Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 488/2812/17
провадження № 61-10600св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1,
треті особи: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство", виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року у складі судді Лазаревої Г. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н.О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У серпні 2017 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (далі - ДП "Миколаївське лісове господарство"), виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування запису в державному реєстрі, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування у придатному для використання стані.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 2 виявлено порушення вимог законодавства при наданні Миколаївською міською радою земельних ділянок на території Корабельного району міста Миколаєва.
На підставі пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня 2007 року № 20/47 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" площею 1 000,00 кв. м з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
Пунктами 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 погоджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1 000,00 кв. м, зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови, із земель ДП "Миколаївське лісове господарство" для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 та надано її у власність ОСОБА_2 .
У подальшому, на підставі вищевказаних рішень Миколаївської міської ради ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року.
Після отримання ОСОБА_2 державного акта на право власності на землю, між нею та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу від 23 листопада 2012 року № 1206, згідно з умовами якого останній набув право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного акта про право власності внесено відмітку за № 4810136600:05:001:0032:3:02.
27 листопада 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 7868913 про право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .
Крім того, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості, а саме житловий будинок площею 421,8 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, про що свідчить запис в реєстрі від 18 серпня 2016 року № 16007736.
Рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та з перевищенням повноваженьради, оскільки станом на 01 січня 2008 року та на 01 січня 2009 року спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду.
Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив:
- визнати незаконним та скасувати пункти 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44, яким погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952, виданий ОСОБА_2 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:2 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1, який зареєстровано 21 листопада 2012 року управлінням Держкомзему у м. Миколаєві у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18 серпня 2016 року № 16007736 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкту нерухомості, а саме - житлового будинку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано пункти 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952, виданий ОСОБА_2 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:02 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1, та зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079.
Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18 серпня 2016 року № 16007736 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна була надана ОСОБА_2 за рахунок земель, що віднесені до земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе", квартал 43 та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство". Розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" земель зі складу урочища "Жовтневе" не приймалось, а тому Миколаївською міською радою передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично зі зміною її цільового призначення. Проект відведення не погоджений з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Враховуючи, що державний акт виданий на підставі рішення міської ради, яке суд визнав незаконним, він також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки, суд вважав, що порушень прав власника діями ОСОБА_1 не встановлено, тому свої права і на земельну ділянку і на житловий будинок він набув правомірно.
Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності, суд виходив з відсутності доказів на підтвердження того, що Миколаївська обласна державна адміністрація довідалась або могла б довідатися про наявність оскаржуваних рішень Миколаївської міської ради у 2014 році.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, перший заступник прокурора Миколаївської області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційні скарги першого заступника прокурора Миколаївської області і ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року скасовано.
В частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування підпунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 щодо погодження проекту землеустрою і надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акту, виданого ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:02 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079, провадження у справі закрито.
В іншій частині позовних вимог ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог про cкасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 16007736 від 18 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та витребування з незаконного володіння у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкту нерухомості, а саме - житлового будинку, відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_2 на час звернення прокурора до суду померла, що виключало можливість відкриття провадження у справі та її розгляд за позовними вимогами, тому провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Апеляційний суд також виходив з того, що вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості та витребування з незаконного володіння у власність держави спірної земельної ділянки є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування підпунктів рішення Миколаївської міської ради та визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_2, а тому їх обґрунтованість залежить від вирішення в установленому законом порядку вимог щодо правомірності прийнятого виконавчим комітетом рішення, отже в цій частині суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав їх недоведеності.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, заступник прокурора Миколаївської області подав касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задоволено частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у частині закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування підпунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року щодо погодження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:02 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079 та у частині розподілу судових витрат, залишено без змін.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в мотивувальній частині щодо наведених правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про cкасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 16007736 від 18 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 змінено, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог по суті залишено без змін.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у частині вирішення позову про витребуванняз незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкту нерухомості, а саме - житлового будинку, скасовано, справу у цій частині направлено до апеляційного суду на новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі в частині пред`явлених позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання недійсним державного акта, оскільки відповідачка ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до дати звернення прокурора з указаним позовом (02 серпня 2017 року).
Касаційний суд також зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за ОСОБА_1, проте помилився щодо мотивів такої відмови, оскільки у задоволенні позову у цій частині позовних вимог слід відмовити з тих підстав, що вказане не призведе до поновлення порушеного права держави, тобто це не є ефективним способом захисту права власника.
Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки у придатному для її використання стані, касаційний суд виходив з того, що апеляційний суд не досліджував договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, за яким ОСОБА_1 набув її у власність, не встановив його зміст та не зʼясував правовідносин, які виникли за цим договором, а лише констатував, що такий договір було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 листопада 2012 року.Апеляційний суд не перевірив правомірність набуття спірної земельної ділянки кінцевим набувачем.
Верховний Суд звернув увагу, що під час вирішення цієї справи апеляційного суду необхідно врахувати те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В іншій його частині (резолютивна частина) рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передача землі у власність ОСОБА_2 для нелісогосподарських потреб відбулась без вилучення та припинення права користування попереднього землекористувача та без зміни цільового призначення, а саме з порушенням вимог статей 20, 57, 149 Земельного кодексу України, тому рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року (пункти 9, 9.2 розділу 4) суперечить вимогам земельного та лісового законодавства.
При вирішенні питання про те, у якій спосіб спірне майно вибуло з постійного користування лісогосподарського підприємства та з власності держави, апеляційний суд врахував відомості Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яке є територіальним органом Держлісагенства, як центрального органу виконавчої влади, про те, що у 2007 року цей орган надавав висновки про погодження відведення земельних ділянок лісового фонду у власність фізичних осіб, а також повідомлення ДП "Миколаївське лісове господарство", як постійного землекористувача, аналогічного змісту.
У зв`язку із цим, суд вважав, що відсутні достатні підстави вважати, що земельна ділянка вибула без відома та волі відповідних державних органів, на які покладено функцію реалізації державної політики у сфері лісового господарства.
Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку з дотриманням встановленого законом порядку у належного на той час власника - ОСОБА_2 на підставі відплатної цивільно-правової угоди, а тому є добросовісним набувачем, тривалий час відкрито володіє ділянкою, збудував на ній житловий будинок, будь-яких протиправних дій не вчиняв, а порушення вимог земельного та лісового господарства мало місце у правовідносинах, учасником яких ОСОБА_1 не був.
Передача спірної ділянки у приватну власність сталась внаслідок протиправних дій органів місцевого самоврядування та неналежного виконання функцій органів державної влади її структурними підрозділами, тобто внаслідок "неналежного урядування".
Питання про належну компенсацію добросовісному відповідачеві втрат майнового характеру внаслідок повернення ним землі, придбаної за відплатним договором, та знесення житлового будинку прокурором не порушено.
Тому апеляційний суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому "помилку" може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладання на нього усіх негативних наслідків такої "помилки", оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу використала її для зведення будівлі, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.
У зв`язку з наведеним, апеляційний суд вважав, що підстави для витребування спірного майна у ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України відсутні.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21 жовтня 2022 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратуризасобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкту нерухомості та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків касаційного суду, викладених в інших справах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
22 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що на підставі пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня 2007 року № 20/47 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2, з присвоєнням окремої адреси.
Пунктами 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м, за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .
У подальшому, на підставі вищевказаних рішень, ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року.
З інформаційного листа ВО "Укрдержліспроект" від 05 липня 2017 року № 403, листа Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року № 138 установлено, що спірна земельна ділянка на момент передачі ОСОБА_2 належала до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", апроект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався.
Згідно з листа Миколаївської обласної державної адміністрації про надання інформації щодо вилучення земельних ділянок № 314/0/05-47/3-16 від 16 лютого 2016 року протягом 2005-2008 р.р. Миколаївською обласною державною адміністрацією не розглядалось питання щодо вилучення, зокрема земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, та не видавались відповідні розпорядження.
23 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній за 140 390 грн набув право власності на цю земельну ділянку, про що 27 листопада 2014 року внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 7868913.
18 серпня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомості - житловий будинок, площею 421,8 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування запису в державному реєстрі, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянкуне було предметом перегляду Миколаївського апеляційного суду при ухваленні постанови від 22 вересня 2022 року, а тому в цій частині вимог не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.