Постанова
Іменем України
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 362/2738/22
провадження № 61-4584 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними.
Позовна мотивована тим, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12021111140000373 від 02 липня 2021 року, підозрюваною в якому є відповідачка ОСОБА_2 . В рамках кримінального провадження № 12021111140000373 від 01 липня 2021 року нею було подано цивільний позов на суму 636 660, 45 грн.
Кримінальне провадження № 12021111140000373 від 02 липня 2021 року, у якому ОСОБА_2 має статус підозрюваної за частиною першої статті 121 Кримінального кодексу України, на даний час розслідується.
У серпні 2021 року із постанови слідчого від 18 серпня 2021 року про відмову в звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту з метою забезпечення позову їй стало відомо, що 22 липня 2021 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено два нотаріально посвідчені договори дарування, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0995 га, кадастровий номер 3210700000:02:010:0017, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за тією ж адресою.
Вважала, що з боку ОСОБА_2 ці договори укладено з метою приховання належного їй об`єкта нерухомого майна та уникнення подальшого стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди потерпілому, оскільки відповідачка обізнана про наявність щодо неї кримінального провадження, а отже вона могла передбачати негативні наслідки для себе у випадку притягнення її до кримінальної відповідальності та можливості виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне їй нерухоме майно.
Посилаючись на фіктивність оскаржуваних правочинів як укладених без мети настання реальних наслідків для уникнення майнової відповідальності, на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договори дарування, укладені 22 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Бобковою І. О., а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0, 0995 га, кадастровий номер 3210700000:02:010:0017, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за тією ж адресою.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2022 року у складі судді Марчук О. Л. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування від 22 липня 2021 року житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування від 22 липня 2021 року земельної ділянки, площею 0,0995 га, кадастровий номер 3210700000:02:010:0017, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані договори дарування укладено з метою уникнення негативних правових наслідків у випадку притягнення відповідача ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності та звернення стягнення на належне їй нерухоме майно за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні № 12021111140000373 від 02 липня 2021 року. Отже, оспорювані договори дарування не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їхнього розміру, врахувавши подані стороною відповідача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, по 10 000 грн з кожного.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Д. О. задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними відмовлено.
Додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги по 1 860, 75 грн кожному.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам по собі факт укладення оспорюваних правочинів після початку кримінального розслідування відносно ОСОБА_2, не є достатньою підставою для висновку про фіктивність таких правочинів. Оспорювані договори дарування відповідають критеріям розумності та добросовісності, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними, що відповідає вимогам частини п`ятої статті 203 ЦК України. Відповідачами надано докази щодо виконання оспорюваних договорів дарування та передання майна, яке є предметом договорів, обдарованому, тому правові підстави для визнання договорів недійсними відсутні.
Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено, апеляційний суд зазначив, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_1 вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, постановах Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18 тощо, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітні 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 362/2738/22 із Васильківського міськрайонного суду Київської області.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій не врахував, що ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного нерухомого майна після початку відносно неї кримінального розслідування і оголошення їй підозри у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, що свідчить про те, що відповідачі, як сторони оспорюваних правочинів, діяли недобросовісно, на шкоду інтересам позивачки, зловживаючи своїми правами.
Також заявник вказує, що не погоджується зі стягнутими судами витратами на правничу допомогу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Вказує, що укладення оспорюваних договорів не носило характеру фіктивних та удаваних, оскільки в ході їх виконання ОСОБА_2 фактично передала майно ОСОБА_3, який, як новий власник, уклав угоди про надання комунальних послуг, що свідчить про реальність настання наслідків, зумовлених договорами дарування. Просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду- без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 липня 2021 року щодо суспільно-небезпечних дій ОСОБА_2 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111140000373 із правовою кваліфікацією за частиною першою статті 121 КК України (а. с. 22).
02 липня 2021 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12021111140000373 від 02 липня 2021 року за частиною першою статті 121 КК України (а. с. 28-31).
У кримінальному провадженні № 12021111140000373 від 02 липня 2021 року ОСОБА_1 заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 636 660, 45 грн, який разом із обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 затверджено прокурором (а. с. 46-47, 60-64).
22 липня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Бобковою І. О. посвідчено договори дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0995 гектарів, кадастровий номер 3210700000:02:010:0017, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за тією ж адресою, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 57-59).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підстави визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.