ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/1856/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
скаржник - Боскін О.Л.,
АТ КБ "ПриватБанк" - не з`явився,
ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" - Сердійчук О.Л.,
Боржник - ОСОБА_1,
керуючий реструктуризацією - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 (колегія суддів у складі: Поляков Б.М. - головуючий, Отрюх Б.В., Гарник Л.Л.) в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_2
у справі №911/1856/21
за заявою ОСОБА_3
про неплатоспроможність,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа №911/1856/21 за заявою боржника ОСОБА_3 про неплатоспроможність.
2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.06.2021 відкрито провадження у справі №911/1856/21 про неплатоспроможність боржника; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Сердюк М.М.
3. 30.06.2021 Господарським судом Київської області у встановленому Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) порядку було здійснено публікацію повідомлення №66745 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_3 .
Стислий виклад вимог заяви кредитора
4. 29.07.2021 до Господарського суду Київської області надійшла заява ОСОБА_2 від 20.07.2021 про визнання грошових вимог до боржника в сумі 2725860,00 грн (що є еквівалентом 100000,00 доларів США станом на 20.07.2021) та 4540,00 грн судового збору.
5. Заява обґрунтована тим, що 14.02.2010 між заявником та боржником було укладено договір позики 100000,00 доларів США, які останній не повернув. На підтвердження наведених обставин кредитор надав копію розписки написану власноруч ОСОБА_3 та договір позики в редакції від 15.04.2021.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
6. В обґрунтування заяви ОСОБА_2 зазначає, що 14.02.2010 між заявником та боржником було укладено договір позики 100000,00 доларів США, у зв`язку з чим боржником було власноручно написано розписку. Кінцевим терміном повернення позики сторони погодили 09.02.2020. Оскільки кошти не були повернуті в строк, визначений розпискою, сторони домовились переукласти договір позики, у зв`язку з чим 15.04.2021 уклали договір позики (нова редакція), згідно з умовами якого сторони підтверджують те, що позика не була повернута кредитору у визначений строк, а тому сторони дійшли згоди продовжити строк повернення позики та укласти договір позики в новій редакції.
7. Відповідно до п. 1.1 договору позики (нова редакція) від 15.04.2021 (далі - договір позики), кредитор ( ОСОБА_2 ) передає у власність боржнику ( ОСОБА_3 ) грошові кошти готівкою у сумі 100000,00 доларів США, а боржник зобов`язується повернути кредитору таку ж суму грошових коштів без нарахування відсотків у строк та на умовах, встановлених цим договором.
8. Пунктом 2.1 договору позики визначено, що підписання цього договору боржником підтверджує факт одержання ним від кредитора суми позичених грошових коштів. Підписання цього договору є доказом передачі позичених грошей від кредитора до боржника. Сторони претензій щодо передачі і отримання суми позики одна до одної не мають. Сторони погоджуються, що датою отримання позики є 14.02.2010, згідно із розпискою, виданою боржником від 14.02.2010.
9. Згідно п. 3.1 договору позики сторони домовилися, що боржник зобов`язується повернути кредитору суму позики не пізніше 01.06.2021, а кредитор зобов`язується прийняти від боржника всю суму повернутих грошових коштів, що буде підтверджуватися нотаріально посвідченою заявою кредитора або уповноваженого ним представника, повноваження якого мають підтверджуватись відповідною довіреністю, посвідченою нотаріально. Цей договір є безоплатним, тобто не передбачає одержання кредитором від боржника процентів від суми позики (п. 3.6 договору позики).
10. Відповідно до п. 5.1 договору позики, цей договір (нова редакція) діє з моменту його підписання сторонами і до повного виконання сторонами обов`язків за ним.
11. Пунктом 5.2 договору позики передбачено, що з моменту підписання нової редакції договору, положення старої редакції втрачають силу, а сторони набувають права та обов`язки згідно з положеннями нової редакції договору.
12. Відповідно до повідомлення керуючого реструктуризацією боржника від 12.08.2021 №01-32/485 про результат розгляду вимог ОСОБА_2, заявлені вимоги визнані в повному обсязі, визначено черговість задоволення вимог заявника: 4540,00 грн - до задоволення вимог кредиторів; 2721320,00 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів.
13. В той же час, іншим заявником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп") подано до господарського суду письмові заперечення проти визнання грошових вимог ОСОБА_2, згідно яких ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" ставить під сумнів реальність укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
14. При цьому ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" зауважує, що ОСОБА_3 у 2010 році та в 2013-2014 роках при реструктуризації заборгованості не було повідомлено ВАТ "КБ "Надра" про укладення відповідного договору позики з ОСОБА_2, тоді як відповідно до умов кредитних договорів, що укладені між ОСОБА_3 та ВАТ "КБ "Надра", позичальник зобов`язаний повідомляти банк про інші обставини, що можуть вплинути на виконання зобов`язань за цим договором з наданням відповідних документів, що їх підтверджують. Однак, в 2013 та 2014 роках під час реструктуризації заборгованості за кредитним договором та заповнення анкети на реструктуризацію боржник не вказував, що в нього є борги по іншим зобов`язанням.
15. Отже, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" вважає вимоги ОСОБА_2 безпідставними, необґрунтованими та такими, що заявлені з метою штучного створення кредиторської заборгованості боржника.
Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
16. Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.01.2022, крім іншого, заяву ОСОБА_2 від 20.07.2021 задоволено. Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 у сумах: 4540,00 грн - до задоволення вимог кредиторів; 2721320,00 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів.
17. Ухвала у наведеній частині мотивована тим, що враховуючи закріплений в ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, господарський суд дійшов висновку про те, що заявлені заявником вимоги є документально підтвердженими, доведеними та обґрунтованими.
18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 ухвалу Господарського суду Київської області від 25.01.2022 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У визнанні грошових вимог ОСОБА_2 відмовлено.
19. Господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не встановивши справжню правову природу укладеного договору, не надавши належної оцінки копіям розписок написаних власноруч ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність кредиторами факту передання боржнику коштів.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
20. ОСОБА_2 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 25.01.2022.
21. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 631 ЦК України у справах про неплатоспроможність боржників - фізичних осіб у правовідносинах, які випливають з договорів позики грошових коштів, умови яких за погодженням обох їх сторін, вони застосували до правовідносин між ними, які виникли до його укладення на підставі боргових розписок.
22. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 117, п. 3 ч. 1 ст. 227, п. 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України та невірне застосування норми матеріального права, зокрема, ч. 3 ст. 545 ЦК України.
23. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України зобов`язаний був зупинити провадження у справі, оскільки ОСОБА_2 з 27.02.2022 перебуває на військовій службі по мобілізації, а довідка, яка це підтверджує, є в матеріалах справи.
24. Також скаржник зауважує, що перебуваючи на військовій службі, він не мав фізичної можливості передавати адвокату оригінали документів, які підтверджують факт наявності у нього коштів, які було передано за договорами позики боржнику, тоді як такі документи фактично існували на момент їх витребування судом апеляційної інстанції, адже заявник з 13.11.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець, регулярно подавав декларації про доходи. Розмір доходу від підприємницької діяльності за роки, які передували даті надання грошових коштів у позику боржнику, був достатнім для надання боржнику позики 14.02.2010.
25. Скаржник вважає, що обставина на підтвердження наявності зупинення провадження у даній справі є доведеною, а з аналізу п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України вбачається, що вона є нормою імперативної дії, якою встановлено обов`язок суду зупинити провадження по справі у випадку перебування сторони у складі Збройних Сил України. Отже, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, безпідставно позбавив заявника права на особисту участь у справі, та позбавив його можливості надати оригінали документів, які підтверджують наявність у його власності коштів, які було передано за договором позики боржнику.
26. Скаржник також аргументує, що суд апеляційної інстанції помилково послався в оскаржуваній постанові на ч. 3 ст. 545 ЦК України, яка стосується підтвердження виконаного боржником зобов`язання (наявності у боржника оригіналу розписки), оскільки у спірних правовідносинах боржник не повернув позику у встановлений договором позики строк, а тому ч. 3 ст. 545 ЦК України не може застосовуватися.
27. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції всупереч ч. 4 ст. 236 ГПК України обґрунтував свої сумніви щодо договору позики висновком Верховного Суду України з постанови від 18.03.2013 (справа №6-63цс13). Тоді як відповідно до вказаної статті ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (тобто не Верховного Суду України).
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
28. До Верховного Суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") та від ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких АТ КБ "ПриватБанк" та від ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" із посиланням на правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права просять залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
29. АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" вважають, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що матеріали цієї справи в розумінні ч. 2 ст. 1047 ЦК України не містять доказів, первинних документів (оригіналів розписок) на підтвердження укладення договорів позики, факту передачі грошових коштів боржнику від ОСОБА_2 .
30. У відзивах на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" зазначають, що договори позики від квітня 2021 року є по суті додатковими угодами, які укладені із наміром змінити строк повернення позики та не можуть розцінюватись як новація, оскільки зобов`язання із повернення коштів не припинилось та не відбулась його зміна новим зобов`язанням. Такі документи не можуть бути належною правовою підставою грошових вимог.
31. АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" вважають, що єдиним можливим доказом на підтвердження факту укладання договорів позики, підтвердження факту передачі грошових коштів є оригінали розписок, яких не існує та які нібито були знищені. Обставини передачі грошових коштів у 2009, 2010 роках не можуть підтверджуватись документами складеними через більш ніж 10 років. Отже, на підтвердження факту наявності у власності коштів, які було передано за договорами позики боржнику та оригінали письмових доказів передання цих коштів боржнику в позику (договори, розписки та інше) ОСОБА_2 не було надано, а ні в першій інстанції, а ні в апеляційній.
32. АТ КБ "ПриватБанк" також зазначає, що Верховним Судом ще у 2018 році викладались висновки щодо правозастосування ч. 3 ст. 631 ЦК України, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 №910/14082/17 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 №910/21671/17.
33. При цьому, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" вважає, що касаційна скарга не містить жодного обґрунтування та конкретизації щодо необхідності застосування положення ч. 3 ст. 631 ЦК України в контексті цієї справи, а також, що судом апеляційної інстанції взагалі ця норма не застосовувалися, у зв`язку з чим скаржником не доведено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведеної ним норми матеріального права у спірних правовідносинах.
34. Також АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" зауважують, що КУзПБ є спеціальним законом у порівнянні з ГПК України, тому пріоритетною до застосування буде норма, викладена у п. 17 ст. 39 КУзПБ, де встановлена заборона на зупинення провадження у справі про банкрутство.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
35. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду грошових вимог ОСОБА_2 на суму 100000,00 доларів США.
36. Звертаючись з грошовими вимогами до боржника, ОСОБА_2 обґрунтовує їх тим, що 14.02.2010 він позичив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 100000,00 доларів США, які останній не повернув. На підтвердження чого надав копію розписки написану власноруч ОСОБА_3 та договір позики в редакції від 15.04.2021.
37. Верховний Суд виходить з того, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
38. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
39. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
40. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
41. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
42. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
43. Частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
44. Згідно з ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
45. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 4 ст. 545 ЦК України).
46. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
47. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, на яку в тому числі цілком обґрунтовано послався суд апеляційної інстанції.
48. Крім того, аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц про стягнення заборгованості за договорами позики.
49. Відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
50. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
51. Згідно із пп. 7 п. 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
52. Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що господарські суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій враховують висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені як в постановах Верховного Суду так і в постановах Верховного Суду України.
53. У цьому зв`язку Верховний Суд відхиляє довід скаржника про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не Верховного Суду України.