Постанова
Іменем України
17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 645/5359/19
провадження № 61-10922св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах кого діє ОСОБА_5, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року в складі судді Мартинової О. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування та стягнення коштів за договором позики.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що 01 березня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, зі строком погашення боргу не пізніше 01 березня 2017 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, 01 серпня 2016 року він надіслав на її ім`я претензію про дострокове повернення боргу, сплату 100 % штрафу від суми боргу та відсотків, що станом на 01 серпня 2016 року складало 504 750,00 грн.
Але замість того щоб виконати претензію, ОСОБА_2, уникаючи відповідальності з повернення боргу, 05 серпня 2016 року подарувала належну їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 своєму чоловікові - ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, його спадкоємцем є ОСОБА_4 .
Виходячи з наведеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, посвідчений 05 серпня 2016 року Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою та зареєстрований за № 8-670;
стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на його користь 150 000,00 грн в рахунок стягнення боргу за договором позики від 01 березня 2016 року;
стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на його користь 58 725,00 грн інфляційних втрат, 150 000,00 грн штрафу за порушення виконання боргового зобов`язання та 120 000,00 грн пені, а усього 328 725,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 05 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, посвідчений Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за № 8-670.
Стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 150 000,00 грн в рахунок стягнення боргу за договором позики від 01 березня 2016 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 58 725,00 грн у рахунок відшкодування інфляційних втрат.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржниця не виконала своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів, а тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу в розмірі 150 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58 725,00 грн.
Задовольняючи позов у частині визнання недійсним договору дарування від 05 серпня 2016 року, суд вважав його фіктивним та спрямованим на уникнення звернення стягнення на майно боржниці кредитором.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 05 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, посвідчений Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за № 8-670.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу 150 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58 725,00 грн у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи 02 листопада 2021 року оскаржуване судове рішення, не залучив до участі у справі правонаступників ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, чим допустив порушення норм процесуального права.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі, як правонаступника ОСОБА_2 .
Задовольняючи позов у частині визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, апеляційний суд виходив із того, що такий договір є фіктивним, оскільки спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 150 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58 725,00 грн, то колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають стягненню зі спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 1282 ЦК України в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
04 листопада 2022 року ОСОБА_4, в інтересах кого діє ОСОБА_5, через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити позов без розгляду з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 523/15493/18.
Крім того, заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (частина перша статті 414 ЦПК України). Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутність позивача, явка якого була визнана обов`язковою, та без оплати судового збору за подачу позову до суду. Апеляційний суд припустився такого ж процесуального порушення - відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який не сплатив судовий збір. Позивач не є інвалідом ІІ групи, за відомостями ГУ ПФУ Харківської області він ніколи не перебував на обліку як інвалід та пенсію не отримував). Суд апеляційної інстанції не надав цим обставинам будь-якої оцінки, доводи апеляційної скарги в цій частині проігнорувала.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подачу до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, зі строком погашення боргу не пізніше 01 березня 2017 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики ОСОБА_1 01 серпня 2016 року надіслав на її ім`я претензію про дострокове повернення боргу, сплату 100 % штрафу від суми боргу та відсотків, що станом на 01 серпня 2016 року становило 504 750,00 грн.
05 серпня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарувала належну їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 своєму чоловікові ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцем останнього є ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 . Спадкоємцем останньої є ОСОБА_3, який визнає суму заборгованості перед ОСОБА_8 за договором позики.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Верховним Судом переглядаються судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України