Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 344/17277/20
провадження № 61-12590св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позову посилався на таке.
20 травня 2014 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кошти у розмірі 80 000,00 дол. США зі строком повернення до 25 грудня 2015 року.
Позичальник своє зобов`язання належним чином не виконав та в обумовлений строк не повернув кошти в повному обсязі.
У січні 2018 року відповідач у рахунок часткового погашення боргу передав позивачу баштовий кран вартістю 12 000,00 дол. США. Повернення частини боргу у вказаний спосіб позивач вважав перериванням позовної давності.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання щодо повернення отриманих у борг грошових коштів, позивач просив стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 68 000,00 дол. США та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 10 077,00 дол. США, на загальну суму 78 077,00 дол. США, що в еквіваленті становить 2 229 746,39 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 68 000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 1 904 652,80 грн, 3 % річних у сумі 10 077,00 дол. США, що в еквіваленті - 282 252,74 грн, а всього 78 077,00 дол. США, що в еквіваленті - 2 186 905,54 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, доказів на спростування чого відповідач не надав.
Оскільки на час звернення до суду позичальник погасив борг у сумі 12 000,00 дол. США, то з нього підлягає стягненню решта боргу - 68 000,00 дол. США, а також 3 % річних за період з 25 грудня 2015 року до 02 грудня 2020 року в сумі 10 077,00 дол. США.
Також суд вважав, що у зв`язку із поверненням у січні 2018 року частини позики шляхом передачі позивачу баштового крана відбулось переривання позовної давності, а тому заява представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговує на увагу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Із розписки від 20 травня 2014 року, на підставі якої позивач просив стягнути борг та 3 % річних з відповідача випливає, що ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 80 000,00 дол. США, зобов`язується їх віддати протягом 2015 року, до 25 грудня 2015 року. Однак розписка не містить умов отримання позичальником у борг коштів та дати їх отримання. Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_2, які позивач вимагає повернути, останній суду не надав.
Зазначення у цій розписці про зобов`язання відповідача повернути борг не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та що позивач передав відповідачу грошові кошти, оскільки заборгованість могла виникнути на підставі інших правовідносин.
Отже, позивач не довів існування між сторонами відносин за договором позики, а тому у відповідача відсутні зобов`язання перед позивачем зі сплати боргу та похідних сум. Суд не взяв до уваги доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така підстава для відмови у задоволенні позову застосовується лише у разі визнання позовних вимог обґрунтованими. Однак суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідачем при розгляді справи не спростована дійсність відповідного правочину (розписки), у тому числі не доведено належними та допустимими доказами неотримання від позивача коштів у розмірі 80 000,00 дол. США (або вчинення позивачем протиправного діяння відносно відповідача до та/або після складення ним відповідної розписки).
Також відповідач не довів належними доказами повернення всієї суми боргу позивачу, оскільки на момент розгляду справи у суді оригінал розписки про отримання позики у ОСОБА_2 був відсутній.
Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування зазначених обставин та досліджених доказів, не врахував указані норми матеріального права, не встановив належним чином, які правовідносини склалися між сторонами, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Таким чином, Верховний Суд у постанові від 16 червня 2022 року дійшов висновку, що при розгляді цієї справи необхідно надати відповідну оцінку заяві відповідача ОСОБА_2, поданій у суді першої інстанції, про застосування позовної давності та доводам позивача ОСОБА_1 про переривання позовної давності.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки встановивши, що між сторонами укладений договір позики 20 травня 2014 року з кінцевим терміном повернення до 25 грудня 2015 року, а позов пред`явлений 14 грудня 2020 року, тобто позивачем пред`явлений позов з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 .
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив подану ОСОБА_1 копію розписки за його підписом про те, що він у рахунок погашення боргу отримав від ОСОБА_2 баштовий кран КБ-308, як еквівалент 12 000,00 дол. США, яка свідчить про переривання позовної давності. На думку суду, подана розписка не відповідає вимогам статті 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме не містить дати її складання, підпису ОСОБА_2 про часткове погашення боргу та ним не визнається, не зазначено, який борг погашається, та вчинена не в такій самій формі, що й договір позики.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасувати, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року залишити в силі.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.
Під час нового розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів було відхилено його доводи щодо переривання позовної давності у спірних між ним та ОСОБА_2 правовідносинах, скасовано законне рішення суду першої інстанції та за заявою представника відповідача застосовано наслідки спливу позовної давності, у зв`язку з чим йому відмовлено в задоволенні позову.
На підтвердження факту отримання ним баштового крана КБ-308, як еквівалента 12 000,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 20 травня 2014 року він на ім`я ОСОБА_2 написав відповідний документ (розписку), оригінал якого передав ОСОБА_2, а собі залишив його копію.
Він не проставив дати складання вказаного документа (розписки) (січень 2018 року) внаслідок власної юридичної необізнаності, а також внаслідок своєї довіри ОСОБА_2, в порядності якого він на той час не сумнівався.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження як самого факту, так і часу переривання позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема розписка ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 баштового крана КБ-308, пояснення свідка ОСОБА_1 в судовому засіданні від 17 листопада 2022 року.
Крім того, у цій справі відсутні підстави для застосування статті 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено форму зміни або розірвання договору, на яку безпідставно послався суд апеляційної інстанції.
Тому подана ним копія розписки про отримання баштового крана, як еквівалента 12 000,00 дол. США, є документом на підтвердження факту часткового виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, тобто одним із доказів такої обставини (письмовим доказом у справі), а не формою договору про зміну умов договору позики від 20 травня 2014 року, як вважав суд апеляційної інстанції.
Водночас належною нормою права, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є норма статті 545 ЦК України, яка врегульовує порядок підтвердження виконання зобов`язання.
Його пояснення як свідка в судовому засіданні 17 листопада 2022 року взагалі залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.
Крім того, у письмових поясненнях на апеляційну скаргу, поданих до суду апеляційної інстанції, він зазначав про те, що в разі, якщо апеляційний суд дійде протилежного його позиції висновку щодо питання позовної давності, він просив вказані обставини вважати поважними причинами, внаслідок яких звернення до суду фактично відбулося пізніше ніж через три роки після настання часу виконання зобов`язань за договором, а тому просив проаналізувати всі ці обставини, а також процесуальну поведінку відповідача у цій справі протягом всього часу її розгляду, з точки зору справедливості і добросовісності, та захистити його порушене право на підставі частини п`ятої статті 267 ЦК України.
Також просив врахувати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у близьких дружніх стосунках та він не сподівався на те, що у майбутньому відповідач відмовиться повертати кошти, оскільки не мав підстав сумніватися у його порядності. Отримавши фактично еквівалент частини боргу у розмірі 12 000,00 дол. США, він був впевнений у подальшому добросовісному виконанні ОСОБА_2 решти своїх зобов`язань, що позовна давність перервалася і розпочалася заново.
Позиція відповідача по суті спору не була послідовною, пояснення змінювалися і суд мав критично віднестися до них при встановленні дійсних обставин справи.
Враховуючи зазначене, сама процесуальна позиція відповідача ОСОБА_2 у цій справі мала бути проаналізована апеляційним судом в контексті принципу добросовісного використання стороною наданих їй процесуальних обов`язків.
Проте суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові відступив від цього принципу, поставивши в основу свого рішення виключно принцип формалізму.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 640/22879/14-ц, постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 та від 08 листопада 2017 року у справі
№ 6-2891цс16, відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У лютому 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванов А. О., у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що позивач стверджував, що підставою для звернення до Верховного Суду стала відсутність правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 264, 654 та 545 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме щодо існування розписки кредитора про отримання від боржника майна у користування як еквівалента певної суми боргу за позикою, а також щодо того, чи є така розписка кредитора належним доказом виконання зобов`язання боржником. Проте такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки з питань, означених позивачем, існує усталена судова практика Верховного Суду.
Крім того, позивач зазначав, що нібито у січні 2018 року відповідач передавав йому в користування баштовий кран в рахунок погашення боргу відповідача перед позивачем. Проте суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повторно, врахувавши висновки Верховного Суду, детально дослідив доводи сторін спору щодо перебігу позовної давності
Копія розписки, надана позивачем, не містить жодних застережень про неможливість повернення боргового документа (розписки відповідача) або причини такої неможливості.
Теоретична передача в користування позивача відповідачем майна (крана) спричинила зміну умов повернення позики (не у грошовій, а у натуральній формі), тому така зміна мала б бути оформлена в тій же формі, що і правочин позики (двостороння угода за згодою сторін). Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність розписки позивача положенням статті 654 ЦК України є правильним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що 20 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики в сумі 80 000,00 дол. США, що підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_2 від 20 травня 2014 року, у якій зазначено: "Я, ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 80 000 $, зобов`язуюсь віддати на протязі 2015 року, станом по 25.12.2015 року" (т. 1, а. с. 5).
Відповідно до копії розписки за підписом ОСОБА_1, він у рахунок погашення боргу за вказаною розпискою отримав від ОСОБА_2 баштовий кран КБ-308, як еквівалент 12 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 6).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.