ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2023 року
м. Київ
справа №380/5901/20
адміністративне провадження № К/9901/18220/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя: Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року (головуючий суддя: Онищкевич Т.В., судді: Обрізко І.М., Сеник Р.П.) у справі № 380/5901/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивачка або ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 16 грудня 2020 року позов задовольнив.
Визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12 лютого 2020 року № ЛВ5273/592/АВ/ФС.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.
19 травня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
Позивачка не скористалась правом на подання відзиву.
Колегія суддів враховує, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед має активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Висновки щодо застосування норм права такого змісту наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21, висловлюючи яку, Судом було враховано й правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Пономарьов проти України" (рішення від 03.04.2008, заява №3236/03, п. 41), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява №50966/99, від 14.10.2003).
Також колегія суддів наголошує, що згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 цього ж Кодексу учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Висновки щодо застосування таких норм права висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постанові від 09.02.2023 у справі № 295/14365/19, де колегія суддів зауважувала, що учасники справи, зобов`язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень, у зв`язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про неухильне виконання покладених на нього обов`язків як учасника справи і намір добросовісної реалізації права на апеляційний перегляд справи.
У вищевказаній постанові Верховного Суду також підкреслено, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини у пункті 35 рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain, заява №11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявити особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі "Сухорубченко проти Росії" (Sukhorubchenko v. Russia), заява №69315/01, пункт 48, від 10.02.2005; ухвала щодо прийнятності у справі "Гуржій проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03 від 01.04.2008).
Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд встановив строк для надання відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії ухвали та роз`яснив, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала про відкриття касаційного провадження разом з матеріалами касаційної скарги була надіслана засобами поштового зв`язку на вказану позивачем та останню відому суду поштову адресу.
Водночас, вищевказане поштове відправлення було повернуто до Верховного Суду у зв`язку з закінченням терміну його зберігання, про що працівником поштового зв`язку складено довідку.
Положення процесуального закону не передбачають прямого обов`язку суду щодо повторного направлення кореспонденції стороні, якій поштове відправлення не було вручене із обставин, які не залежали від суду. Подібні за змістом висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2022 року у справі №910/1730/22.
За таких обставин та приписів норм процесуального права і висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів вважає, що позивач повідомлений про відкриття касаційного провадження у цій справі й про прийняття відповідного судового рішення у формі ухвали з цього питання, мав можливість отримати матеріали касаційної скарги, ознайомитися з їх змістом, подати обґрунтований відзив на касаційну скаргу, однак таким правом з невідомих Суду причин не скористався.
Частиною ж четвертою статті 338 КАС України, що відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженою посадовою особою відповідача Вільховою О.О. видано наказ від 17 грудня 2019 року № 2501-П та направлення від 17 грудня 2019 року № 2501, якими головним державним інспекторам Меленюк Г.С. та Макар В.А. доручено провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 . Вказаний наказ прийнятий на підставі звернення ОСОБА_2 .
За наслідками інспекційного відвідування 02 січня 2020 року складено Акт інспекційного відвідування № ЛВ5273/592/АВ, у якому вказано, що 26 грудня 2019 року головним державним інспектором здійснено вихід за адресою фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, а саме АДРЕСА_1 (територія ринку).
За робочим місцем продавця виявлено особу, яка назвалась ОСОБА_3 та повідомила, що стажується у підприємця третій день. Наказу на прийняття та повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_3 у ході інспекційного відвідування не надано.
Під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надано письмове пояснення стосовно ОСОБА_2, яка стажувалась у неї з 04 грудня 2019 року по 06 грудня 2019 року. Наказу на прийняття та повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_2 у ході інспекційного відвідування не надано.
02 січня 2020 інспектором праці видано припис № ЛВ 5273/592/АВ/П про усунення виявлених порушень.
17 січня 2020 позивачці скеровано повідомлення про одержання документів, у якому повідомлено про отримання акта від 02 січня 2020 року № ЛВ5273/592/АВ, який є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).
Розглянувши справу, уповноваженою особою ОСОБА_4 встановлено наявність порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частин 1,3 статті 24 КЗпП України, постанови КМУ від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" (далі також Постанова № 413)
За наслідками розгляду справи винесено постанову № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що висновок відповідача про допуск позивачем до роботи особи без укладання трудового договору, якого відповідач дійшов в ході інспекційного відвідування позивача, є таким, що не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Позивач стверджує, що між нею та гр. ОСОБА_2 не існує трудових відносин і ця особа не здійснювала продажу товарів у її магазині. Отже, порушення позивачем вимог, зокрема, статті 24 КЗпП України, не відповідає дійсності.
Вказує, що за змістом постанови № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року відповідачем на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 283 380,00 гривень. Акцентує увагу на тому, що абзац 2 частина 2 статті 265 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 378-ІХ від 12 грудня 2019 року) не передбачає такої санкції на час прийняття постанови. Вважає, що до неї, як платника єдиного податку повинно було бути застосовано попередження. Дані факти свідчать про те, що суб`єкт владних повноважень перевищив свої повноваження, грубо порушив норму закону та наклав штраф у розмірі, який не передбачений абзацом 2 частина 2 статті 265 КЗпП України.
В свою чергу, відповідач у відзиві на позов зазначив, що притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції частини другої статті 265 КЗпП України, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування). Положення нової редакції статті 265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України". З огляду на наведене, оскільки порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини І, 3 статті 24 КЗпП України, ПКМУ №413 зафіксоване актом інспекційного відвідування № ЛВ 5273/592/АВ від 02 січня 2020 року, тобто до набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" - постановою про накладення штрафу № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року правомірно застосовано санкцію, передбачену абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України в тому розмірі, що був передбачений статтею 265 КЗпП України на момент виявлення (фіксації актом інспекційного відвідування) порушення вимог трудового законодавства.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для накладення на позивачку штрафу у сумі 283 380,00 гривень на підставі попередньої редакції статті 265 КЗпП України, у зв`язку із набранням чинності 02 лютого 2020 року Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ, яким було внесено зміни до статті 265 КЗпП та пом`якшено відповідальність за порушення законодавства про працю.
За позицією суду апеляційної інстанції, набуття особою статусу підприємця не нівелює її конституційних прав і свобод, передбачених для фізичної особи, зокрема, частиною 1 статті 58 Конституції України.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх такими, що прийнятті без врахування рішення Конституційного Суду України у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України та вважає необхідним та доцільним наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у цих та подібних правовідносинах.
Вважає, що положення нової редакції статті 265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України".
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Головне управління Держпраці у Львівській області, є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі також Закон № 877-V).
Так, за приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з цим Законом орган державного нагляду має право здійснювати планові, позапланові заходи здійснення державного нагляду. Підстави, порядок їх здійснення та необхідні розпорядчі документи органу державного нагляду, визначені статтями 5, 6, 7 цього Закону № 877-V.