Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
місто Київ
справа № 175/5124/19
провадження № 61-1535св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор - керівник Центральної окружної прокуратури м. Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,
відповідачка - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора - заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року, постановлене суддею Новік Л. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Биліни Т. І., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Прокурор - керівник Центральної окружної прокуратури м. Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області
(далі - Новоолександрівська сільська рада) у грудні 2019 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, у якому просив витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 08 га, кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840833112214, на користь територіальної громади селища Дослідне в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Прокурор обґрунтовував позов тим, що під час реалізації представницьких повноважень Дніпропетровська місцева прокуратура № 3 встановила факт безпідставного вибуття з комунальної власності на підставі підроблених документів земельної ділянки, площею 0, 08 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1221486200:09:001:0247 (далі - спірна земельна ділянка). Прокуратура розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні від 25 червня 2019 року № 42019041440000038 за фактом заволодіння шахрайським шляхом спірною земельною ділянкою комунальної власності за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Під час досудового розслідування встановлено, що 27 травня 2019 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія І-ДП, № 091300, виданого Новоолександрівською сільською Радою народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області
(далі - Новоолександрівська сільська Рада народних депутатів) 13 грудня 2003 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів за № 121. Відповідно до листа Новоолександрівської сільської ради від 03 грудня 2019 року № 2189/2-14 зазначений державний акт на право приватної власності на землю не видавався, реєстрація державного акта сільською радою не здійснювалася, рішення щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки та рішення щодо присвоєння відповідної адреси не ухвалювалися.
Прокурор зазначав, що право власності на спірну земельну ділянку усупереч статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зареєстровано за ОСОБА_2 без відповідного рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади селища Дослідне.
У подальшому, 14 серпня 2019 року, ОСОБА_2, яка не набула законних прав на спірну земельну ділянку, відчужила цю ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням від 03 листопада 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні позову прокурора - керівника Центральної окружної прокуратури м. Дніпра.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що докази здобуті прокурором під час здійснення кримінального провадження поза межами процедур, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України
(далі - ЦПК України), судові рішення за наслідками правової оцінки відповідних доказів в порядку Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК України) не ухвалювалися, зокрема немає вироку у кримінальному провадженні № 42019041440000038. Відомості про вчинення кримінального правопорушення за фактом підроблення документів, на які посилається прокурор, до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені, висновків експертів про підроблення документів також немає, клопотання про призначення експертизи в цій цивільній справі прокурор не заявляв. Відтак посилання прокурора на підроблення документів, які стали підставою набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, належно не підтверджені.
Постановою від 13 квітня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність прокурором заявлених вимог та відмову в задоволенні позову з цих підстав.
Постановою від 28 вересня 2022 року Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу прокурора - заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виснував, що суди формально виходили із того, що посилання прокурора на докази, здобуті у кримінальному провадженні, підлягають оцінці у порядку, визначеному КПК України. Суди не надали належної оцінки доводам прокурора та доказам, поданим на підтвердження неправомірного вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника та правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на цю ділянку. Зокрема, суди не надали оцінки листу Новоолександрівської сільської ради від 03 грудня 2019 року № 2189/2-14, листу Відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10 грудня 2019 року № 4-021-1920/104-19. Також суди залишили поза увагою те, що дотримання вимог чинного законодавства у сфері набуття та державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема земельні ділянки, становить суспільний інтерес, а недотримання встановлених вимог цьому інтересу суперечить.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції під час нового розгляду
Постановою від 22 грудня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що лист Новоолександрівської сільської ради від 03 грудня 2019 року № 2189/2-14 не є належним та достатнім доказом для задоволення позову, оскільки не містить відомостей про те, чи зверталася ОСОБА_2 до уповноваженого органу з питання отримання державного акта на право приватної власності на землю як спадкоємець за законом, чи ухвалювалося цим органом рішення від 12 червня 2003 року № 16. Також, оскільки ОСОБА_2 була спадкоємцем за законом, в зазначеному листі сільської ради немає інформації про те, якій особі до неї належала спірна земельна ділянка, хто був спадкодавцем та чи був він власником ділянки. В цьому листі не зазначено, чи ухвалювалося рішення про присвоєння адреси спірній земельній ділянці, оскільки таке рішення мало бути прийнято до 2003 року, тобто до видачі державного акта. Також апеляційний суд вважав, що лист відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10 грудня 2019 року № 4-021-1920/104-19 не є достатнім доказом для позбавлення особи приватної власності, оскільки позивач не надав інформації з Поземельної книги. Суд апеляційної інстанції врахував, що на спірній ділянці знаходиться житловий будинок, побудований в 1951 році, та сарай, зведений в 1976 році, власниками яких є ОСОБА_2 .
На переконання апеляційного суду, прокурор не надав доказів недійсності державного акта та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що виключає можливість застосування судом статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Врахувавши те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка на підставі оплатного договору купівлі-продажу придбала спірну земельну ділянку, апеляційний суд зробив висновок, що витребування у неї цієї ділянки, якою вона володіє з серпня 2019 року, становитиме втручання у мирне володіння цим майном та призведе до порушення статті 1
Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та покладе на відповідачку надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів.
За висновками суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції не з`ясував наявності у прокурора - керівника Центральної окружної прокуратури м. Дніпра повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах сільської ради.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Прокурор - заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
25 січня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 374/117/20
(провадження № 61-9034св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 202/3192/17 (провадження № 61-4165св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19 (провадження № 61-436св22), щодо здійснення представництва прокурором в суді законних інтересів держави;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 161/17770/14 (провадження № 61-6417св21), від 14 грудня 2021 року у справі № 372/390/17 (провадження № 61-359св21), щодо оцінки судом наявних у справі доказів;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18), у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 757/37554/18-ц
(провадження № 61-6005зпв18), відповідно до яких державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади; визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить територіальній громаді, та для її витребування;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 369/4161/17
(провадження № 61-11700св20) та від 03 серпня 2022 року у справі № 700/4/19 (провадження № 61-2988св21), щодо ефективності визначеного способу захисту порушених прав та інтересів;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 372/2612/19 (провадження № 61-801св21), згідно з якими сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 22 березня 2023 року Верховний Суд поновив прокурору строк на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.
Ухвалою від 08 серпня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор Комунального підприємства "Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу" 27 травня 2019 року зареєстрував право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 08 га. Державну реєстрацію цього права здійснено на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія І-ДП, № 091300, виданого Новоолександрівською сільською Радою народних депутатів 13 грудня 2003 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів за № 121.
14 серпня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. С. За умовами цього договору вартість спірної земельної ділянки становить 30 000, 00 грн.
Дніпропетровська місцева прокуратура № 3 розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні від 25 червня 2019 року № 42019041440000038 за фактом заволодіння шахрайським шляхом земельною ділянкою комунальної власності, площею 0, 08 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо дотримання норм процесуального права
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував наявності у прокурора - керівника Центральної окружної прокуратури м. Дніпра повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради.
У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що звернення до суду з цим позовом відбулося з дотриманням законодавства та в межах наданих йому повноважень. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 374/117/20
(провадження № 61-9034св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 202/3192/17 (провадження № 61-4165св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19 (провадження № 61-436св22), щодо представництва прокурором в суді законних інтересів держави.
Верховний Суд погоджується з наведеними доводами касаційної скарги з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У частинах першій, третій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Наведеним приписам кореспондують відповідні правила ЦПК України, зокрема, у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає можливість зробити висновок, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновки про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19 (провадження № 61-436св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 202/3192/17
(провадження № 61-4165св21), на які посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 374/117/20 (провадження № 61-9034св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд не установить підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, тоді позовну заяву прокурора потрібно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.
Звертаючись 28 грудня 2019 року з позовом в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради, прокурор обґрунтовував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави сільською радою як уповноваженим органом, яка знала про порушення інтересів держави, проте самостійно не вжила належних заходів представницького характеру з метою захисту прав держави та територіальної громади на земельну ділянку комунальної власності.
Тож прокурор навів обґрунтовану підставу для здійснення представництва інтересів держави, а саме факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, що порушило права територіальної громади на спірну ділянку, та зазначив підставою для звернення до суду з позовом існування нагальної потреби у наданні дієвого захисту порушених інтересів держави.
20 грудня 2019 року прокурор повідомив Новоолександрівську сільську раду про намір звертатися до суду з позовом.
Сільська рада самостійно з позовом до суду не звернулася, наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти цього не висловлювала.
Враховуючи те, що Новоолександрівській сільській раді було відомо про необхідність захисту прав держави, втім самостійно вона не вчиняла дій для відновлення цих прав, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 56 ЦПК України має право на представництво інтересів держави в особі Новоолександрівської сільської ради. Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 374/117/20 (провадження № 61-9034св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 202/3192/17 (провадження № 61-4165св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19 (провадження № 61-436св22), на які посилається заявник у касаційній скарзі та які не враховані судом апеляційної інстанції.
Цивільне (матеріальне) право, застосоване судом
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 згаданого Закону).
Стаття 80 ЗК України передбачає суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
У частинах першій, другій статті 116 ЗК України передбачено, щогромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У статті 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, згідно з передбаченим у статті 387 ЦК України загальним правилом власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо вирішення судами спору по суті заявлених вимог
Щодо порушення прав територіальної громади
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою, другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).