ДОДАТКОВА УХВАЛА
16 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/1377/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - Пренко А. В. (самопредставництво),
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС"
про ухвалення додаткового рішення
до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 904/1377/22
за позовом Дніпровської міської ради
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС",
2. Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
про припинення права постійного користування землею, скасування державного акта на право постійного користування землею,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2023 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2022 у справі № 904/1377/22.
У відзиві на зазначену касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" з урахуванням вимог Господарського процесуального кодексу України навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які становили 6 000,00 грн, зазначивши, що докази їх понесення будуть подані додатково. Також Товариство у прохальній частині відзиву фактично заявило клопотання про розподіл вказаних витрат у зв`язку з чим просило їх стягнути з Дніпровської міської ради на свою користь.
За результатами перегляду справи № 904/1377/22 у касаційному порядку ухвалою Верховного Суду від 02.08.2023 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2022 у цій справі.
07.08.2023 (тобто у передбачений чинним процесуальним законодавством строк) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" подало за допомогою електронної пошти заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №904/1377/22, в якій Відповідач-1 просить стягнути з Дніпровської міської ради на свою користь судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. До цієї заяви Товариством додано докази понесення зазначених витрат, а саме: акт прийому-передачі наданої правничої допомоги від 14.07.2023, звіт про надану правничу допомогу від 14.07.2023, рахунок № 3 від 14.07.2023 на суму 8 000,00 грн, платіжну інструкцію № 208 від 14.07.2023 на суму 8 000,00 грн.
10.08.2023 від Дніпровської міської ради надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому позивач просить зменшити розмір вказаних витрат, які заявлені в сумі 8 000,00 грн, з урахуванням принципів їх співмірності та розумності, критеріїв реальності адвокатських витрат.
У свою чергу, 15.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" подало заперечення на клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просить залишити вказане клопотання Дніпровської міської ради без задоволення та стягнути з позивача заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмір 8 000,00 грн.
Колегія суддів, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" про розподіл судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинним процесуальним законом також визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четверті статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті рішення про закриття провадження у справі мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.
Разом з тим, у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.