Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 161/13650/22
провадження № 61-9697св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство "Луцький клінічний пологовий будинок",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Луцький клінічний пологовий будинок" на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій
У жовтні 2022 року Комунальне підприємство "Луцький клінічний пологовий будинок" (далі - КП "ЛКПБ") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 травня 2020 року директор КП "ЛКПБ" ОСОБА_1 видав наказ № 303-ОС, яким звільнено ОСОБА_2 з посади завідувача пральні на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2021 року у справі № 161/19210/20 скасовано наказ від 15 травня 2020 року № 303-ОС, поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача пральні (структурний підрозділ - апарат управління) КП "ЛКПБ" з 16 травня 2020 року. Стягнено з КП "ЛКПБ" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2020 року до 27 травня 2021 року в розмірі 59 897,28 грн, а також 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У справі № 161/19210/20 суд встановив, що при звільненні ОСОБА_2 із займаної посади директором КП "ЛКПБ" ОСОБА_1 порушені норми трудового законодавства. На виконання ухваленого судового рішення КП "ЛКПБ" сплатило на користь ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 64 801,10 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн, виконавчий збір у розмірі 6 178,72 грн та 84,08 грн, витрати виконавчого провадження у розмірі 169,00 грн. 05 січня 2022 року від Луцького міського центру зайнятості надійшло повідомлення про повернення коштів у розмірі 31 852,42 грн, які виплачені ОСОБА_2 як допомога по безробіттю, КП "ЛКПБ" провело відповідне відшкодування.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 103 926,12 грн на відшкодування майнової шкоди в порядку регресу та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року позов КП "ЛКПБ" задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП "ЛКПБ" 97 494,32 грн на відшкодування майнової шкоди в порядку регресу. В іншій частині вимог КП "ЛКПБ" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент винесення наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 15 травня 2020 року № 303-ОС, яким завідувача пральні ОСОБА_2 звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників та який у подальшому скасований судовим рішенням, відповідач перебував на посаді директора КП "ЛКПБ", а тому на нього як на вину особу покладається обов`язок покрити шкоду, заподіяну позивачу. За таких обставин суд вважає обґрунтованою регресну вимогу КП "ЛКПБ" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, в сумі, яка відповідає стягненим з позивача коштів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, відкритих на підставі судового рішення у цивільній справі № 161/19210/20, які стосуються сплати на корись ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (загальна сума сплачених коштів 60 097,28 грн), а також стягнення судового збору (на суму 840,80 грн).
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 червня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року скасовано. Апеляційне провадження у справі за позовом КП "ЛКПБ" до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням та виплатою поновленому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника юридичної особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП "ЛКПБ".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2023 року КП "ЛКПБ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
У касаційній скарзі заявник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу КП "ЛКПБ", у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін. ОСОБА_1 зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, є нерелевантною до спірних правовідносин, оскільки з 15 грудня 2017 року (із набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України) змінилося правове регулювання в частині визначення юрисдикції належного суду.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обставини, встановлені судами
15 травня 2020 року директор КП "ЛКПБ" ОСОБА_1 видав наказ № 303-ОС (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), яким завідувача пральні ОСОБА_2 звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2021 року в справі № 161/19210/20, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, позов ОСОБА_2 до КП "ЛКПБ" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати і відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Скасовано наказ № 303-ОС (розпорядження) директора КП "ЛКПБ" від 15 травня 2020 року "Про припинення трудового договору (контракту)", поновлено ОСОБА_2 на раніше займаній посаді у КП "ЛКПБ" з 16 травня 2020 року, стягнено з КП "ЛКПБ" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2020 року до 27 травня 2021 року в розмірі 59 897,28 грн, стягнено з КП "ЛКПБ" на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На виконання судового рішення у цивільній справі № 161/19210/20 Луцьким міськрайонним судом Волинської області 24 грудня 2021 року видано виконавчий лист про стягнення з КП "ЛКПБ" на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 64 897,28 грн, який пред`явлено до примусового виконання до Першого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Перший ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів)).
28 грудня 2021 року Луцький міський центр зайнятості звернувся до КП "ЛКПБ" із повідомленням про повернення виплаченої ОСОБА_2 допомоги по безробіттю у розмірі 31 852,42 грн.
КП "ЛКПБ" перерахувало на рахунок Луцького міського центру зайнятості грошові кошти у розмірі 31 852,42 грн, які були сплачені ОСОБА_2 як допомога по безробіттю, що підтверджується платіжним дорученням від 12 січня 2022 року № 21.
Постановою головного державного виконавця Першого ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів) від 05 січня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 та визначено розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, у розмірі 6 489,72 грн.
13 травня 2022 року головний державний виконавець Першого ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів) Голод Н. П. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про примусове стягнення з КП "ЛКПБ" у дохід держави 840,80 грн судового збору, присудженого відповідно до судового рішення у цивільній справі № 161/19210/20, у межах якого також 13 травня 2022 року визначено розмір виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження.
У межах відритих виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 КП "ЛКПБ" сплачено на користь ОСОБА_2 кошти на загальну суму 64 801,10 грн, у дохід держави - судовий збір у розмірі 840,80 грн, на користь Першого ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів) - виконавчий збір та витрати виконавчого провадження на загальну суму 6 431,80 грн.
Правове обґрунтування
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України").
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").
Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку, що "суд, встановлений законом" охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.