Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 639/488/21
провадження № 61-12292св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2022 року під головуванням судді Рубіжного С. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович, про визнання договору про визначення часток недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В., в якому просила суд визнати недійсним договір від 13 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення часток у праві власності на нежитлове приміщення цокольного поверху № 08-010, 013, 017-019, у житловому будинку літера "А-10", що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В.
Позовна заява мотивована тим, що з 14 лютого 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 18 травня 2020 року.
За договором від 22 травня 2014 року, тобто на час перебування подружжя у шлюбі, ними набуто у спільну сумісну власність нежитлове приміщення цокольного поверху № 08-010, 013, 017-019, у житловому будинку літера "А-10" загальною площею 91,7 кв. м, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 .
Іншим учасником спільної власності за вказаним договором є ОСОБА_3
13 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про визначення часток у праві власності на вищевказане нежитлове приміщення по 1/2 частці за кожним. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В. за реєстровим № 4063.
Вважає даний договір недійсним, оскільки вищевказане майно придбано під час шлюбу, воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не дивлячись на те, що право власності оформлене тільки на одного з подружжя ОСОБА_2 .
Вказувала, що письмової згоди на розпорядженням спільним нерухомим майном вона не надавала, і цим правочином порушено її право, передбачене законом, на володіння, користування і розпорядження спільним сумісним майном за взаємною згодою подружжя. Відповідач всупереч закону самостійно, без письмової згоди другого з подружжя, визначив долю і правовий режим права власності на майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд міста Харкова рішенням від 21 січня 2022 року позов задовольнив.
Визнав недійсним договір про визначення часток у спільному сумісному майні нежитлових приміщень цокольного поверху № 08-010, 013, 017-019 у житловому будинку літера "А-10" загальною площею 91,7 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1, укладений 13 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В., зареєстрований в реєстрі під номером 4063.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Полтавський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 21 січня 2022 року залишив без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на час визначення правового режиму права власності на майно, воно було об`єктом спільної сумісної власності подружжя і розпорядження цією спільною власністю можливо лише за згодою між усіма співвласниками.
ОСОБА_1, як співвласник нерухомого майна, була наділена правом щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном нарівні із іншими співвласниками, проте при укладенні між відповідачами договору про визначення часток співвласників, який за своєю правовою природою є договором поділу майна, що припиняє право спільної сумісної власності (стаття 372 ЦК України), нотаріально посвідчена згода позивача отримана не була, а тому учасники цього правочину діяли без достатніх повноважень, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 21 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 640/2800/18.
Заявник зазначає, що суди проігнорували те, що 13 вересня 2019 року у того самого нотаріуса, після укладення оспорюваного договору, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про виділ нерухомого майна зі складу майна подружжя та позивач не заперечувала того, що ним, як подружжю на праві спільної сумісної власності належить саме 1/2 частка зазначених нежитлових приміщень. Крім того, за вказаним договором про виділ нерухомого майна зі складу майна подружжя, за власною волею позивача та за її згодою 1/2 частка цих нежитлових приміщень, перейшла виключно в особисту власність ОСОБА_2, а право власності позивача припинено.
Судами не враховано те, що під час укладення договору від 22 травня 2014 року, яким нерухомість набуто у спільну сумісну власність відповідачів, позивач надавала свою згоду на укладення цього договору. При цьому, нотаріусом роз`яснено умови режиму спільної сумісної власності, при якому вважається, що частки сторін договору є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Суди не обґрунтували яким чином вчиненням оспорюваного правочину, в якому позивач не є стороною, порушено її майнові права, яким чином вчинений правочин порушує її право спільної сумісної власності чи перешкоджає реалізації її прав на 1/2 частки зазначеного нерухомого майна.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позивач зазначає, що посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 640/2800/18 є безпідставними, оскільки правовідносини у справі, яка переглядається, та правовідносини у зазначеній справі, не є подібними.
Крім того, оспорюваний договір про визначення часток від 13 вересня 2019 року, будучи правильно визнаний судом недійсним, є таким з моменту вчинення, а договір про виділ нерухомого майна зі складу майна від 13 вересня 2019 року, на який відповідач посилається у касаційній скарзі, є за змістом частини першої статті 216 ЦК України по суті наслідком визнаного недійсним договору про визначення часток від 13 вересня 2019 року, а тому відповідно його зміст не має жодного правового значення, тобто є таким, що не встановлює і не припиняє цивільних прав та обов`язків.
Також, в провадженні Жовтневого районного суду міста Харкова перебуває справа № 639/2462/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про виділ нерухомого майна зі складу майна подружжя від 13 вересня 2019 року.
ОСОБА_1 мала право домовитися з відповідачами про більший розмір частки подружжя у спільній сумісній власності трьох осіб, що як наслідок, обумовлювало і збільшення її частки у спільній сумісній власності. Проте, свавілля одних співвласників, які самостійно без згоди іншого власника уклали договір, яким визначили частки, проте позивач не обізнана про такі дії, порушило права останньої, передбачені частиною другою статті 372 ЦК України та частиною першою статті 70 СК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Жовтневого районного суду міста Харкова.
09 січня 2023 року цивільна справа № 639/488/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2023 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 лютого 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року.
На підставі договору про позасудове врегулювання за договором іпотеки від 22 травня 2014 року № 746, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у власність нежитлове приміщення цокольного поверху № 08-010, 013, 017-019, у житловому будинку літ. "А-10" загальною площею 91,7 кв. м, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 .
Сторонами у справі не заперечується та підтверджується пунктом 6 вищевказаного договору, що на час придбання цієї нерухомості ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, його дружиною подана заява про згоду на укладання цього договору.
13 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір про визначення часток у праві власності на вищевказане нежитлове приміщення, яким визначено розмір часток у цій власності по 1/2 частці за кожним з них. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В. за реєстровим № 4063.
Згідно з пунктом 3 даного договору подальше користування та розпорядження зазначеними вище нежитловими приміщеннями буде здійснюватися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дотриманням вимог чинного законодавства про спільну часткову власність.
Також, 13 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про виділ нерухомого майна зі складу майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4066, згідно з яким право власності на 1/2 частку нежитлових приміщень цокольного поверху № 08-010, 013, 017-019 в житловому будинку літера "А-10" загальною площею 91,7 кв. м, що розташовані за адресою: будинок АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 .
Пунктом 3 вказаного договору визначено, що після укладення цього договору ця нерухомість переходить у особисту приватну власність ОСОБА_2, а право спільної сумісної власності подружжя на нерухомість припиняється.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційноїскарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.