наявність невирішеного спору щодо підстав стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначене свідчить про спірність кредитної заборгованості. Письмова вимога про усунення порушень іпотекодержателем, в якій було б зазначено дійсний розмір кредитної заборгованості, позивачу не направлялась, а державному реєстратору банком не надано документа, який би підтверджував факт завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої письмової вимоги.
Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що на спірну квартиру не може бути звернене стягнення
в позасудовому порядку (у тому числі і шляхом реєстрації права власності за
АТ "Альфа-Банк") згідно з нормами Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Кредитний договір є споживчим, спору з цього приводу між сторонами немає. Крім того, суд правильно врахував, що іпотечний договір від 14 лютого 2007 року № 103 містить суперечливу інформацію.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження банку про те, що позивач зареєстрований за іншою адресою, а тому має інше місце проживання, аніж в спірній квартирі. У судовому засіданні встановлено, що саме спірне нерухоме майно використовується позивачем як місце постійного проживання, будь-яке інше нерухоме житлове майно у його власності не перебуває.
Доводи апеляційної скарги АТ "Альфа-Банк" про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього не може вважатись примусовим стягненням, адже таке право виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору, апеляційний суд вважав необґрунтованими.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року АТ "Альфа-Банк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
висновки судів щодо відсутності між сторонами іпотечного договору угоди про задоволення вимог іпотекодержателя не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. У пункті 5.6.2 іпотечного договору передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Зазначення у пункті 5.9 іпотечного договору пункту 4.6.3 стосовно іпотечного застереження є опискою, правильним слід вважати посилання на пункт 5.6.2 іпотечного договору. Таким чином, укладаючи іпотечний договір, сторони одночасно уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя у формі іпотечного застереження в іпотечному договорі, що повністю узгоджується з вимогами законодавства, в тому числі статтям 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку";
укладення окремого договору між банком та іпотекодавцем про задоволення вимог іпотекодержателя ні норми Закону України "Про іпотеку", ні умови іпотечного договору не вимагають;
суди помилково виходили з того, що рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у справі № 203/4097/16, яке змінене постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, на користь АТ "Альфа-Банк" стягнено суму заборгованості за кредитним договором, що є вдвічі меншою за заборгованість, яка визначена банком у повідомленні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, тому у банку не було правових підстав звертатися до державного реєстратора із заявою про здійснення реєстрації права власності на спірну квартиру в позасудовому порядку. Станом на день проведення реєстраційних дій і дату розгляду справи позичальник не виконав судове рішення про стягнення заборгованості. Дії з примусового виконання судового рішення у справі № 203/4097/16 як на дату вчинення державним реєстратором реєстраційних дій щодо реєстрації предмета іпотеки за іпотекодержателем, так і на дату подання касаційної скарги припинені. Це унеможливлює ймовірність подвійного стягнення з позивача кредитної заборгованості;
сума заборгованості за кредитним договором не є предметом розгляду у цій справі, а її розмір не впливає на право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки. Іпотекодавець не позбавлений права в судовому порядку захистити своє право на отримання різниці між вартістю предмета іпотеки та фактичною сумою заборгованості за кредитним договором;
суди попередніх інстанцій безпідставно посилались на норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього не може вважатись примусовим стягненням, адже таке право виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору. Крім того, позивач зареєстрований в квартирі, що належить на праві власності його матері, а тому його родина має інше житло. Водночас матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт відсутності іншого житла у позивача на час вчинення державної реєстрації права власності на іпотечне майно (спірну квартиру) за банком.
У січні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
згідно з принципом сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party). Таким чином, ризик як описки, так і незрозумілості умови договору має нести відповідач як особа, яка розробила спірну умову;
банк вказує на відсутність необхідності укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таке твердження було б обґрунтованим у разі відсутності посилання на існування такого договору (пункт 4.6.3 іпотечного договору). Саме посилання на відсутній у договорі пункт 4.6.3, який є (мав бути) іпотечним застереженням, вказувало на погоджену сторонами необхідність його укладання у вигляді окремого пункту / розділу у договорі. Тому позивач свідомо розраховував на укладання окремої угоди про задоволення вимог іпотекодержателя у вигляді окремого пункту договору або додаткової угоди до нього;
на час направлення банком позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (31 липня 2020 року) рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості не набрало законної сили. Тому сума заборгованості залишалась невизначеною (була спірною) до дати набрання рішенням суду законної сили, тобто до 30 вересня 2020 року;
доводи банку про те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки позивач зареєстрований не в спірній квартирі, а за адресою: АДРЕСА_3, і ця обставина не виключає можливість перебування у власності іншого нерухомого майна на момент проведення державної реєстрації за іпотекодержателем спірної квартири, є безпідставними.
У судовому засіданні встановлено, що саме спірне нерухоме майно використовується позивачем як місце постійного проживання, а в його власності будь-яке інше нерухоме житлове майно не перебуває. Представник відповідача в судовому засіданні підтвердила, що нерухоме майно, де зареєстрований позивач, належить іншій особі. Таким чином, реєстрація позивача за іншою адресою обумовлена умовами іпотечного договору, які забороняють реєстрацію місця проживання у спірній квартирі після укладання іпотечного договору.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року провадження у цій справі зупинено до закінчення розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року касаційне провадження у справі поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року касаційне провадження у справі поновлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі
№ 481/2174/14-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 2-443/15 (760/16916/14-ц),
від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 31 липня 2018 року у справі
№ 826/9658/15 (провадження № К/9901/3238/18), від 16 травня 2018 року
у справі № 459/3560/15-ц (провадження № 61-4868св18), від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17, від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від
29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі
№ 815/2595/17, від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 13 червня 2018 року у справі
№ 645/5280/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня
2012 року у справі № 21-236а12, від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11,
від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 14 лютого 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк" (надалі назву змінено на ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк",
і ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 99 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних за користування кредитом на строк до 13 лютого 2022 року.
14 лютого 2007 року між тими ж сторонами укладено іпотечний договір № 103, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку як забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2.4.7 вказаного іпотечного договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із зобов`язань, передбачених договором кредиту,
та / або пунктами 2.1.1 - 2.1.11 цього договору для задоволення в повному обсязі своїх вимог, що вказані в пунктах 1.3, 2.4.5 цього договору, які визначаються на момент фактичного задоволення.
Відповідно до пунктів 5.4, 5.6.2 іпотечного договору дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у разі невиконання іпотекодержателем зобов`язань, передбачених договором кредиту (в тому числі в разі несвоєчасного погашення процентів) та / або у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, передбачених підпунктами 2.1.1 - 2.1.11 цього договору, та / або у разі припинення (обмеження) дієздатності (правоздатності) іпотекодавця. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
28 червня 2008 року сторони уклали додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії та збільшили процентну ставку до 14 % з 01 липня 2008 року.
11 листопада 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого
є АТ "Альфа-Банк", і ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким викладено цей договір та графік погашення кредитної заборгованості у новий редакції.
У цей же день між ними укладено договір про внесення змін № 3, в якому узгоджено порядок зарахування сплачених позичальником коштів.
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня
2018 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено
з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 14 лютого 2007 року № 07.1/43-7
в розмірі 151 586,53 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення становить 4 375 605,82 грн, з яких: 85 349,82 дол. США - сума заборгованості за кредитом; 66 236,71 дол. США - сума заборгованості за відсотками. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 56 879,83 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за відсотками, зменшено суму заборгованості за відсотками
з 66 236,71 дол. США до 44,29 дол. США. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Крім того, змінено рішення суду першої інстанції
в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судового збору та зменшено суму з 56 879,83 грн до 36 967,11 грн.
Листом від 31 липня 2020 року банк надіслав на адресу позивача письмове повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Це повідомлення позивач отримав 02 вересня
2020 року.
17 грудня 2020 року державний реєстратор виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцев А. В. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності АТ "Альфа-Банк" на квартиру АДРЕСА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 грудня 2020 року, індексний номер 55859956, номер запису про право власності / довірчої власності 39851168.
Станом на час розгляду справи заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 14 лютого 2007 року, яка визначена судовими рішеннями, не сплачена.
Відповідно до довідки Голови правління ОСББ "Робочий" від 27 січня 2021 року позивач постійно проживає в квартирі
АДРЕСА_2 з 2002 року до теперішнього часу.
У ОСОБА_1, крім спірної квартири
АДРЕСА_2, у власності іншого житла немає.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку").
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України "Про іпотеку").
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення
90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина п`ята статті 37 Закону України "Про іпотеку"
в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).