Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 742/853/20
провадження № 61-4484св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, Громадська організація "Комітет по протидії корупції в органах влади",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Уса Михайла В`ячеславовича на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 листопада 2022 року у складі судді Циганка М. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Громадської організації "Комітет по протидії корупції в органах влади", Компанії Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, в якому просив: визнати недостовірною і такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13 год. 34 хв. в мережі Інтернет за вебадресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3", а саме: " ОСОБА_1 и ОСОБА_4 : сепаратисты…"; " ОСОБА_1 и ОСОБА_4 : … попали в педофильский скандал во время сходки в Крыму"; "Накануне в Симферополе прошла встреча самопровзглашенного главы парламента аннексированного Крыма ОСОБА_4 и … ОСОБА_1 … гражданин ОСОБА_1 занимает должность председателя Харьковского облсовета"; " … Крыма ОСОБА_4 и его "давнего" друга ОСОБА_1"; " ОСОБА_1 беспрепятственно выехал на территорию оккупированного Крыма и точно также беспрепятственно вернулся в Украину"; "… глава облсовета Харьковщины ОСОБА_1 во время визита в Крым раздавал интервью российским телеканалам"; " Мол, ОСОБА_4 налаживает связи с террористами Харькова с целью подготовки второго фронта в Украине"; "…после официальной встречи и интервью уважаемые фанаты ОСОБА_22 ОСОБА_1 и ОСОБА_4 отправились в элитный (по меркам Симферополя) отель "Москва". Под входом их встречали две девушки на вид 15-17 лет, крайне схожие на местечковых моделей сводника ОСОБА_23"; зобов`язати Компанію Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про нього у згаданій статті за вищевказаним посиланням в мережі Інтернет, шляхом розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_4 рішення суду в цій справі під заголовком "Спростування"; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 765 126 грн (що становить 162 мінімальних заробітних плат на момент пред`явлення позову) на відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що поширена у згаданій статті щодо нього інформація є недостовірною, а в деяких випадках такою, що містить образливі вирази та наклеп, порушує його права, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. У зв`язку з неправомірним поширенням інформації йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні стосунків з людьми, емоційних стресах та нервовому напруженні.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 липня 2022 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовної вимоги про зобов`язання Компанії Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про нього у згаданій статті за вищевказаним посиланням в мережі Інтернет, шляхом розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_4 рішення суду в цій справі під заголовком "Спростування". Виключено Компанію Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) з числа відповідачів у цій справі. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) про захист честі, гідності, ділової репутації закрито.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та Громадська організація "Комітет по протидії корупції в органах влади" є належними відповідачами у цій справі. В даному випадку автором спірної статті значиться ОСОБА_10, а власником веб-сайту, на переконання суду, вважається реєстрант доменного імені - Компанія Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation), однак в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 виключив названу компанію із числа відповідачів та відмовився від пред`явлених до неї вимог.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 листопада 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. У разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд може відмовити у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється. У справі, яка переглядається, порушуючи питання про визнання недостовірною інформації, викладеної у статті " ІНФОРМАЦІЯ_3", розповсюдженої на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, позивач зазначив як співвідповідачів ОСОБА_2 та Громадську організацію "Комітет по протидії корупції в органах влади", посилаючись на наявну в матеріалах справи довідку ДП "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" від 15 серпня 2019 року № 104/2019-Д, яка є належним та допустимим доказом, про що неодноразово наголошувалося в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 742/287/17, від 07 червня 2022 року у справі № 742/1440/23. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_2 не спростував те, що він був реєстрантом веб-ресурсу, на якому розміщувалася спірна інформація. В постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 742/3715/17 та від 13 січня 2021 року у справі № 742/514/17 з предметом спору, зокрема про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації, розміщеної на веб-сторінці веб-сайту "Національний антикорупційний портал "Антикор" (ІНФОРМАЦІЯ_5/), зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4/ є реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2, отже він є належним відповідачем в цій справі. Враховуючи, що на момент здійснення публікації реєстратором доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 був ОСОБА_2, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, є помилковим. В той же час за змістом вищезгаданої довідки від 15 серпня 2019 року № 104/2019-Д Громадська організація "Комітет по протидії корупції в органах влади" створена без статусу юридичної особи та її засновниками зазначено ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_2, а тому в силу вимог статей 91, 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) названа громадська організація не може бути відповідачем у справі. Як зазначено вище, відповідачами у справі мають бути автор та власник веб-сайту відповідного інформаційного матеріалу, в опублікованій статті " ІНФОРМАЦІЯ_3" на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 не зазначено автора статті, проте в тексті міститься активне посилання на " СМИ", яке при натисканні перенаправляє на веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_6, де автором статті зазначено ОСОБА_13 . А отже, оскільки автор статті відомий, то він має бути зазначений як відповідач. Позивачем у справі не доведено факт неможливості встановлення автора зазначеної публікації, не надано доказів, які містили б інформацію щодо неможливості ідентифікувати автора публікації. Зважаючи на те, що апеляційний суд не має процесуальних повноважень щодо заміни неналежного відповідача належним, або залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, колегія суддів позбавлена можливості вирішувати питання про їх права та обов`язки шляхом ухвалення нового рішення. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, які стосуються достовірності поширеної інформації, не підлягають перевірці за наявності процесуальних порушень та не впливають на висновок про необхідність відмови в задоволенні позову. Позов у справі за відсутності належних відповідачів не міг бути вирішений по суті відповідно до закону незалежно від того, якими фактичними обставинами та правовими нормами він обґрунтовувався. Разом з тим зазначені обставини не перешкоджають позивачу звернутися до суду з позовом до належних відповідачів відповідно до вимог процесуального закону.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ус М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 листопада 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав про необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 4, 12, 13, 51 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17, шляхом їх конкретизації, зазначивши, що відповідачами у справі про захист честі, гідності, ділової репутації мають бути власник веб-сайта та автор відповідного інформаційного матеріалу, які встановлені на момент звернення до суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також представник ОСОБА_1 - адвокат Ус М. В. вказав, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). На час звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не мав можливості встановити автора поширеної інформації, оскільки спірна публікація мала іншу редакцію та не містила жодного посилання на автора статті або будь-якого активного посилання на інший веб-сайт, що підтверджується наявним в матеріалах справи експертним висновком за результатами фіксації і дослідження змісту відповідного інформаційного матеріалу. Таким чином, суди безпідставно відмовили в задоволенні позову, оскільки в даному випадку обов`язок виконати вимоги позивача лежить саме на відповідачу ОСОБА_2 як власнику веб-сайту, на якому розміщено спірний інформаційний матеріал.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
02 червня 2023 року справа № 742/853/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 2, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2, у повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті Національного антикорупційного порталу "Антикор" за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7, була опублікована стаття під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3", в якій містилася інформація такого змісту.
"Накануне в Симферополе прошла встреча самопровзглашенного главы парламента аннексированного Крыма ОСОБА_4 и его "давнего" друга ОСОБА_1 . Если учесть тот факт, что гражданин ОСОБА_1 занимает должность председателя Харьковского облсовета, факт из ряда вон выходящий.
Сообщает портал "Антикор" со ссылкой на СМИ.
ОСОБА_1 беспрепятственно выехал на территорию оккупированного Крыма и точно также беспрепятственно вернулся в Украину. Вопиющий случай недосмотра СБУ, если учесть, что глава облсовета Харьковщины ОСОБА_1 во время визита в Крым раздавал интервью российским телеканалам. На фоне возможного открытия уголовного дела на ОСОБА_4 по фактам коррупции и незаконного захвата земель в Российской Федерации, визит старого друга-сепаратиста ОСОБА_1 выглядит вполне логичным. Мол, ОСОБА_4 налаживает связи с террористами Харькова с целью подготовки второго фронта в Украине.
Интересным является тот факт, что после официальной встречи и интервью уважаемые фанаты ОСОБА_22 ОСОБА_1 и ОСОБА_4 отправились в элитный (по меркам Симферополя ) отель "Москва". Под входом их встречали две девушки на вид 15-17 лет, крайне схожие на местечковых моделей сводника ОСОБА_23. Фотографии стареющих сепаратистов входящих в вестибюль отеля Москва в сопровождении малолетних девиц легкого поведения опубликовал местный блогер, а также сайт ІНФОРМАЦІЯ_8. В течение считанных часов фотографии и тексты о злоключениях педофилов-сепаратистов были удалены. А на вопросы журналистов ОСОБА_4 отвечал однозначно: это коллаж и происки украинских диверсантов.
Вполне вероятно, что диверсантов ОСОБА_1 и ОСОБА_4 увидели в доступных малолетках ОСОБА_23 или же в фотографах…
Украинских же журналистов куда больше волнует другой вопрос: Почему СБУ не задерживает ОСОБА_1 за антигосударственную деятельность и открыто сепаратистcкую позицию. Ведь, интимные пристрастия харьковского областного педофила на территории оккупированного Крыма -проблема исключительно российских правоохранителей".
В опублікованій статті " ОСОБА_1 и ОСОБА_4 : сепаратисты попали в педофильский скандал по время сходки в Крыму" на веб-сайті Національний антикорупційний портал "Антикор" автора статті не зазначено, проте в тексті статті міститься активне посилання "СМИ", яке при перегляді мережі Інтернет перенаправляє на джерело поширеної інформації - веб-сайт: ІНФОРМАЦІЯ_6, на якому розміщена стаття аналогічного змісту. Автором статті зазначено ОСОБА_13 .
Довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 15 серпня 2019 року № 104/2019-Д, виданою Державним підприємством "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", підтверджується, що власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4 станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 є реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_2, якщо інше не було визначено умовами договору між останнім та отримувачем послуг хостингу та/або володільцем облікового запису, або якщо такий договір відсутній. Станом на дату видачі довідки реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 є Компанія Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) (з 28 березня 2017 року), якщо інше не визначене умовами договору між останньою та отримувачем послуг хостингу та/або володільцем облікового запису, або якщо такий договір відсутній. При цьому Громадська організація "Комітет по протидії корупції в органах влади" та/або ОСОБА_2 можуть мати відношення до створення та функціонування веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4/ та є ймовірним (-и) власником (-ами) останнього.
Свідоцтвом про акредитацію Український мережевий інформаційний центр підтвердив компетентність Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" у здійсненні ним функцій з проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею Експертних висновків, а також - видачу довідок з відомостями про власників веб-сайтів / реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення відповідно до Договору про акредитацію від 08 травня 2019 року.
Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).
Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов`язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За змістом статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, також повинен враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) та рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998 рік) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
Зокрема, в Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Тобто публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу.
У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього відсутність обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 29 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі.
В постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 910/12415/21 зазначено, що, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). [ … ] Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
В постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) міститься висновок про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.