Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 761/29385/17
провадження № 61-1480св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Віталій Валерійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року під головуванням судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Віталій Валерійович, про встановлення фактів, що мають юридичне значення; визнання довіреності недійсною; визнання договору купівлі-продажу недійсним; визнання права власності в порядку спадкування,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив:
- встановити факт, що позивач є племінником ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- встановити факт, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на день смерті постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 ;
- встановити факт, що ОСОБА_2 не проживала постійно з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати недійсною довіреність, видану 14 жовтня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 1567;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 16 жовтня 2014 року між ОСОБА_3, який діяв в інтересах ОСОБА_4, на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом від 14 жовтня 2014 року, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченком В. В. за реєстровим № 1571;
- визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка є його та ОСОБА_2 тіткою. Після смерті відкрилась спадщина на вищезазначені квартиру та житловий будинок.
В установленому законом порядку після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець п`ятої черги за законом, однак отримати свідоцтво про право на спадщину не може, оскільки він не міг підтвердити факт родинних відносин з померлою внаслідок розбіжностей в написанні дівочого прізвища його матері та її рідної сестри ( ОСОБА_4 ).
Крім того, позивач не може отримати копію актового запису про реєстрацію шлюбу ОСОБА_4, оскільки остання його реєструвала на території, що на теперішній час віднесена до тимчасово окупованої.
Державний нотаріус Браславська О. Г. прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за життя спадкодавець склала заповіт на користь відповідача ОСОБА_2 .
Вказує, що 16 жовтня 2014 року ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, продав спірну квартиру своїй дружині - ОСОБА_2 .
Також позивачу стало відомо, що відповідач, як спадкоємець за заповітом, також подала заяву про прийняття спадщини в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, однак, стверджує, що спадкодавець і відповідач не проживали разом, оскільки його рідна тітка постійно проживала в житловому будинку на АДРЕСА_1 .
Крім того, на думку позивача, відповідачі скориставшись похилим віком і безпорадністю ОСОБА_4, ввели її в оману, внаслідок чого остання склала довіреність та уповноважила відповідача на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.
Вказує, що довіреність, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3, посвідчена за межами нотаріального округу, в якому нотаріус мав право здійснювати свою нотаріальну діяльність.
З посиланням на статтю 215 ЦК України зазначає, що на його думку, між відповідачами відбулася зловмисна домовленість, у зв`язку з чим просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, оскільки ОСОБА_3 продав спірну квартиру своїй дружині, внаслідок чого квартира стала об`єктом спільної сумісної власності.
Зазначає, що встановлення факту необхідно для визнання за позивачем права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_2 не проживала постійно із спадкодавцем, відтак не прийняла спадщину після її смерті.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 07 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Встановив факт родинних відносин, що ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, народилася в с. Оріхово Ровеньківського району Луганської області), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною тіткою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, а останній є її рідним племінником.
В задоволенні інших вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд вказував, що в судовому засіданні знайшло своє підтвердження те, що мати позивача і відповідача - ОСОБА_5 є рідною сестрою померлої ОСОБА_4 . На спростування зазначених обставин відповідач не надала суду належних і допустимих доказів.
Київський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та додатково зазначав, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про встановлення факту родинних відносин не оскаржується, відтак апеляційний суд не переглядає рішення суду в цій частині.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду та вказував, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт постійного проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Доказів на підтвердження того, що нотаріальна дія вчинена поза межами нотаріального округу, в якому нотаріус мав право здійснювати свою нотаріальну діяльність, матеріали справи не містять.
Заявляючи про введення ОСОБА_4 в оману щодо видачі довіреності, позивач не послався на докази, які підтверджують таку обставину. Доказів того, що ця довіреність видана з порушенням вимог законодавства та всупереч волі ОСОБА_6 матеріали справи не містять. ОСОБА_3, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, діяв не в особистих інтересах, а в інтересах ОСОБА_4, маючи право здійснювати для цього всі необхідні дії, продавши від імені ОСОБА_6 квартиру тій особі, на яку вказала довіритель.
Також апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про те, що вимоги про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є похідними від попередніх, відтак відсутні підстави для їх задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хомич І. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року в якій, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Представник заявника вказує, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19; від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц; від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц; від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц.
Аргументом касаційної скарги є також те, що, на думку представника заявника, ОСОБА_2, як спадкоємець за заповітом, не може вважатись такою, що прийняла спадщину, оскільки на час відкриття спадщини постійно не проживала разом із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Касаційна скарга також містить посилання на ту обставину, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що ними не було здійснено допиту усіх заявлених свідків, що потягло за собою неповне з`ясування всіх обставин справи та тієї обставини, що ОСОБА_4 постійно проживала разом за адресою: АДРЕСА_1, а тому ОСОБА_2 не може вважатись такою, що прийняла спадщину.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У поданому у березні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість аргументів касаційної скарги.
Зазначає, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, а наведені у позові обставини це власні думки та припущення позивача та його представника.
У поданому у березні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість аргументів касаційної скарги.
Зазначає, що право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 перейшло до неї на підставі заповіту, який є чинним, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у справі. Витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
20 лютого 2023 року цивільна справа № 761/29385/17 надійшла до суду касаційної інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З відомостей свідоцтва про народження НОМЕР_1, виданого Виконкомом Дубіївської селищної ради міста Антрацит Луганської області, встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками вказані ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (а. с. 18 том 1).
З відомостей свідоцтва про смерть НОМЕР_2, виданого Виконавчим комітетом Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 94 том 1).
ОСОБА_4 01 листопада 2006 року склала заповіт, відповідно до якого призначила спадкоємицею всього належного їй майна, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, та взагалі всього того, що буде їй належати на день смерті, та на що вона за законом буде мати право, в тому числі належної їй квартири АДРЕСА_2, ОСОБА_2 (а. с. 106 том 1).
14 жовтня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 видала довіреність, якою доручила продати (обміняти, передати в іпотеку тощо) за ціну та на умовах на їх розсуд або подарувати на ім`я ОСОБА_2 належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 162 том 1).
Зі змісту довіреності суди встановили, що вона посвідчена 14 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченком В. В. Довіреність видана ОСОБА_4, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_4 .
16 жовтня 2014 року між ОСОБА_3, який діяв в інтересах ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої, уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 159 том 1).
17 грудня 2014 року позивач ОСОБА_1, як спадкоємець за законом, звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрі Н. А. із заявою про прийняття спадщини (а. с. 93 том 1).
14 квітня 2018 року державний нотаріус Браславська О. Г. прийняла постанову про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, з посиланням на те, що померла ОСОБА_4 за життя склала заповіт на все майно на ОСОБА_2 (а. с. 182 том 1).
Допитаний в судовому засіданні за своїм клопотанням, позивач, в якості свідка, суду повідомив, що ОСОБА_4 була його рідною тіткою по материнській лінії, оскільки була рідною сестрою його матері та матері відповідача. Спірна квартира, завжди використовувалась для здачі в оренду, а померла ОСОБА_4 проживала постійно в приватному будинку в с. Тарасенки Київської області. До смерті ОСОБА_4 відносини між позивачем та відповідачем були нормальні, але потім зіпсувались. Відповідач зі своєю родиною також проживають в Київській області, але не в с. Тарасенки. Про заповіт ОСОБА_4 на користь відповідача, позивачу стало відомо після відкриття спадкової справи. Участі у витратах на поховання ОСОБА_4 позивач не приймав, про ампутацію частини ноги у ОСОБА_4 позивачу було відомо. Також свідку відомо, що у свідоцтвах про народження матері позивача та її сестри ОСОБА_4 містилася помилка в написанні їх дівочого прізвища. Свідок не міг тривалий час відвідувати ОСОБА_4 за станом здоров`я.
31 травня 2018 року ОСОБА_2 подала заяву про фактичне прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину до майна померлої ОСОБА_4
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про встановлення факту родинних відносин в апеляційному порядку не оскаржувалось та в цій частині не переглядалось, Верховний Суд не здійснює перегляд судових рішень в цій частині.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Суди попередніх інстанцій вказували, що під час розгляду справи в суді позивач в обґрунтування вимог про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 на день своєї смерті за адресою: АДРЕСА_1 та встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, не надав суду жодного належного і допустимого доказу на підставі якого можливо було б встановити такі обставини.
Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказував, що з наданих сторонами письмових документів вбачається, що медичну допомогу померла ОСОБА_4 отримувала, як в медичних установах в м. Києві, так і в Київській області. Довідка Мотовилівського старостинського округу за № 451 від 09 червня 2021 року була видана помилково, що встановлено довідкою цього ж округу від 08 вересня 2021 року за № 741. Суди також не взяли до уваги пояснення позивача, допитаного в якості свідка, з тих обставин, що він є зацікавленим у розгляді цієї справи.
Апеляційний суд додатково вказував, що спірний будинок, як і квартира АДРЕСА_2, належали на праві власності ОСОБА_4, якій належало право володіння, розпорядження та користування цим майном.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки під час розгляду справи суди не встановили обставин постійного проживання ОСОБА_4 на день своєї смерті за адресою: АДРЕСА_1 та обставин постійного непроживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог в частині визнання недійсною довіреності апеляційний суд вказував, що зі змісту довіреності убачається, що така посвідчена 14 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченком В. В. Відповідно до відомостей, викладених у довіреності, вона видана від імені ОСОБА_4, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_4 .
Суд апеляційної інстанції зазначав, що доказів на підтвердження того, що нотаріальна дія вчинена поза межами нотаріального округу, в якому нотаріус мав право здійснювати свою нотаріальну діяльність, матеріали справи не містять.
Крім того акцентував увагу на тому, що заявляючи про введення ОСОБА_4 в оману щодо видачі довіреності, позивач не посилався на докази, які підтверджували б таку обставину.
Отже, з огляду на вищенаведене колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Аргументи касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у нез`ясуванні всіх обставин справи внаслідок недопиту свідків колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Згідно статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Згідно статті 91 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.
Апеляційний суд вказував, що з матеріалів справи убачається, що в суді першої інстанції представник позивача ОСОБА_8 подав заяву про допит як свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 .